На початку завжди йде: Гоп-гуп-вступ
- 26.02.20, 16:26


Леся Українка
(Лариса Петрівна Косач-Квітка)
(25.02.1871 - 01.08.1913)
Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді - Волинському, тепер Житомирської області в інтелігентній, "літературній " родині. Її мати - відома письменниця Олена Пчілка, Батько - юрист, громадський діяч, багато уваги приділяли вихованню дітей (було їх шестеро), їх гуманітарній освіті.
Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою, розумницею і чепурушкою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю.
Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню з селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку. В останній рік життя в поемі "Про велета" Леся Українка згадує:
Давно, в дитячий любий вік,
в далекім ріднім краю
я чула казку. Чула раз,
а й досі пам'ятаю.
Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніж поет. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. З болем прощалася з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі ("До мого фортепіано"). Проте музика зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: "Сім струн", "Мелодії", "Ритми", "Пісні про волю", "Лісова пісня"...
Хвороба спричинилась до того, що Леся не змогла ходити
до школи, не вчилась у жодному учбовому закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі і різносторонні знання. Особливо добре знала літературу - вітчизняну і світову, володіла класичними і основними європейськими мовами, що дало змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов. Історію так досконало вивчила, що у 18 років написала підручник "Стародавня історія східних народів". З юних років цікавилась філософією, знайомилась з науковим соціалізмом, читала марксистську літературу.
Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.
Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю і вона написала вірш "Надія" - перший відомий нам твір письменниці. Глибоко вразила Лесю трагічна загибель у каторжанській тюрмі в снігах Забайкалля революційної народниці Марії Ковалевської, матері її найближчої товаришки. У вірші "Віче", згадуючи свої дитячі забави серед руїн замку Любарта в Луцьку, Леся Українка говорить, що діти "таємні товариства закладали", співали "червоні пісні". Відтоді в душі маленької дівчинки - майбутньої великої поетеси - проростали перші зерна протесту і непокори, розуміння того, що живе вона "у небезпечний час", який вимагає "боротись до загину". Відтоді і на все життя її захоплює герой, який "до землі прибитий списом, шепотів: "Убий не здамся!" ("Мрії").
Уперше ім'я Лесі Українки з'явилось у 1884р. у львівському журналі "Зоря", де було надруковано вірші 13-літньої поетеси "Конвалія" і "Сафо". З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка "На крилах пісень".
З кінця 80-х років Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об'єднання творчої молоді "Плеяда", часто буває також на потаємних сходах, де читались і обговорювались реферати на політичні теми, велись гарячі дискусії.
Плеядівці намагались працювати для народу. Вони готують популярні видання з історії, географії, перекладають твори російської і зарубіжної літератури, пишуть власні твори. З "Плеядою" пов'язаний початок роботи Лесі Українки - прозаїка. Вона пише оповідання "Така її доля", "Святий вечір", "Весняні співи" , "Метелик" та ін., які публікуються в журналах "Зоря", "Дзвінок". Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу і енергії. Першою ластівкою був переклад оповідань М. Гоголя "Пропаща грамота" та "Зачароване місце", який здійснила Леся разом з братом Михайлом (виданий 1885р. у Львові). Та найбільш уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1893 р. у Львові з'явилась українською мовою "Книга пісень" німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.
Та це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої "була весна, та тільки за вікном". Пекуче боліла нога, вражена туберкульозом.
Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у "добровільне вигнання". Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в ліричному циклі "Подорож до моря". А далі була Болгарія з дуже дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс "Кримські спогади" та "Кримські відгуки", "Іфігенія в Тавріді". Пізніше Італія, Єгипет.
Тут в Криму, 1897р. Леся Українка познайомилась з С. К. Мержинським. Це була надзвичайна людина. Революціонер-романтик, за словами сучасників, він був одним з перших пропагандистів марксизму на Україні та в Білорусії. Лесю Українку вражала душевна краса цієї людини, постійне внутрішнє горіння, глибока інтелігентність, самовідданість у роботі. Мержинський високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі. Через сприяння Сергія Костянтиновича поетеса знайомиться з редакцією петербурзького журналу "Жизнь", де публікує літературно-критичні статті - "Малорусские писатели на Буковине", "Заметки о новейшей польской литературе", "Два направления в новейшей итальянской литературе", "Новые перспективы и старые тени". У них "найбільш послідовно представляє в критичному відділі журналу марксистське спрямування думки".
Велике горе спіткало Лесю Українку. У березні 1901р. помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона "почала нову мрію життя, вмерла і воскресла".
Уста говорять: "він навіки згинув!"
А серце каже: «ні, він не покинув!»,-
так починається одна з поезій, присвячених Мержинському. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів...» та в багатьох інших.
Тим часом слова поетеси ширились по Україні. У статі «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поруч з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». У 1899р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії», письменниця активно друкується в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку. «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902р.
Революційні події 1905 року вносять новий струмінь у творчість письменниці. "Мріє, не зрадь... хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною", - такими словами зустріла вона час народного повстання. Того року Леся Українка багато мандрує. У Тбілісі бачила калюжі крові на тротуарах, у Києві - вуличні бої, у Петербурзі була свідком страйку, маніфестацій.
У своїй творчості Леся Українка тяжіла до ліро-епосу, вона написала багато поем, серед яких виділяються "Давня казка", "Роберт Брюс, король шотландський", "Віла посестра", "Ізольда Білорука". І хоч переважають тут сюжети, але це не значить, що авторка відривалась від рідного грунту. Незважаючи на "чужі" образи, поетеса ставить проблеми, які були злобою дня тогочасного суспільства.
Продовжуючи роботу в галузі перекладу, письменниця звертається до драми Гергарта Гауптмана "Ткачі", з польської на українську мову перекладає вірші Марії Конопницької, з італійської - Ади Негрі. Для російського читача готує і видає в Ростові-на-Дону оповідання Івана Франка "На дне", "К свету", "Сам виноват", "Хороший заработок". Леся Українка перекладала і дбала про поширення на Україні марксистської і соціалістичної літератури. Стараннями письменниці та її товаришів у Львові вийшла ціла серія політичних брошур, на яких значилось: "Видання групи українських соціал-демократів".
Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих літ ("Русалка") і кінчаючи останніми творами ("Про велета"), він органічно входить в образний світ письменниці. Цьому прислужилась її невтомна систематична праця над збиранням скарбів народної духовної культури. Вона збирала і записувала обряди, пісні, думи у виконанні кобзарів, щоб врятувати від забуття. З цих зацікавлень у спадщині письменниці зберігається рукописний зошит колодяженських пісень (весільні, обжинкові, родинно-побутові, веснянки, колядки), друкована збірка "Дитячі гри, пісні й казки" (1903), упорядкований збірник "Народні пісні до танцю"(54 тексти). 30 записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки", яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік Климент Квітка.
В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела "тридцятилітню війну". Поетеса вимушена покинути Україну, холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні і вона оселяється на півдні. Літом жила на Кавказі - в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет. "Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, - скаржилась у листі до Бориса Грінченка, - бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції" (12,282). В одну із мандрівок до Єгипту в січні 1911 р. в морі, серед снігової бурі, закляклою від холоду рукою, вона записала:
Хто не жив посеред бурі
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.
Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення.
І серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка - великий поет України і жінка з трагічною долею. Звістка про смерть славної дочки України глибокою скорботою озвалася в серцях мільйонів людей. Не лише на Україні, але й у петербурзькій, московській пресі, в Грузії і Білорусії, навіть на Далекому Сході були вміщені некрологи на її смерть. "До нас докотилась сумна чутка, - писали робітники з Миргорода, - що не стало в Житті славної поетеси Лесі Українки. З приводу смерті поетеси ми, робітники, прилучаємо свій жаль до великого смутку неньки України. Спи ж спокійно, наша сестро, ти була людиною і не даремно жила в світі. Твоя муза найшла співчуття і в душі робітника".
Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів, жандарми зрізали червоні стрічки з вінків, забороняли промови, співи, супроводжували процесію. Але людей прибувало, були й промови, співи. Вітчизна прощалась із своєю дочкою, творчість якої входила в безсмертя.
Ситуація на сході країни на 23 лютого 2020 року даними РНБО України, прес-центру ООС, Міністерства оборони, журналістів і волонтерів.
Обстановка на лінії зіткнення істотних змін не зазнала. Російсько-окупаційні війська продовжували обстрілювати позиції підрозділів Об'єднаних сил із заборонених мінських домовленостей мінометів калібрів 120 і 82 мм, вели вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї.
Луганське напрямок
Тут противник відкривав вогонь тричі.
Так, близько 15:00 з боку населеного пункту Сміливе, а близько 22:00 з боку Сентянівка окупанти випустили по 10 мін калібру 82 мм по опорних пунктах підрозділів Об'єднаних сил, обладнаних поблизу Кримського. Щоб пригасити активність ворога, наші захисники застосували штатний піхотне озброєння.
Ще 10 хв згаданого калібру розірвалися в період з 16:20 до 16:40 На наших позиціях неподалік Новолуганське, тут ворог також відкривав вогонь з великокаліберного кулемета і стрілецької зброї.
Донецьке напрямок
Там враховано 8 прицільних ворожих обстрілів. В районі Новомихайлівка російсько-окупаційні війська вночі за півгодини випустили 9 хв з 120-го міномета.
На підступах до Мар'їнці двічі за добу - вночі і ввечері - стріляли ворожі станкові і ручні протитанкові гранатомети, кулемети і стрілецьку зброю.
Після 8:00 противник 40 хвилин з станкових протитанкових гранатометів, кулеметів великого калібру і стрілецької зброї вів вогонь по військовослужбовцям Збройних Сил України, які виконують бойові завдання у Красногоровки.
До вечора нашим воїнам довелося відповідати на 20-хвилинний обстріл з автоматичного гранатомета і стрілецької зброї, який ворог влаштував неподалік Старогнатівці.
Вечірньої пори окупанти з гранатометів різних систем і великокаліберних кулеметів обстрілювали опорні пункти підрозділів Об'єднаних сил в районах Лебединського, Водяного і Гнутове. Всі ці обстріли мали тривалість 20 хвилин.
Вчора, 22 лютого, в результаті підриву на невідомому вибуховому пристрої один український захисник отримав поранення.
Обстановка на сьогодні, 23 лютого
З початку поточної доби до 12:30 російсько-окупаційні війська тричі, кожен раз по 20 хвилин, вели вогонь на Луганському напрямку.
Близько 7:00 противник з гранатометів різних систем, кулеметів великого калібру і стрілецької зброї обстрілював захисників Майського.
З 09:30 окупанти випустили 5 мін калібру 120 мм, відкривали вогонь з станкового протитанкового гранатомета і кулемета по нашим опорним пунктам поблизу Кримського.
Після 10:00 2 міни 120-го калібру розірвалися на позиціях підрозділів Об'єднаних сил у Орехово.
За наявною на даний момент інформацією, втрат з нашого боку немає.
Зважаючи на важливість мовного питання в утвердженні Незалежної України та побудові заможного громадянського суспільства, закликаю всіх українців повсякчас керуватись цими настановами.
Українцю, твоїй мові загрожує небуття. Не обманюйся її державним статусом: під його облудним "прикриттям" вона неухильно сповзає до фатальної межі, а разом із нею - культура, традиції, правда й воля твого народу. Відкинь облудну думку про незворотність такого сповзання й твою буцімто повну безпорадність у цій ситуації. Не шукай сторонніх винуватців її вмирання - головним винуватцем є ти сам.
Тільки твоя любов здатна втримати рідну мову на сім світі й тільки брак такої любові-вбити остаточно. Можна з часом повернути до хати втрачений достаток, але рідне слово, як і рідна людина, вмирає назавжди. Його порятунок - твій святий обов’язок і твоє непорушне право, тож починай сповна користатися цим правом уже сьогодні!
1. У своїх національних прагненнях не покладай жодних надій на владу і політиків.
2. Звертайтеся до всіх тільки українською мовою! Того ж вимагай від інших щодо себе. На звертання російською, залежно від ситуації, не реагуй зовсім або чемно відповідай: "Не розумію. Говоріть, будь-ласка, українською". Будь при цьому настільки ж коректним і ввічливим, наскільки стійким та послідовним.
3. Оминай крамниці, кав’ярні, місця відпочинку з російським мовленням та озвученням. Хай гаманці власників цих закладів сповна відчують невигідність їхньої мовної поведінки. Якщо сам працюєш у сфері обслуговування, пам’ятай, що ти зобов’язаний обслужити клієнта лише тоді, коли він звертається до тебе українською.
4. Читай передовсім українські книжки, газети, журнали; слухай і дивися впереваж українські трансляції, вистави, сайти в Інтернеті, аудіо- та відеозаписи. До чужого не звертайся без доконечної в тому потреби. Сам переконаєшся, що при бажанні до 90% необхідної інформації ти можеш отримати рідною мовою.
5. Дбай повсякчас про чистоту рідного слова. Звільни свій лексикон від "пірожених", "самольотів", "бумаг" і т.п. Якщо твій приятель, діловий партнер чи співрозмовник уперто "обходяться" без української мови – подумай, чи не краще й тобі обійтися без такого приятеля, партнера чи співрозмовника.
6. Не піддавайся на будь-чиї провокації. Уникай спонтанних "вуличних" дискусій із російськомовними опонентами. Твоя сила – не в довжині язика, а в непохитності і волі.
7. Демонструй іншим приклади мовної та національної гідності. Роз’яснюй людям засади ненасильницької тактики боротьби проти русифікації. В цій боротьбі єднайся з однодумцями, залучай небайдужих.
8. Сам не виказуй хамства та зупиняй хамів. Твоє несприйняття чужої мови та культури не мусить перетворюватися на ворожість до її носіїв. Законні права та свободи цих людей у жодному разі не мають бути підважені.
9. Уникай абсурдів та виявів сліпого фанатизму. Не варто наполягати аби заїжджий іноземець розмовляв із тобою лише українською. Але наполегливо тягнися до свого, по змозі оминаючи чуже.
10. Завжди працюй над собою, аби стати розумним, шляхетним, сильним, привабливим, конкурентноспроможним. Твори образ українця, гідний бути прикладом для наслідування!