Немчура считает, что Украине и Грузии не место в НАТО

Жити в безпеці поряд з Росією і без членства в НАТО – чи можливо таке? Рецепт Фінляндії може цілком підійти й Україні з Грузією, – пише Франк Герольд в німецькій Berliner Zeitung.

НАТО скутий обіцянкою. На завісу квітневого саміту глави держав та урядів зобов’язалися незабаром повернутися до переговорів про подальше просування Грузії та України до альянсу. Відтоді стільки всього спливло. Сьогодні міністри закордонних справ НАТО радяться, чи слід надати двом країнам так званий План дій щодо членства, який зазвичай передував приєднанню. Дискусії мали б минати не так бурхливо, як у квітні. Навіть якщо американська адміністрація, що завершує свою роботу, напирає, дещо вона має зауважити: обидві країни – Україна та Грузія на цьому етапі не кваліфікувалися на швидку інтеграцію в НАТО.

Правителі України губляться в нескінченних, безладних суперечках і політичних блокадах, яким не можуть покласти край щораз нові дострокові вибори. Тільки через фінансову кризу з’явилося тимчасове розуміння, що всі програють і підуть на дно, якщо не дотримуватимуться певних правил. Поза тим, керівництво і далі довелося б проводити курс наближення до НАТО всупереч волі половини населення.

У Грузії після п’ятиденної війни влітку ситуація ще проблематичніша. Некерований президент Міхаїл Саакашвілі хоче, аби вторгнення російських військ сприймали як аргумент для членства країни в НАТО. Бо, мовляв, це єдиний дієвий захист від нестримного російського експансіонізму. Але цього разу не все так просто. Хоча Москва й провокує роками малих сусідів. Що довше триває розслідування причин конфлікту, то однозначно зрозумілішим стає таке: Саакашвілі не є пасивною жертвою, як він себе представляє. Тож НАТО може подякувати своїй удачі, що Грузія ще не стала його членом. З огляду на зобов’язання альянсу заступатися за членів, авантюрист у Тбілісі скинув би його в кризу з непередбачуваними наслідками.

Звісно, бажання України та Грузії бути прийнятими в НАТО легітимне. Але так само легітимним є питання, чому це альянс узагалі повинен розширюватися. На думку можуть спасти дві причини. Бо, по-перше, нові країни потребують ефективного захисту проти готового до бою агресора. Отже, з рятівничої солідарності. Або, по-друге, тому що новий член може потягти обов’язковий внесок для більшої безпеки. Обидва пункти не підходять ані Україні, ані Грузії.

Членство в НАТО – це в жодному разі не єдиний шлях для цих країн, аби убезпечитися від реального чи уявного захоплення з боку Росії. Це демонструє Фінляндія. «Фінляндизація» – цим поняттям часів «холодної війни» зневажливо позначали добровільне включення країни в радянську сферу впливу. Проте насправді Фінляндія взяла зі своєї історії суто мудрі уроки. Конфронтаційний курс, спрямований проти сусіда в Москві, у 40-х роках мало не зіштовхнув країну в прірву. Тож у Гельсінкі почали шукати компромісу. Фінляндія є добрим прикладом, як можна жити поруч із Росією вільно, безпечно та автономно – і то без членства в НАТО.