Політичний аналітик журналу “Главред” Юрій Романенко
в інтерв’ю Бі-Бі-Сі висловив думку, що ситуація на Кавказі тільки частково пов’язана з тим, якими способами Грузія намагається повернути під свій контроль сепаратистські регіони. Він твердить, що Кавказ, як регіон, є полігоном, де боротьба за вплив між Росією і Заходом доходить критичної точки.
З паном Романенком розмовляла Світлана Пиркало.
Ю.Романенко: Наведу простий приклад: в неділю ввечері пройшла інформація, що президент Росії відмовився розмовляти з Саакашвілі по телефону. Водночас грузинська сторона повідомила, що бойові дії припинилися. Це каже про те, що Росія не розглядає Саакашвілі як суб’єкт, з яким потрібно вести перемовини. Вони розуміють, що кінцеві рішення будуть іти з Вашингтона, через Брюссель, але не будуть вирішуватися у Тбілісі.
Бі-Бі-Сі: Якщо Москва вважає, що основним гравцем в цій ситуації є не Тбілісі, а Вашингтон чи Брюссель, то якого месседжу вони чекають від Заходу? Що вони хочуть почути від Вашингтона?
Хід Грузії був підготовлений, про нього знали і у США, британська розвідка, думаю, знала. Тому що грузини готувалися системно.
Ю.Романенко
Ю.Романенко: Торг буде йти великий, і він не буде пов’язаний тільки з Грузією і з Осетією. Він буде пов’язаний з Іраном, з Україною, з ПРО, з ситуацією у Середній Азії. Тобто, по всьому периметру російських кордонів є питання, ключові для Росії і США. Ця ситуація є продовженням конфлікту, який триває вже майже 100 років. Тобто, США наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття сформували свою стратегію, експансію розвитку, її сформував видатний теоретик геополітики Маккіндер, який сказав, що той, хто контролює Східну Європу, контролює Євразію, хто контролює Євразію, контролює світовий острів, яким є Євразія, а хто контролює світовий острів, контролює світ. І до того часу, поки Євразія буде потужним континентом, Америка ніколи не зможе бути гегемоном, а вона реально зараз є гегемоном. Я не вкладаю в слово “гегемон” негативного відтінку, тому що протягом останніх 500 років їх було 4, Америка – п’ята.
Бі-Бі-Сі: Тобто ви вважаєте, що події на Кавказі сьогодні, - це заяви Росії Заходу не втручатися в цей регіон, це наша сфера інтересів, і ось, що може статися, якщо вони порушаться, така ваша позиція?
Ю.Романенко:Так. Це стратегічна оборона. Росія у цій ситуації обороняється досить невдало. Якщо дивитися тактично на цю ситуацію, то є така ситуація у шахах, коли кожний крок тільки погіршує наступний, яким би він не був. У цій ситуації, що б Росія не робила, для неї вихід буде гіршим. Це ми бачимо на прикладі того, як різко змінюється ставлення у західному світі до Росії. Воно і так було не дуже добрим, і перетворювалося на риторику холодної війни. Але тепер основні зміни почнуться у неєвропейському континенті. Мені здається, що американці тут досить хитро зіграли для того, щоб погіршити стосунки Росії з Європою, перш за все з Німеччиною, яка традиційно тяжіє до добрих відносин з Росією.
Бі-Бі-Сі: У мене таке враження, що ви теж не вважаєте Грузію невеликим чинником у цій війні, хоча Грузія почала бойові дії в Південній Осетії. Фактично, грузини зробили перший крок у цій ситуації, а гра йде між Росією і Америкою. Але якщо ви вважаєте, що Росія чинить собі на шкоду, невже цього не бачить сама Росія? Коли Дмітрій Медведєв став президентом, Захід сподівався, що він буде м’якшим, ніж його попередник Владімір Путін, буде не таким авторитарним, адже він зробив кілька заяв про демократичні цінності. І багато хто на Заході трохи розслабився. Але в такій ситуації всі ці слова дуже скоро забудуться. Це теж вигідно Росії?
Ю.Романенко: Хід Грузії був підготовлений, про нього знали і у США, британська розвідка, думаю, знала. Тому що грузини готувалися системно. Так, Саакашвілі мав якісь свої мотиви, але це пішак, який може у рамках ситуації, яка є навколо нього, зробити свій окремий хід. Але цей крок вписується у цю велику логіку великих гравців, які грають складні ігри. Чи розуміла Росія складність цієї ситуації? Звісно, розуміла, але велика помилка, коли на Заході думають, що російська команда єдина, що там все одностайно, що все вирішує Путін. Такого немає.
В США є запекла баротьба між різними фінансово-промисловими групами, які мають своїх політичних гравців, як Обама, чи Мак-Кейн. Так і в Росії. На Заході цього не бачили, але останні місяці було помітно, як Путін з Медведєвим потихеньку почали послабляти групу Сєчіна, Патрушева й Іванова – російських силовиків, обережно виводили їх від важелів влади. Це вилилось, наприклад, у корупційні скандали, пов’язані з експортом російської зброї, на яку були “зав’язані” люди силовиків.
По-друге, це перевірки у монополіях, які ініціював сам Медведєв. Над силовиками нависла загроза втратити свої позиції. І вони почали грати в контр-гру. І оця ситуація на Кавказі якраз є складовою цієї контргри. Момент, коли розпочалася війна, був досить символічний, початок Олімпіади, коли прем’єр Путін поїхав до Пекіна. Він опинився в ситуації, після якої він, фактично, не мав іншого вибору, крім силового.
