Білоруси дивляться фільми, дубльовані українською

Коли у майбутньому українські історики та хронографи описуватимуть рік 2008-й, оцінюючи, який вплив події справили на подальшу історію України, поза сумнівом, – поряд зі вступом країни до СОТ та відмовою у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО – у числі найзначущіших та найбільш визначальних подій буде визнано впровадження в Україні обов’язкового дублювання (озвучення) фільмів українською мовою. Бо ж коли вважати доконаним факт, що без відродження мови й розгорнення на її ґрунті міцної культури годі мріяти про правдиву, не вихолощену Україну, то так само упевнено слід сказати, що власний дубляж (а потому – і власний кінематограф) є одним із найважливіших і найефективніших засобів на цьому шляху.

Докладно про внутрішнє значення названої реформи, завдячуючи якій українська (причому, не офіційно-суха, а жива та яскрава) буквально ввірвалась до кожного закуточку країни, я уже якось мав нагоду писати. Тут же потрібно наголосити на ще однім – зовнішнім – аспекті справи.

Творячи й розвиваючи власну культуру, ми не лише в такий спосіб доходимо себе – отже, стаємо собою і пізнаємо себе, але й відкриваємося як особа, індивідуальність для інших; даємо можливість оточуючим пізнати нас. Дійсно ж бо, безліч талановитих та видатних вихідців із України відзначались поважними внесками до світової науки, культури, мистецтва й раніше, а проте дуже часто їх ототожнювали із росіянами – як і їхню країну мали за периферію Росії. “Українці: несподівана нація” Ендрю Вілсона, власне, й могла появитись на світ тільки там, де нічого не чули про народ із історією, що налічує тисячу років. За цих умов виразна й суб’єктна політика, участь у світових літературних (ширше – культурних) збіговиськах і перемоги у спорті – є важливими інструментами, щоб розказати про себе. До них, виявляється, – треба зарахувати й український дубляж, який дивляться… у Білорусі.

Так как белорусского дубляжа дождешься, когда одно членистоногое издаст свист на нейкой возвышенности, – довольствуемся близкой нам соседней “мовай”. “Мегамозг” на мове уже раз 15 посмотрели

Справді, те, що дубльовані українською мовою фільми часто в рази перевершують російськомовних братів, відзначалося в Україні багатьма фахівцями (про це пишуть – російською мовою! – й відвідувачі всіляких форумів), однак те, що це оцінили й за межами України (і то – глядачі!) стало для мене приємною несподіванкою. Якось, шукаючи в Інтернеті кіно білоруською, випадково натрапив на одному з тамтешніх торентів на прохання користувача під ніком diaman додавати стрічки з українським озвученням, позаяк “доча моя обожает на мове смотреть”. “Так как белорусского дубляжа, – скрушно продовжував diaman, – дождешься, когда одно членистоногое издаст свист на нейкой возвышенности, – довольствуемся близкой нам соседней “мовай”. “Мегамозг” на мове уже раз 15 посмотрели”.

Що ж, diaman має рацію, й нашим північним сусідам дійсно можна лише співчувати. На відміну від України, яка ось уже п’ять літ видає щороку на-гора біля ста фільмів з прекрасним озвученням, білоруси не можуть похизуватись навіть телевізійним – закадровим – білоруським перекладом. Тож якщо українці мають можливість знайти в Інтернеті тисячі стрічок українською, то найбільша колекція відео рідною для білорусів мовою, яку я відшукав, не налічує й двох сотень позицій.

 
Сергій СТУКАНОВ
Джерело: Gazeta.ua