О сообществе

Цікавинки про науку і пов'язане з нею. Пропаганда теорії еволюції та інших наук. Також тут будуть відео про тваринний світ

Без пропаганди релігії (статті про неї допускаються, але справжні наукові та спростування конкретних релігійних суджень), українофобства, і казочок про Нібіру, чупакабру і подібних, такі дописи видалятимуться, або помічатимуться як помилкові разом з публікацією спростування. Політика теж не бажана, а для історичних постів про УПА, ОУН, української історії є співтовариство Бандерівці. Типу "історичні" статті "жертвы УПА" видалятимуться

В контенті можливий випадковий перепост фейків, конкуруючих теорій, враховуючи, що не всі мають наукову освіту, да і сама наука частково складається з помилкових теорій, в такому разі прошу попереджати в коментарях, будемо вирішувати чи залишати пост з критичними коментарями і поміткою про помилковість, чи видаляти

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Наукова реальність

Нарешті! Українська вакцина від ковіду.

Хоч всі й кажуть, що ми ua_flag  гівно, але насправді ми великі молодці
І незалежно від того, наскільки зле буде польським гризунам, і скільки їх виживе, дебелий респектище sila львівським науковцям.


Анекдот (згадався)
Спілкуються дві польові миші.
- Ти вже укололася вакциною від ковід_19?
- Та ні, я не спішу. Хай її спершу на людях потестують...

Пеніцилін

  • 28.09.21, 21:45
28-го вересня 1928 року шотландський вчений Александер Флемінг (Alexander Fleming) провів експеримент, який привів до винайдення пеніциліну 

Вперше повідомлення про те, що грибки року Пеніциллум (лат. Penicillium) мають антибактеріальну дію почали з'являтися ще у кінці XIX століття, але тогочасним науковцям не було зрозуміло як саме це відбувається. 3-го вересня 1928 року Флемінг помітив, як цей грибок вбиває мікробіологічну культуру золотистого стафілококу (лат. Staphylococcus aureus). 

28-го вересня науковець відтворив свої спостереження під час експерименту. Наступного року було оприлюднене його дослідження, у якому антибактеріальну субстанцію було названо пеніцилін.

ФБ Всесвіт


Як немає печер, треба штучна "печера",

або чому люди почали будувати собі житла.

(С) Каталіна Маркуш

Український історик описав найдавніше в степовій зоні Східної Європи наземне житло з верхнього палеоліту, вік якого оцінюють приблизно в 30 тисяч років. Рештки знайденої неподалік Запоріжжя древньої будівлі вказують, що вона мала округлу форму, розділялася на спальну й робочу зони, та могла слугувати осінньо-зимовим прихистком для групи мисливців на місцевих коней. Результатами свого дослідження автор поділився у журналі L’Anthropology.

Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України
Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України


Чому це цікаво?

              Типовим є уявлення, що десятки тисяч років тому люди ще не вміли будувати собі оселі, тому часто жили в печерах. Однак це лише частково правдиво, оскільки вже в період середнього палеоліту, який тривав приблизно від 300 до 30 тисяч років тому, древні люди стали будувати собі житло. Свідчення цьому археологи знаходили в різних місцях Європи, зокрема на неандертальських стоянках у східній її частині. Однак більшого поширення практика набула в період верхнього палеоліту, що тривав приблизно 35-11 тисяч років тому. Рештки жител із кісток мамонтів та деревини, усередині яких розташовувалося багаття, знаходили й на території України. Вік більшості східноєвропейських будівель з верхнього палеоліту датується орієнтовно 12-17 тисячами років, але зараз науковець Вадим Степанчук (Vadim N.Stepanchuk) з Інституту археології Національної академії наук України описав залишки оселі, які наразі є найстарішими у степовій зоні Східної Європи.

Де знайшли древній будинок?

               Знахідку розкопали на глибині майже тринадцяти метрів на стоянці Міра, що розташована приблизно за 15 кілометрів від Запоріжжя. На те, що колись це було житло, вказує низка знайдених артефактів, як-от ями, попіл, рештки багать, кістки та прикраси із бурштину. Радіовуглецевий аналіз показав, що археологічний шар, де знайшли рештки житла, має вік приблизно 31-28 тисяч років. Це могла бути тимчасова осінньо-зимова оселя мисливців на гаремний табун коней Equus latipes.

                Як показали попередні дослідження, тоді група людей прийшла до сучасного місця розкопок восени й пробула там до весни. Будівництво будинку, схоже, почалося із ритуального закопування в невелику яму кінських кісток. Це місце відтак позначили рогами гігантського оленя (Megaloceros giganteus).

Як виглядало саме житло?

               За результатами дослідження, будівля мала округлу форму з діаметром приблизно чотири метри, а загальною площею — 14,5 кв. метрів. На вигляд вказують ями навколо споруди, що залишилися після жердин та невеликих стовпів. Водночас центральна частина житла, скоріше за все, опиралася на масивніші стовпи з діаметром більшим за 8 см. Автори припускають, що матеріалом для будівництва могла бути деревина сосни, оскільки в межах цього шару її рештки є доволі поширеними, а її довгі гладкі стовбури забезпечують легкість фіксації в різних позиціях. Загалом, оселя могла бути схожою на ярангу — сучасне переносне житло народів Північно-Східного Сибіру.

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Будівля поділялася на дві зони: передню та задню. Передня із входом, що найімовірніше, був орієнтований на схід, була місцем, де відбувалася найбільш інтенсивна й різноманітна активність жителів. Тут було знайдено 19 500 крем'яних лусок та відщепів, що складає 35 відсотків від загального числа знайденого в археологічному шарі локації кременю. Також в межах саме цієї зони археологи знайшли майже всі прикраси із перфорованих зубів лисиць та фрагменти кісток з гравіюванням, понад 70 відсотків зубів хижих тварин та фрагмент людського зуба й прикрасу з бурштину.

Водночас задня, спрямована на захід зона відрізнилася бідністю на артефакти. Автор припускає, що ця частина оселі використовувалася як спальня. А ще він не виключає, що між двома «кімнатами» могла розташовуватися свого роду перегородка, яка відмежовувала спальну зону від робочої.

Цікаво, що науковці не знайшли ознак типового використання вогню в центральній частині будівлі. Її обігрів радше відбувався за допомогою вугілля, що його заносили із вогнища зовні житла. Однак в будівлі виявили кілька димових багать, які могли призначатися для відлякування кровосисних комах.

Місту... 11 тисяч років.

            У Туреччині поблизу Гебеклі Тепе знайшли поселення, яке побудували на 6 тисяч років раніше за Стоунхендж. І звели його, можливо, ще до закінчення льодовикового періоду. Про це нещодавно повідомило серед інших і ВВС. Вік споруд, понад 11 тисяч років, робить їх найдавнішими монументальними спорудами людства, побудованими не для проживання /укриття, а з іншими, поки точно невідомими, цілями.


Реконструкція (макет) храмового комплексу

Що відомо про розкопки

           Дослідницькі роботи на вершині вапнякового плато поблизу Урфи тривають вже досить давно - 25 років. Але до цього часу не було чіткої ясності про значущість знайдених споруд.

Слід відзначити близькість розташування відкритих споруд до ареалу натуфійської культури (Ліван)

          Вчені знайшли там понад 20 круглих кам’яних огорож. Найбільша з них має 20 метрів у діаметрі, кам’яне коло з двома вирізаними стовпами заввишки 5,5 метра у центрі. Різьблені кам'яні стовпи важать 10-50 тон і, можливо, стилізовані під людські фігури. Хоча частіше їх визначають просто як Т-подібні колони.


Загальний вигляд місця розкопок

          Такі колони були технічним викликом того часу, оскільки комплекс з’явився ще до неолітичної революції. Походження у даному регіоні землеробства та скотарства слід, імовірно, віднести до епохи після 9 тис. років до н. е. У той же час побудова такої грандіозної споруди вимагала зусиль великої кількості людей і певної соціальної організації. Згідно із сучасним знанням це вважається нехарактерним для мезоліта. За приблизними оцінками, для виготовлення та доставки колон від каменоломні до будівлі, між якими до 500 м, за відсутності тяглових тварин були потрібні узгоджені зусилля не менше ніж 500 чоловік. Припускають навіть, що на таких роботах використовували рабську працю, що, знову ж таки, нехарактерно для спільнот мисливців і збирачів. Такі роботи вимагали планування і наявності соціальної ієрархії, у якій багато людей були підпорядковані одному релігійному чи військовому лідеру. У такому разі, саме існування храмового комплексу в таку далеку історичну епоху свідчить про соціальне розшарування на дуже ранньому етапі розвитку неолітичної культури.


Різьблення по каменю

            Колони храмів прикрашені вирізьбленими по каменю барельєфами у вигляді тварин і абстрактних піктограм. Вони не можуть бути писемністю, але відображають загальновживані сакральні символи своєї культури, відомі і для інших неолітичних культур. Серед відомих зображень - леви, бики, кабани, лисиці, газелі, змії й інші рептилії, комахи, павукоподібні, птахи, найчастіше грифи і водоплавні. Зображення грифів пов’язують з особливістю місцевого культу; є гіпотези, що мертвих не ховали, а залишали на поживу грифам (пізніше це було прийнято у зороастрійців), а їхні голови відокремлювали від тулуба і зберігали у якості предмету культу предків (як у попередній натуфійській культурі).



           Крім того, у храмі встановлювали скульптури кабанів і лисиць.



           Також у зоні проведення робіт знайшли десятки тисяч кісток диких тварин. Правда, доказів щодо одомашненого зерна чи інших рослин - поки ні. Кам’яні знаряддя, датовані радіовуглецевим методом, з'явилися  в епоху до неоліту. Таке відкриття повністю перевертає уявлення про діяльність тогочасної людини.
          На початку VIII тисячоліття до н. е. храмовий комплекс Гебеклі-Тепе втратив колишнє значення. Але він не був просто покинутий і забутий, щоб поступово руйнуватися у результаті природного вивітрювання. Він був навмисно засипаний під 300...500 кубометрами землі. Ким і чому це було зроблено, невідомо.
         Всі висновки щодо храмового комплексу Гебеклі-Тепе поки носять попередній характер, оскільки розкопки ведуться лише на 5 % його території. Археологи прогнозують, що дослідження триватимуть ще близько 50 років.

Про спадок невідомого печерного Прометея


Поширення культурного знання розпочалося щонайменше 400 000 років тому

            Нідерландські дослідники запропонували гіпотезу, згідно з якою популяції древніх людей могли навчатися одне від одного ще до поширення сучасної людини, що спростовує ідею про культурну трансмісію як особливу рису Homo sapiens. Доводом на користь цього вони називають стрімке поширення використання вогню приблизно 400 тисяч років тому у різних віддалених одне від одного угрупуваннях людей, яке можна пояснити тісною взаємодією та перейняттям знань через складні соціальні мережі у давніх Homo. Своїми думками вчені поділилися в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

Що вивчали науковці?

              Набуття контролю над вогнем приблизно 400-350 тисяч років тому вважають одним із найважливіших процесів, які сталися за час еволюції людства. Вогонь забезпечив древніх людей до того недоступними вигодами, як-от додатковим захистом від хижаків, можливістю споживання нової їжі, нові способи оброблення матеріалів, подовженням світлового дня та іншими. Проте розведення й підтримання вогнища вимагало пошуку палива та доставлення його до визначеного місця, для чого люди могли кооперуватися в групи. Це могло дати їм додатковий поштовх до соціальної взаємодії та культурного розвитку. Культурна трансмісія, яка полягає у передачі знань, ідей, вірувань та поведінкових ознак між групами та популяціями, є невід'ємною складовою соціального життя сучасних людей.

              Деякі вчені вбачають у цьому причину еволюційної успішності виду Homo sapiens і вважають, що поширення культурних знань почалося приблизно 70 тис. років тому, коли сучасні люди почали ширитися світом. Однак поки що невідомо, чи не з'явилася ця риса ще раніше в інших людей. Вивченням цього питання і зайнялися науковці Лейденського університету та Технічного університету Ейндговена.

Яке дослідження вони провели.

              Вчені провели огляд археологічних даних про використання вогню серед наявної наукової літератури за останні десятиліття. Вони переглядали інформацію, що стосується розкопок у різних локаціях по всьому світі: Європі, Ізраїлі, Азії, північній Африці. Особливу увагу вони звертали на відмінності в кількості свідчень, що датуються до та після відмітки 400 тис. років тому. Ними можна вважати залишки вугілля, обвуглені кістки, які могли залишитися після приготування їжі, або ж каміння та інші об'єкти зі слідами впливу високої температури.

              Докази використання вогню людьми, старші за 400 тис. років, виявилися дуже рідкісними. Однак велика кількість археологічних знахідок вказують на "вибухове" поширення використання вогню серед різних віддалених популяцій після цієї точки на часовій шкалі. Причому це відбувалося протягом відносно короткого періоду, приблизно в 50 тис. років.

Що це означає.

              Можливим поясненням дивного спостереження є те, що різні людські угрупування незалежно одне від одного зрозуміли, як розводити вогонь. Проте коротке часове вікно, під час якого навичка поширилася, вказує радше на те, що угрупування людей навчалися користуватися вогнем одне від одного. Ймовірно, люди різних популяцій та видів взаємодіяли достатньо тісно, щоб уможливити обмін ідеями та технологіями.

              Іншим прикладом ранньої передачі культурних знань автори називають поширення серед людських популяцій леваллуазької техніки оброблення каменю для отримання пласких кам'яних знарядь. Техніка швидко стала набувати популярності приблизно через 100 тис. років після освоєння вогню, і її використовували різні угрупування людей, зокрема поміж ранніх неандертальців та Hоmo sapiens, навіть у віддалених локаціях, як-от у Європі, західній Азії та Африці. Вона забезпечувала кращий контроль над формою кінцевого виробу, тому мала велике значення в культурній еволюції древніх людей. Водночас такий спосіб оброблення каменю помітно складніший за попередні варіанти, тому вчені припускають, що освоїти її можна було лише протягом тривалої та близької взаємодії з носієм знань через активні його інструкції.

              Таким чином, науковці допускають думку про те, що не 70, а вже 400 тис. років тому різні людські популяції могли демонструвати достатню толерантність одне до одного для тісної взаємодії. На їхню думку, використання вогню є найдавнішим свідченням про поширення культурного знання. Це означає, що складні соціальні мережі, передача технологій та поведінки, які ми звикли вважати винятковою рисою Hоmo sapiens, могли існувати ще до появи сучасної людини.

              Водночас автори не виключають, що їхній висновок може бути передчасним, і сподіваються, що їхня робота спонукатиме інших вчених також досліджувати це питання.

В той час, як гуси рятували Рим від кельтського вторгнення,

один "датчанин" упорався зі своєю останньою у житті трапезою...


           Данські науковці реконструювали останню їжу Людини з Толлунда, яка жила приблизно 2400 років тому: незадовго до смерті чоловік міг їсти кашу з ячменю, насіння льону та інших диких рослин із невеликою кількістю риби. На це вказує дослідження скам'янілостей та молекулярних слідів у вмісті кишківника болотяної людини. Відповідна стаття про це доступна в журналі Antiquity.

Що за болотяна людина?

          Кисле середовище торф'яних боліт сприяє доброму збереженню органічних решток. Через це при добуванні з них торфу неодноразово випадково знаходили природно муміфіковані тіла людей. У деяких випадках вони настільки добре збережені, що в них майже цілими наявні шкіра, волосся, нігті, а іноді й внутрішні органи, як-от кишківник. Такі останки, що їх називають болотяними людьми, або болотяними тілами, дають унікальну можливість дізнатися нові деталі про побут древніх людей, включно з їхнім одягом, дієтою, здоров'ям та навіть ритуалами.

            У період залізної доби життя тисяч людей закінчувалося в болотах північно-західної Європи. Як показує вивчення тіл, деякі з них опинялися у в'язкій пастці випадково, однак інших закидували до боліт навмисно. Оскільки у той час болота використовувалися і для ритуальних заховань, то певна частина болотяних людей могли бути жертвами ритуальних дій. Дослідники з Музею Сількеборга припускають, що це ж могло статися із Людиною з Толлунда.

Хто така Людина з Толлунда?

              Людиною з Толлунда називають муміфіковані рештки чоловіка, які знайшли у болоті біля Сількеборга, Данія, ще в 50-х роках минулого століття.


              Дослідження тіла показало, що він жив у 405-380 роках до нашої ери, на початку ранньої данської залізної доби, а помер у віці 30-40 років. Ймовірно, він був повішеним, а через деякий час похований у болоті у позі людини, що спить. Людина з Толлунда відома за свою чудову збереженість: на голові чоловіка й тепер помітні дрібні зморшки та щетина, а в тілі залишилися відносно цілі внутрішні органи, зокрема легені, печінка та травна система.


У новій роботі вчені провели детальне вивчення вмісту травної системи болотяного чоловіка. Вони звернули увагу як на рештки рослин та паразитів, які вивчалися і десятиліття тому, так і на сліди білків та інших молекул, що раніше не ставали предметом досліджень через брак технологій.

Якою була остання їжа болотяної людини з Толлунда.

             Майже весь матеріал містився у товстому кишківнику чоловіка, зокрема рештки злаків, пилку та трохи тваринних залишків. Скоріше за все, останньою його їжею, за 12-24 години до смерті, була каша. Приблизно на 85 % вона складалася з зерен ячменю (Hordeum vulgare), на 5 відсотків — із насіння льону (Linum usitatissimum), а ще 9 відсотків припадали на насіння гірчака шорсткого (Persicaria lapathifolia). Ще приблизно один відсоток припадав на залишки приблизно 20 інших видів рослин. Науковці також знайшли у вмісті кишківника рештки тваринних білків, радше костистої риби, можливо, вугра. Калорійність такої страви оцінили приблизно в 5380 кДж, що становить десь половину добової потреби чоловіка, тому не можна сказати, що він голодував.

            Окрім залишків їжі, у кишківнику болотяної людини були присутні білки та яйця різних паразитів — волосоголовця (Trichuris), ціп'яка (Taenia) та аскариди (Ascaris). Їх чоловік міг підхопити, поїдаючи недостатньо термічно оброблене м'ясо та випиваючи забруднену воду незадовго до смерті.

             Вчені підсумовують, що загалом остання страва людини із Толлунда досить типова. Однак увагу привертає відносно велика частка в ній диких насінин, яких також знаходили у деяких інших болотяних тілах. Це наводить на думку, що подібна добавка могла застосовуватися лише в окремих випадках, можливо, при жертвоприношеннях. Утім, не виключено, що насінини додавалися з метою збагачення поживності або покращення смаку страви.

Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая