-------------------------------------

-------------------------------------

После многочисленных жалоб в Москву в Следственный Комитет, Прокуратору и на горячую линию, краснодарский следователь всё же через посредника связался со мной и добровольно-принудительно пригласил для захоронения останков друга.

Как это выглядело: опять хамство, опять высокомерие, опять полнейшее отсутствие профессионализма.

Гроб они выкинули на помойку. Просто сложили все кости и мумифицированные части в большой полупрозрачный пакет и сбросили в яму как какую-то пристреленную бешеную собаку. И закопали. 

Священник не приехал. Так как у него такса с 1 июня 2017 года составляет 75000 рублей. Представитель городской администрации по захоронениям сказал, что у его есть более важные дела.

По окончании процедуры следователь посмел сказать мне, чтобы я больше не звонил на горячую линию и в Москву. На что ему было мною сказано, что я сам знаю когда и куда мне звонить, не спрашивая разрешения низших форм жизни.

------------------------

Последний вечер в Кошачьем Раю...

14 июня 2017 год.

Обычно котят я отношу по достижению ими 2 месяцев, но в связи со сложившимися обстоятельствами, это пришлось сделать на неделю раньше.

Уношу их я в одно хорошее местечко. Там озеро, доступ к питьевой воде. Высокая трава. И лесостепь, полная дичи.

На этот раз я решил проследить из кустов. Уже через 10 минут Пухлика забрала мамаша с маленькой девочкой. Затем Рыжика взял к себе хороший добрый дедушка. 

Последнего котёнка, Царапку, забрали две весёлые женщины. Одна из них сказала, что трёхцветный котёнок - это к деньгам, Царапка сразу им приглянулся.

Вообще-то я хотел оставить себе Царапку, но он оказался девочкой. Так что выбор пал на Серышку, который вначале имитировал девочку, а потом у него выросли яйца.

15 июня 2017 год.

Перед дальними поездками всегда закупаюсь разными лекарствами. На всякий случай. От Лоперамида до антибиотиков.

За Суммамедом решил зайти в аптеку Ромашка в Тимашёвске. Там мне попалась фармацевт-шизофреничка, помешанная на колорадской тематике.

Спрашиваю: Суммамед есть? Она: Зачем Вам эта американщина? Покупая американское, Вы поддерживаете агрессора 

Я: Да ну? Она: Ну конечно. Вы знаете, что у них там одни гомосеки? Я: Да хоть гомосеки-дровосеки. Вы препарат продавать будете или как?

Она: Так это же американское говно?! Лучше берите наше, отечественное. Недавно Путин наладил производство наших родных лекарств. Возьмите наш русский заменитель. 

Я: ,,Русские,, лекарства - это мел, который делают нелегальные киргизки-гастарбайтерши в тёмных вонючих подвалах. Так что я пожалуй остановлюсь на Суммамеде.

Фармацевт психанула и кинула мне Суммамед со словами: ,,Берите свою американщину,,.

И порекомендовала мне в следующий раз закупаться лекарствами в другой аптеке.

16 июня 2017 год.

Весь день занимался подготовкой к предстоящему второму суперпутешествию по странам Азии. Собирал чемоданы и готовил необходимые документы.

17 июня 2017 год.

Второе летнее суперпутешествие по городам и странам Азии началось.

Пересчитал денежки перед выходом...

Выехал я рано, в 5 утра, со знакомым таксистом в сторону Тимашёвска...

Стою на перроне в ожидании поезда на станции Тимашёвская-1...

Поезд прибыл по расписанию.

По странному стечению обстоятельств, поезд оказался полупустой и я один до самой Москвы ехал один в плацкартной ячейке.

Кстати, я был единственным пассажиром, севшим в Тимашёвске, при том что этот поезд не останавливался в Краснодаре.

Стекло на удивление было чистым, так что можно было без проблем фотографировать проплывающие мимо пейзажи...

Через реку Дон...

Ростов-на-Дону...

Где-то в Ростовской области...

В Россоши купил себе мороженку...

О поезде. Там всем заправляли две недавно отсидевшие прожённые бабы, которые через каждые два-три слова вставляли смачные матершинные выражения. 

В соседней плацкартной ячейке ехало две мамаши с выводком. Они почему-то решили, что купили весь вагон, и требования были соответствующими. 

Их дети бегали и орали ночью и днём. Стучали по стенам. Срали прямо в коридоре. А двоим младенцам мамаши меняли вонючие подгузники каждый час. Вонища стояла невероятная.

В услуги вагона входил кондиционер, но сотрудники РЖД не умеют его регулировать и устраивают пассажирам морозильную камеру. Я был готов к такому повороту и захватил с собой комплект зимней одежды, а также тёплую шапку. 

Другие были не так подготовлены и уже через пару часов после поездки начинали шмыгать носом. Окна открывать не разрешали. А кто всё же решался это сделать, становился жертвой агрессивных русских проводниц.

Лишь одной 200-килограммовой тётке всё время было жарко. Видимо достигла менопаузы или гормональные приливы.

По вагону шманались туда-сюда цыганские таборы. Пришлось очень тщательно следить за своим багажом. 

18 июня 2017 год.

Тульская область...

Тула...

Московская область...

Река Ока...

А вот и Москва уже мелькает...

Поезд прибыл на Курский вокзал в середине дня. Там было не до фотографирования, так как руки были заняты чемоданами и сумками. Спустился в метро. Купил карточку. Поставил чемоданы на эскалатор.

Но москвичи любят ходить по эскалатору, как будто лишняя минута что-то решит. Куда бегут - непонятно.

В итоге одна такая резвая московская манда специально шибанула ногой по одному из моих чемоданов и тот пролетел половину пути, сшибив старушку, деда и порвав колготки ещё одной московской мокрощёлке. Крик. Шум. Естественно негатив на меня сбросили, а не на свою СОПЛЕменницу. Но в начале путешествия я был полон энергии и сил, так что устойчиво выдержал ведро дерьма, которое на меня вылили эти презренные.

В общем сел на кольцевую коричневую ветку и добрался до Белорусского вокзала, который оказался весь перекопан вокруг. Те деревянные настилы, что выложили, были не приспособлены для катания чемоданов с колёсиками. В итоге сломал одно из колёс на чемодане.

Вокруг Белорусского вокзала наблюдалось сильное столпотворение. Склоки и драки из-за перегороженных проходов на вокзал. Многие приезжие не понимали как войти в вокзал или обогнуть его. Гнев справедливо выливался на представителей ,,правопорядка,,. Но те ,,люди,, прожённые, и знают, что их ненавидит всё население России - стойко выдерживают нападки и в ответ посылают граждан отборными матерными выражениями.

Репрессивные органы Путина весьма эффективно выполняют функцию борьбы с инакомыслием и подавлением любого недовольства - на зря им платят хорошие зарплаты.

На Белорусском вокзале купил билет на аэроэкспресс до аэропорта Шереметьево у хамоватой кассирши. Через 5 минут был уже в вагоне. Ехал около 30-40 минут. Делал ещё техническую остановку; зачем-то.

Самолёт вылетал в 7 вечера из Терминала F. Так что пришлось топать до него километра два-три по длинным коридорам. По пути мне два раза успели нахамить и один раз наехать сзади по ногам тележкой.

Когда добрался до цели, регистрация уже шла во всю. Паспортный контроль прошёл без проблем, а вот таможенный... в общем нарвался на очередную психическую москвичку с шизофренией, отягощённой маниакально-депрессивным синдромом.

Суть была в том, чтобы успеть схватить свои вещи на обратном конце, так как поток был большой. Я шёл по левому потоку, а меня хотели заставить сдать вещи на просветку в правый поток. Там любой на выходе может взять мои вещи и уйти гулять - ищи его потом. Это я и сказал контрлёрше-таможеннице.

У той начала маниакально-депрессивная истерика. Но видать ей уже попадало за хамство пассажирам и она начала громко жаловаться своей умственно-отсталой коллеге из соседнего ряда: ,,Вот смотри Анжел какие ненормальные пассажиры тут проходят, и как мне тут работать? Никаких нервов не хватает. И не поймёшь: всё летают и летают. Дома бы сидели. Не пойму куда летают. Только раздражают меня ,,.

Ёпта, ну если люди тебя так раздражают, увольняться пора. Семками на базаре торговать. Только вначале в психушке надо пролечиться.

Оказался в Дьюти Фри. А он там огромный. В общем захотел что-нибудь слопать, так как пищу, которую брал в поезд, уже к тому времени всю слопал. 

Цены в Шереметьево астрономические. Вода - 350 рублей, для примера.

Самые, относительно дешёвые, цены оказались в Крошке Картошке...

... за это с меня содрали больше 1000 рублей; ложка мелко нарезанной сосиски стоит 500 рублей; и куда только антимонопольный комитет смотрит; наверное в чью-нибудь лохматку смотрит, а не туда, куда надо смотреть...

В Дьюти Фри цены тоже ахрененные. Одна шоколадка - почти 1000 рублей идёт; и это ещё самая дешёвая. Видать не знают они, что в Дьюти Фри цены должны быть низкие.

Вон до февраля 2014 года в Порте Крым был украинский Дьюти Фри - там коньяк Аист стоил всего 40 рублей, соки Сандора и шоколадки - ещё дешевле. Вот это я понимаю магазин беспошлинной торговли. А это просто издевательство.

Брошюрки из аэропорта Шереметьево...

Історія виникнення донського козацтва доволі складна і об'ємна, тому її чіпати не буду. Зазначу лише, що "жахливий" Гітлер і його "людожерське" Аненербе доводило походження донського козацтва від готів (що сумнівно), а ось сучасна "пацріотична расєйська наука" нам каже, що вони пішли від ясів та касогів Хозарського каганату, тобто були потомками аланів, фактично сучасних осетинів. Тому "рускіх казаків" у косоворотках вітаю, як представників  тюркських народів на українських землях. Я все ж притримуюсь слов'янського етногенезу у формуванні донського козацтва. Хоча якщо б я на місті донців обирав би від кого вести родовід - готів чи аланів, то готи якось ближче до душі. 

Що цікаво, Донське козацтво залишалось незалежним утворенням, до Петра І. Не дивлячись на тому, що у 16 столітті деякі з донських атаманів присягали на вірність московським царям, до 18 століття всі зносини Московської держави, а слідом за нею і Російської імперії велися через Посольський наказ, тобто відомство закордонних справ. Нагадую: щодо України така політика припинилася раніше і коли Україна вже фактично була анексована Московією, Донські казаки залишались незалежним утворенням і вели дуже часто політику окрему від московського престолу. Наприклад у 1603 році Донські козаки підтримують Лжедмитрія І і приєднуються до польско-литовсько-українського війська у поході на Москву. Після провалу Лжедмитрія І, не пройшло і 3 роки, як донські козаки знову йдуть військовим походом на Москву, беручи участь у так званому "повстанні Болотникова". А після провалу повстання проходить декілька років і козаки знову приєднуються до польського війська, ведучи на престол Лжедмитрія ІІ. 

Війна з Московією та її наступницею Російською імперією стала взагалі традицією для Донського козацтва, вони приєднувалися до всіх повстань проти царя, а інколи і очолювали його (згадаємо Стеньку Разіна). Згортання незалежності Донського козацтва пов'язане з крупною війною Донського козацтва вже з імперією Петра, яке отримало назву Булавинське повстання, хоча це радше не повстання, а війна за незалежність. Під час Північної війни багато кріпаків побігли з Московських земель на Дон через великі податки. Петро І видав указ, яким наказав Юрію Долгорукому увійти в землі Донського козацтва і силою забрати біглих кріпаків. Вторгнення Долгорукого отаман Дону Кондратій Булавін розцінив як військове вторгнення і дав відсіч військам Долгорукого, але кінець кінцем війну програв. Програш Булавіна у війні, означив і втрату незалежності Донських козаків. Петро І, після розгрому військ Булавіна, скасував грамоту Івана Грозного, яка давала незалежність козакам і приєднав донських козаків до підрозділів Російської армії.

Варто зазначити, що відносини козаків і Росії не складалися безхмарно, після окупації їхніх територій. І в основному через хамство і свинство Росії. Наприклад, коли завдяки в тому числі козакам Росія перемогла Туреччину у Російсько-турецькій війні 1787 - 1791 років, імператриця Катерина (та, якій ряжені козачки допомагають в Україні пам'ятники ставити) наказала 6 полків, котрі геройські воювали на фронті, примусово пересилити на нові землі. Безумовно козакам не хотілось покидати рідні землі і полишати свої землі, котрі вони своїм трудом обробляли. Козаки підняли повстання, котре отримало назву Осавулівський бунт. Повстання було подавлене князем Щербатовим, 48 старшин і близько 300-х козаків вислані у Сибір, близько 1500 козаків були покарані плітьми. Щоправда бунт не був взагалі вже безсенсовим. Козацькі полки, що дислокувалися в Криму, довідалися про те, що відбувається в них вдома і самовільно пішли на Дон. Запахло війною, тому імператриці довелося трохи більш поблажливо ставитись до козацької вольниці. 

Санкт-Петербург був вимушений залишити широке коло свобод Донському війську і навіть у армії козацькі відділи формувалися суто за національною ознакою - козаки окремо від регулярних частин. Козаки також були звільненні від оподаткування в Російську казну, звільненні від рекрутської повинності і мало право на безмитову торгівлю в межах козацької автономії. Можна казати, що територія Війська Донського на той час мало найбільше власної автономії і свободи в усій імперії. 

Самостійницькі прагнення Донського козацтва нікуди не поділися не дивлячись на всі старання Росії, що і показала громадянська війна. Коли пала монархія і до влади прийшов Тимчасовий уряд, він наказав створити обласні ради на Дону, які одним із перших своїх рішень відміняють приватну власність на землю. У відповідь козаки скликають Козаче коло і вперше з часів Петра обирають собі отаманом генерала від кавалерії Олексія Калєдіна, який відмовився підкоритись Тимчасовому уряду. Козаче коло приймає рішення, яким козачі землі оголошуються історичною власністю козаків, а Козаче коло оголошується єдиним владним органом Донського козацтва. Після більшовицького перевороту, Калєдін оголошує військове положення і виганяє всіх більшовиків з Дону. Всі місцеві ради були ліквідовані, Верховною владою на Дону оголошується виборний отаман Всевеликого війська донського. 

На жаль Калєдін виявився не далекоглядним отаманом. В першу чергу він вважав себе російським офіцером, а вже в другу козаком. Захоплення Калєдіним у козаків швидко минає. Олексій Максимович дозволяє перебратись угрупуванням Добровольчої армії Михайла Алєксєєва на Дон. На Дону починається формування армії, відомої як Біла армія. До речі багато хто робить помилку, стверджуючи, що Біла армія воювала за монархію і "вєру, царя і отєчєство". Це не так, Біла армія воювала за "учрєдітєльноє собраніє", тобто це були загони Тимчасового уряду, фактично люди, за виключенням більш пізнього періоду, коли верховним головнокомандуючим став барон Врангель, ліберальних поглядів. Сам Михайло Алєксєєв (масон) приймав участь у заколоті проти імператора Миколая ІІ. І Алєксєєв, і Денікін, і Колчак були представниками демократичної Росії. Але повернемось до козаків. Популярність Калєдіна швидко падала, бо тільки но здобуту незалежність Калєдін передає до рук білої Росії, Дон стає частиною "єдіной і нєдєлімой демакратічєской Расії". А більшовики швидко зрозуміли гру і почали кудахтати про "козачу вольницю". Більшовики відкривають З'їзд фронтового козацтва, котрий оголошує себе єдиною владою Дону, складають повноваження Калєдіна і обирають Військово-революційний комітет на чолі з козаками Федіром Подтєлковим і Михайлом Кривошликовим. Широкі маси козацтва підтримують комітет на противагу Калєдіну, на захист отамана стають лише загони Добровольчої армії Алєксєєва, але зупинити наступ козацтва вони не мають сили. Калєдін застрелився, а Алєксєєв виводить свою армію на Кубань.

Комітет одразу оголошує незалежну Донську радянську республіку. Але на цьому всі обіцянки незалежності більшовиками і закінчуються. Республіка виявляється бутафорською. Землю в козаків починають відбирати і віддавати іногородцям, а керує землею фактично Петроград. По Дону котяться бунти. В цей час козак і генерал Петро Миколайович Краснов формує на базі своїх відділів та відділів генерала Попова Донську армію. Заручившись підтримкою Німеччини, разом з 20-ою запасною дивізією рейхсвера Краснов вибиває всіх червоних з території Дона. Після цього було скликано Коло порятунку Дону, на якому Краснова обрано отаманом, а територія Дону оголошена незалежною республікою Всевелике військо Донське. 

Краснов взяв курс на повне відділення Донської республіки від Росії. Був прийнятий прапор та герб республіки, відбулася емісія незалежної грошової одиниці - донського рубля. В цей же час відбувалися перемовини з Українською державою Скоропадського, про входження Донської республіки у якості автономії до складу Української держави. Була створена постійна українсько-донська комісія, представником від України був Шелухін Сергій Павлович, від Дону  - Черяучкін Олександр Васильович, до складу комісії входили і  представники Кубанської республіки.

Однак в цей час, як щури з усіх щілей, повилазили біляки. На Дону представники Добровольчої армії почали агітувати проти Краснова, плетучи політичні ігрища. Вони кричали, що Краснов зраджує "вєлікую і нєдєлімую", а також, що він зрадив Антанту, коли пішов на союз з Німеччиною. Хоча німці, на відміну від "сердечних лицемірів" завжди допомагала своїм союзникам і тримала слово. В той час чого вартувала підтримка Антанти, покажуть майбутні події. Після відходу німців голова Збройних сил Півдня Росії Денікін починає плести павутину проти Краснова. Краснов відмовляється підкорюватись Колчаку і Денікіну, а лише визнає можливість спільних дій з біляками. Але Денікін накаляє обстановку, що кінець кінцем може стати внутрішньої війни. Краснов розумів, що донське військо не зможе воювати на два фронти і тому взісивши всі за і проти, вирішив все ж скласти свої повноваження, боячись що відкрита боротьба з Денікіним відкриє шлях більшовикам. Денікін під тиском зумів змусити обрати свою людину на посаду нового отамана - Афрікана Богаєвського, з євреїв-вихрестів. Він стає фактично маріонеткою командувача Збройними силами Півдня Росії. Але це Денікіну не допомогло. Протягом року фактично Донське військо розсипалося, бо козаки не дуже бажали воювати за незрозуміле їм "учрєдітільноє собраніє". А тактичне і стратегічне невігластво Денікіна остаточно прирекло до падіння Донської республіки під навалою більшовиків.

І от дійсно, що "умом Росію не понять". Доволі таки талановитий тактик і стратег, і як би там не було, але хоробрий вояка барон Врангель в сучасній Росії в повному забутті, а ось бездарного командувача і бездарного політика Денікіна, там зараз увели в ранг національного героя. Взагалі тема викриття сучасних російських героїв громадянської війни змушує задуматись, з однієї сторони ми бачимо білих захисників Росії - шведа Врангеля, турка Колчака, поляка Денікіна, німців Каппеля і Келлера, а з іншою полчища євреїв на стороні Червоної Росії. Що робили "рускіє" не зрозуміло. Може й не було тих "рускіх"...

Після війни більшовики почали "розказачування", а фактично будемо називати речі своїми іменами - геноцид козацької нації. Землі козаків відбиралися, козаків нищили, а на козацькі землі завозили московитів й інші народи Росії.

В еміграції також було не все добре в козачому русі. Отаман Богаєвський продовжував підкорюватись всеросійському уряду Врангеля, а Краснов наполягав на створення незалежної донської влади. У 1920 році Краснов, Шкуро та Улагай розробили план десанту на Кубань з метою вибити звідти більшовиків і вийти на Дон, однак Богаєвський відмовляється приймати участь в операції. Через розбрат в козачому питанні десант Улагая зазнав краху, Богаєвський, який забрав із собою донську касу, відмовився і фінансувати операцію, і надавати свої війська. Краснов після цього, разом і з Шкуро, покидають ставку Російського уряду у Белграді, і переїжджають в Берлін, де створюють незалежну від біляків козачу організацію.

Наступний вибух козачого руху пов'язаний із Другою світовою війною. Після початку війни, німці оточили 436-й полк 155 стрілкової дивізії Червоної армії, командувачем якої був козак Іван Кононов. Два рази Кононов проривав оточення, але Радянська армія залишила його полк напризволяще, через що Кононов здався. Під час допиту, Кононов зізнався, що ставлення на Дону до більшовиків дуже негативне, через що є можливість зібрати антибільшовицькі козацькі угрупування. 28 жовтня 1941 року наказом генерала-командувача групи армій "Центр" фон Шенкендорфа був створений козачий ескадрон з військовополонених козаків під командуванням Кононова. Козачий ескандрон довів свою ефективність у боях, через що був сформований 102-й козачий дивізіон (1,2,3 - ескадрони, 4,5,6-а пластунські роти, кулеметна рота та артилерійська батарея) під командуванням того ж Кононова. У 1942 році створений козачий кавалерійський полк "Платов" під командуванням Томсена.

Козачі війська довели свою здатність у війні з більшовиками, тому у 1943 році, коли війська Вермахту та козачі загони зайняли Новочеркаськ, командування армії поставилося прихильно до ідеї збору Козачого кола. Був створений Козачий стан на чолі з місцевим антибільшовицьким діячем групи козаків Краснова Сергієм Васильовичем Павловим. Завдяки діяльності Краснова при нацистському керівництві Гітлер схвально поставився до проекту Розенберга по створенню незалежної Казакії на території Дона.

1944 року у Берліні створюється Головне управління козачих військ, головою котрого стає Краснов. Павлова призначають на посаду "походного отамана". Козаки хоробро билися проти більшовиків, однак втримати Дон не зуміли. 1944 року Павлов загинув, а походним отаманом обрали Тимофія Доманова. У 1944 році козаків спочатку перекинули у Варшаву для боротьби з місцевим підпіллям, а після цього у Італію для боротьби з антифашистськими загонами комуністів.

Зі складу Козачого стану була сформована 1-а козача дивізія  на чолі з Гельмутом фон Панвіцем. Козаків 1-ої козачої дивізії направили в Югославії для боротьби з партизанами Тіто. В цей час розгорнулася політична боротьба. Власов виступає з ідеєю створення єдиних військ російського народу, в той час як Краснов повністю виступає проти цього. Власов збирає Комітет визволення народів Росії (КОНР) під своїм керівництвом і обіцяє Гітлеру, що об'єднання принесе велику силу у війська. Власова підтримали Кононов і Доманов, але Краснов і Шкуро виступили категорично проти. Гітлер, повіривши завіренням Власова, що "рускіє казакі" завжди мріяли бути поруч з іншими "рускімі", дає добро. На базі 1-ої козачої дивізії створюється 15-а кавалерійська козача дивізія СС і передається у склад Збройних сил КОНР. Однак козаки здебільшого противляться підкорятись Кононову, Доманову і Власову. Фактично прихильників Кононова та Доманова, щоб уникнути заворушень перемістили у Прагу, а більшість козаків 15-ої кавалерійської дивізії СС залишилися під керівництвом Гельмута фон Панвіца, якого козаки вже тоді полюбили і вони фактично залишились незалежними від штабу КОНР, а підкорювались тільки фон Панвіцу. У 1945 році був зібраний Всекозаче коло, яке призначило фон Панвіца Верховним походним отаманом, титул який до цього носили лише імператорські особи.

Гельмут фон Панвіц довів свою відданість козацтву, хоч і не будучи сам козаком, він довів своє право на булаву більше за деяких козаків, таких як Кононов чи Доманов, які полишали свої війська напризволяще. Коли армія Вермахту уходила з Югославії, фон Панвіцу запропонували, як германському офіцеру, тікати в Німеччину, оскільки на той час козацька дивізія була оточена і шансів її вивести до Берліна не було. Однак фон Панвіц заявив, що до кінця залишиться зі своїми козаками як їх отаман. До речі Кононов в цій ситуації тікав, полишивши своїх козаків. Гельмут фон Панвіц прийняв рішення прорватись в Австрію крізь Пітомачі крізь загони комуністичних військ Тіто та більшовицьких військ, щоб дістатись зони англійців, адже це могло врятувати козакам життя. Розумні дії фон Панвіца дали можливість козакам уникнути полону комуністами і прорватись в області, що контролювали союзники.

Далі сталося доволі таке мерзенне дійство з боку англійців, відоме як видача козаків в Лієнці. За укладеною угодою союзники мали відати СРСР всіх громадян СРСР, що боролися проти них. Але всупереч всіх міжнародних норм, англійці видали не тільки громадян СРСР, а також Шкуро та Краснова, які ніколи громадянами СРСР не були. Заслуговує на повагу поведінка людини честі Гельмута фон Панвіца. Англійці віддали більшовикам всіх козаків фон Панвіца, але йому дозволили суд, як громадянину Німеччини. Але фон Панвіц відмовився, заявивши, що піде зі своїми козаками до кінця. Гельмута фон Панвіца було видано разом з козаками СРСР. 1947 року всіх козаків, в тому числі Краснова, Шкуро та фон Панвіца було страчено.

Помітив декілька заміток на кшталт історій про "русскіх" нациських злочинців, дуже сумнівної якості, котрі змішують праведне з грішним, козаків з білою армією, козачі відділи СС з РОА та поливаючи брудом таких людей, як Петро Миколайович Краснов, котрого обзивають москалем, білогвардейцем та нацистом, що є відвертою брехнею і нам, як українцям, котрих століттями оббріхували та поливали брудом і продовжують це робити, не до честі використання таких брудних технологій.

Петро Миколайович Краснов не москаль, а донський козак, з сім'ї козаків станиці Каргинської, Ростовської губернії, начальник 3-ої Донської козачої дивізії в часи Першої світової війни. Після повалення царського режиму присягнув на вірність Тимчасовому уряду і єдиний з усіх (наприклад Денікін також присягнув, однак палець об палець не вдарив, щоб захистити Петроград від більшовиків), після більшовицького путчу, рушив, виконуючи присягу, свої війська на Петроград. Дійшов до Гатчини і Керенцев обіцяв допомогу, однак ніхто не допоміг 700 козакам, котрі стояли під Петроградом. Зрозумівши, що як самі московиті не хочуть себе захищати від більшовиків, той козакам й поготів, розвирнувся та рушив додому - на Дон. Після повалення уряду, правильно зауважив себе вільним від присяги на захист уряду та "єдіной та нєдєлімой". Разом зі своїми козаками вибив з Дону РККА. Одразу на дону було утворено Військовий круг, який оголосив створення незалежної держави "Всевелике військо Донське" та обрали Краснова на посаду атамана. Було укладено мир з німцями, Краснов відмовився підчинитися Денікіну та "Збройним силам півдня Росії". В серпні було укладено трьохсторонні домовленості між Кубанською республікою, Військом Донським та Українською державою стосовно кордонів, однак Військовий круг постановив (мовою оригіналу):

                                      

Тож, друзі не думаю, що нам вартує, на догоду московитам, поливати брудом справжнього козацького патріота, який поклав своє життя на боротьбу проти молоху більшовизма та за незалежність Донських козаків.