Все почалося 7 квітня 1961 року, коли газета «Літературна Україна» на всю четверту сторінку оголошувала: «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Під цим промовистим заголовком йшли 15 віршів і світлина  самого Миколи Вінграновського, молодого й невідомого тоді поета. Серед поезій публікувалися твори «Прелюд Землі», «Зоряний прелюд», «Прелюд кохання» та інші, що згодом власне й увійшли до класики української літератури.
Далі – 5 травня –  «Літературна Україна» опублікувала «Вірші лікаря Віталія Коротича», 18 липня — «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах» Івана Драча, а 17 вересня вийшла «Зелена радість конвалій» Євгена Гуцала...

З цих публікацій і почалося творче життя відомих письменників. А що вже поезія Миколи Вінграновського й Івана Драча спричинили гостру полеміку серед літераторів, то це стало свідченням того, що в високу літературу прийшли неперебутні постатті з яскраво вираженим письменницьким талантом.

Взагалі, шлях від першої публікації до останньої не завжди прямий та гладенький, він часто-густо усіяний всеможливими несподіванками долі та звивистими стежками,  не завжди трапляються на цьому шляху пахучі квіти та трави, шир степів та вир космосу, буває, на цьому шляху й нерозуміння, неприємні зиґзази та глухі кутки... Але щоб там не казали, письменницький шлях завжди цікавий та несподіваний, адже завжди несе відкриття та плідну працю.

У випадку з творчим шляхом Миколи Вінграновського доля подарувала йому спробувати й розкрити свій

талант у декількох галузях мистецтва. Він писав вірші – і за життя опублікував майже десяток поетичних збірок. Серед них перша «Атомні прелюди», що вийшла 1962 року, а за нею інші – «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійнятих тобою днів» (1993), «Любове, не прощавай!» (1997). Також він творив прозу – і з-під його пера вийшли книги оповідань та повістей і роман «Северин Наливайко». Він знімав кіно – і в його творчому доробку є майже два десятки ігрових та документальних фільмів. Це і художні фільми  «Дочка Стратіона» (1964, у співавторстві з В. Левіним), «Ескадра повертає на Захід» (1966, у співавторстві), «Берег надії» (1967), у якому він зіграв роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970, роль Несвятипаски), «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), і  документальні стрічки «Голубі сестри людей» (1966), «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою), «Довженко. Щоденник 1941–1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

Миколі Вінграновському навіть пощастило знятися у ролі Івана Орлюка в картині «Повість полум’яних літ» Олександра Довженка, у твочій майстерні котрого він навчався у Московському інституті кінематографії (ВДІК). Тому сміливо можна сказати, що Миколі Вінграновському пощастило виразити свій творчий геній у всеможливих іпостасях мистецтва.

Оскільки він був чудовим кінорежисером, то можна також припустити, що він бачив світ, як кіно: один епізод змінювався іншим, а драматургічна канва долі вела його по світу, знайомлячи з цікавими людьми і даруючи неперебутні події. І все, що бачив, з ким зустрічався на своєму шляху Микола Вінграновський, він фіксував на папері, заримовуючи у  вишукані рими та відтворюючи у прозових текстах. Так, наприклад, як яскравий повнометражний фільм сприймається його роман «Северин Наливайко», у якому постають реальні історичні особи та події. Читач немов на екрані бачить героїчні та трагічні моменти життя  легендарного гетьмана. А кожен епізод складається в підсвідомий відеоряд, і читаючи, можна побачити й навіть відчути повітря кожного епізоду...

М. Вінграновський з кінокамерою

Перша збірка Миколи Вінграновського «Атомні прелюди» вийшла 1962 року, а останній прижиттєвий тритомник у 2004 році у Тернопільському видавництві «Богдан». І цей тритомник цікавий тим, що в ньому зібрано і упорядковано самим автором те, що він вважав найважливішим у своїй літературній творчості. Тритомник Миколи Вінграновського став тим підсумком усіх найкращих і найвагоміших творів, що письменник зміг виділити із власної творчості.

Повістю статтю читайте на сайті ХайВей:

http://h.ua/story/377423/

Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ

ТАНГО — 1945

Винова дама, — а гора Хомок, —
Винові крила темінь розпустила,
І запросив голубку голубок
Потанцювати танго любомиле.

Вечірнє танго, танго на Хомку, —
Ти обіймаєш білими руками, —
Поклав щоку я на твою щоку —
Невже щось може бути поміж нами?.

Пробач мені, що, може, невпопад
Моя нога з твоєю йде у танго —
Чотири роки грів я автомат,
Чотири роки йшла нога за танком.

Твій чорний локон вітер причесав,
Але не це мене в тобі туманить…
Я в хромових чоботях й при часах —
Невже тебе оце в мені лиш манить?

Любов — солома, і сірник не згас,
Одна хвилина і — пожежа в грудях…
Я завтра їду в шахти на Донбас,
Але, повір, тебе я не забуду.

Моя ви дамо на горі Хомок,
Де тільки не носило й не ходило,
Ми — ви і я — голубка й голубок
Удвох танцюють танго любомиле.