хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «консорциум»

Нэвжэж, дело - труба?!

Читаю сегодня на Бигмире высказывания  Горбаня о том, что «Все закончится тем, что гигантская груда железа на территории Украины, которая когда-то была трубопроводом, просто заржавеет и ее можно будет сдать на металлолом”, и задаюсь вопросом: ответят ли на этот выпад представители официального Киева, или, как всегда, засунут язык в жопу? Ведь что бесит: переговоры, которые велись (и, возможно, ещё, пусть уже и очень вяло, но ведутся) в СМИ чётко не освещаются. А ведь чего проще: организовать выступление двух участников этих переговоров всего лишь на двух программах — Шустерливере и Большой политике Киселёва, которые рассказали бы, например, кто, когда и при каких условиях отказался от создания трёхстороннего консорциума, какие позиции были и есть сейчас у Украины, Европы и России. Каковы перспективы. Ведь за державу обидно. То Путин, то Горбань катят на Украину бочку, а в ответ — тишина. И выходит, что верхушка нас обманывает. Не давая достаточной информации. Но налогоплательщики, содержащие ГТС, имеют полное право знать всё. Что ж. Не ответят — это будет означать очередную плюху регионалам и очередной удар по рейтингу Януковича. Поглядим, как проявится тезис, что всё в этой жизни взаимосвязано...



Рейтинг блогов

 

ТАК КОНСОРЦИУМ, ИЛИ НЕТ? (продолжение)

Юлія ДИЛОВА: Домовленості, яких ми всі очікуємо, будуть захищати національні інтереси?
Володимир ГОРБАЧ: Я дуже сумніваюсь. Звичайно, треба
коли складається така критична ситуація - неможливість платити - дуже
дорого, то треба домовлятися по-доброму з Російською Федерацією. Але в
якій ситуації українська держава домовляється з Російською Федерацією? В
тій ситуації, коли українська держава слабка в цих двохсторонніх
відносинах та переговорах. Слабка, як ніколи, і в невигідній ситуації. А
російська позиція сильна, як ніколи, бо вони мають договір, контракт,
підписи. Їхня позиція сильніша в цих переговорах, і спроба домовитися
полюбовно і умовити ні до чого не призведе. Тому що це переговори
слабкого з сильним. В переговорах слабкого з сильним слабкий ніколи не
виграє. В такій ситуації слабкий має подавати до суду на сильного.
Тільки суд, як третя сторона, може дасть шанс слабкому хоча б на
рівноправність позиції в суді, тому в даному випадку вже півтора року
українська влада веде ці кулуарні переговори, шукає домовленості і
вмовляє постійно своїх російських партнерів замість того, щоб звернутися
до суду і отримати результат.

Юлія ДИЛОВА: Спроба пригрозити була.
Володимир ГОРБАЧ: Пригрозити так, але це не суд. Це
елемент інтриг, переговорів, маніпуляцій партнерами. Тому в даному
випадку, всього цього, крім того, щоб досягти якісь національні
інтереси, ще і включити туди якісь свої приватні інтереси, бо тільки так
можна зацікавити партнера полюбовно піти на поступки, якщо цей партнер
заробить десь в чомусь іншому. Тобто віддати щось інше на взамін. Про що
ми можемо або не знати, або пізніше дізнаємося.
СЛУХАЧКА: Тамара, Київ. За кордоном така сама ціна
газу, і металургійні, хімічні підприємства купляють за такою великою
ціною, вони платять велику зарплату, великі податки, більші ніж платять
наші олігархи, і їхні гроші знаходяться в їхніх банках та працюють на
їхню економіку. В Україні працює ефект «соковижималки»: всі прибутки
виходять за межі країни, а в нас недоплачені зарплати, недоплачені
прибутки, і гроші не працюють на нашу економіку. Зараз коли ти йдеш в
обмінник, від тебе вимагають паспорт. Невже так важко відслідкувати
потік цих грошей олігархів за кордон і змусити, щоб їхні прибутки
працювали на Україну, на український народ на українську економіку. І
заставити їх модернізувати свої підприємства.
Володимир ГОРБАЧ: Головна наша проблема - це
економічний базис і те, що наша економіка носить сировинний і
напівфабрикатний характер. Так само, як Росія паразитує на газі та нафті
-сировині, яка видобувається з землі та транспортується, так само,
приблизно і наші олігархи на цьому роблять свої статки і гроші. Мало хто
знає, ми говоримо, що металургія та хімія є нашими найбільшими
експортерами, а в тій же самій металургії більшу частину експорту не
метал, не готова продукція становить, а просто залізна руда. Вони
експортують руду на переробку далі. Викопали і продали. Коли ціна на
руду на світових ринках падає, стає не вигідно продавати, тоді вони її
переробляють на метал. І йдуть вже на друге коло, чекають, коли
підвищать ціни на метал. Певний час, поки вони переробляють в метал,
проходить, ціни змінюються і вони вже продають метал. Такий спосіб
пристосування до світового ринку. З хімією взагалі інша ситуація.
Добрива робляться з газу. Газ той, що в Україні його не достатньо. Це
експортний газ. По великому рахунку, країна, яка не видобуває достатньої
кількості газу, в принципі, не може бути рентабельна в хімічній
промисловості. Але тим не менш, наші олігархи можуть так домовитися і
так вести свій бізнес. Тому головна причина в структурі нашої економіки.
Поки все буде так організовано на первинному економічному рівні це буде
позначатися і на політиці, і на соціальному житті і на всьому іншому.
Без зміни економічного базису нам, нажаль, не вдасться побудувати
нормальну демократію.
Ігор ЖДАНОВ: Я згоден із слухачкою. Потрібна економічна
реформа, енергозбереження. Окремі власники десь оговтались від цього
удару, в якому вони покупали розкішні лайнери, літаки та автомобілі і
все ж таки почали модернізувати свої підприємства, розуміючи, що вічно
дешевий газ продовжуватися не буде. З іншого боку, ще проблема
політичної системи. Оскільки багато схем ухиляння від податків абсолютно
законні через офшорні фірми. Для цього треба прийняти відповідні
законодавчі акти і унеможливити застосування цих схем. Але як же
прийняти такі закони, якщо 90% депутатів представляють не суспільні
інтереси, а інтереси олігархічних великих груп. Це замкнуте коло. Ніхто
добровільно не хоче відмовлятися. А продають не через великий
металургійний завод метал, а через фірму офшорку, яка вивозить і платить
0,0 українських податків.
СЛУХАЧ: Я дивуюся позиції пана Жданова, як Ви швидко
змінюєте свою позицію, навіть політичну. Ви кажете, що на вибір людей
вплинуло те, що Тимошенко газові угоди заклала. Ми всі пам’ятаємо, як
вона їх вела. Ніхто їй не мішав.
Ігор ЖДАНОВ: Я не сказав, що це було правильно чи
неправильно. Я об’єктивно знаю, що такий вплив був, якщо Ви –
прихильник, то зрозуміло на Вас ці політичні обставини, які я назвав, не
впливали. А на тих людей, які не визначились в своєму виборі, то тут
було багато визначального в їх виборі. Наприклад, Горбач показує, що для
нього це дійсно було одним із факторів, який вплинув на його вибір.
Треба трошки від заангажованості відходити і аналізувати причини
поразок, перемог, тоді буде значно легше на цьому світі жити.

Юлія ДИЛОВА: Те, що відбулося в суботу, коли
Володимир Путін і Дмитро Медведєв оголосили чи ознайомили суспільство з
новим форматом співпраці російської влади, те, що вони просто
поміняються місцями, це якимось чином вплине на відносини з Україною, на
газові перемовини?
Володимир ГОРБАЧ: Дуже сильний партнер попадається
Януковичу. Всі ми знаємо, чого чекати від Путіна. На з’їзді Єдиної
Росії, коли було сказано, що ВПК Росії стане локомотивом російської
економіки. Тому я не виключаю, що поступкою росіянам буде якраз передача
українських підприємств ПЕК.
Ігор ЖДАНОВ: В стратегічному плані абсолютно не вплине.
Тому що двоголовий російський орел помінявся просто місцями. І всі
стратегічні рішення там приймалися спільно. Путін був головний,
незважаючи на те, що він займав посаду рангом трошки нижчу, ніж
президентську. Тактично трошки вплине, тому що я згоден з паном
Володимиром, що Путін більш жорсткий переговорник ніж Медведєв.