Зворушливо в самісіньке серце

Однієї страсної п'ятниці відверто і нелукаво
Задумаєшся про те, що для когось і ти є Голгофою.
Зі всіма своїми мухами, тарганами і римським правом,
Зі всіма своїми химерами, халепами і вічним неспокоєм.
Душа бунтівна настільки, що, раптом, збереш дванадцять,
Скажеш: "Ходімо!" - й рушать, довірливі, наче діти.
І тільки один із них наважиться не озиратись,
Щодня варитиме тобі каву і даруватиме квіти.
І вмітиме відповісти на все, про що ти у собі й про себе,
І, коли зірвешся на крик - пробачення лиш попросить. 
А ще після сну розправлятиме, зібгане з ночі, небо
І підбиватиме хмарки, що пахнуть твоїм волоссям.
Для нього твої пиріжки й борщі будуть завжди - як мамині.
І штора у храмі не трісне, коли їх зовсім не буде.
Бо він нізащо не зрівняє тебе із чужими жінками
І йому нецікаво, що скажуть про тебе якісь там люди.
Він ходитиме за тобою і ніколи не буде тінню,
Носитиме передачі у твою вселенську самотність.
І всю твою безгосподарність не охрестить і подумки лінню,
А всі твої виверти сприйматиме як невідворотність.
В нього може бути усе і не бути зовсім нічого,
Він будувати може висотки, або витесувати хрести.
Але він житиме мрією - бути для тебе Богом
Лише задля власної віри, що Богом є тільки ти.
І, як вірний адепт, такий - хоч в стіну горохом,
Він не впаде в спокусу й до іншої не попроситься.
Бо, згідно його особистої догми - ти сьогодні його Голгофа,
В суботу в тебе похмілля, а в неділю ти - мироносиця.
Він однаково тебе прийме: розімлілу, чи витомлену від праці,
Щасливу, нещасну, заможну, чи зовсім бідну.
І єдине, що його дратуватиме - це оті одинадцять,
Що ніяк не поділять порівну тридцять срібних.