О сообществе

Сенс життя. Пошук відповідей на життєві запитання. Ставленя до Бога - ВІн є у нашому житті, чи існує поза ним?
Вид:
краткий
полный

Сенс

Надійка

  • 08.08.08, 12:52
                                                Надійка                                                                                                                 (продовження 1)                                                                

  Ні  про що  не хотілося  думати, ні  з  ким прощатися.  Його поетична душа  так і не  змогла  змиритися з  прозою  життя, і  він  вирішив просто  піти з нього. 

 «Найкраще піти  під воду, - вирішив  чоловік, -  щоб без крові, без свідків і

без болю. Згодом,  з  прибоєм моє тіло  мабуть викине на берег,» - наче про когось чужого подумав  він  і  підняв голову  над  водою, щоб поглянути чи далеко той берег.

    Раптом  в його поле зору, впав  кольоровий м’яч,  що повільно  погойдувався на  хвилях  і  чиєсь  обличчя. Він тільки й встиг зафіксувати в  пам’яті  рот,  що  намагався щось крикнути  до нього,  і  очі. Очі повні  жаху, повні  благання  про  допомогу.  Дитячі очі. Він  кинувся  їм на  зустріч.  Та вони  зникли серед хвиль. В його грудях все похололо. Аж  раптом  обличчя знов виринуло  з води. 

  

Пройшли якісь долі  секунди,  та цього виявилось досить. Міцна чоловіча рука впіймала волосся  потопаючого плавця.  Кілька дужих змахів рук  і  під ногами появилось дно. Вони, чоловік з  маленькою  дівчинкою на руках,  вийшли на берег.

Надійка

  • 08.08.08, 12:42
                                                        Надійка                                                                                                                           (початок)                                                                              Море  рябіло від  хвиль.  Вони накочувалися  із-за  горизонту цілими  табунами.  А вже  тут,  біля самого  берега,  об’єднавшись  в єдиний  вал,  з  піною  і  шумом, гнівливо  кидались  на  нього.  Вся енергія  моря  зібрана  ними по  дорозі,  зіткнувшись з  камінням,  розбивалась на  тисячі  бризок,  які  мовби  хотіли злетіти  вверх  до хмар,  та  обезсилівши від  боротьби,  падали назад  у  море.

   Він все далі й далі  відпливав від берега.  З поля зору спочатку зникли  голови плавців,  не чутно стало і  їх  безтурботних голосів.  Тепер  чоловік залишився  наодинці з  морем.  Наодинці з долею.  Перевернувся на  спину.  Щоб залишитись на  плаву, поволі рухав руками і ногами. Над  головою  висіло світло-голубе небо.  Його погляд почав  блукати серед білих пухнастих хмаринок,  які  невеличкими табунцями розбрелися по  небосхилу. Споглядаючи за ними,  він іще більше  відчув  цілковиту самотність.

Хрест

  • 25.04.08, 14:42
(закінчення)
Пройшло декілька днів. До Симона повернулась
колишня сила. Він повністю одужав і знову взявся до роботи. Симон став частіше
молитись. І його молитви були особливими - радісними. Ось і сьогодні Симон
закінчив вечірню молитву. Не знає чому, але в ньому росла впевненість, що Ісус
живий, що Він дійсно вознісся на небо. Він вірив що так і є.
Дружина, глянувши кілька раз на його задумане лице, вже хотіла сама запитати,
що ще його так турбує, як раптом чоловік промовив сам до себе:
- Так, Він живий. Христос воскрес!
- Про кого ти говориш? - перепитала вона здивована поведінкою Симона.
- Про Ісуса. Розумієш ... Він живий. Я серцем відчуваю. Коли я в це повірив
мені стало легко і світло на душі. Це значить, що я не помиляюся. Значить це
правда. Христос воскрес! Воістину Воскрес! - став переконувати дружину Симон.
Його очі загорілися радістю і любов’ю до Того Хто взяв на Себе гріхи людські,
як той важкий хрест. Хто прийняв смерть за них і воскрес!
Симон став знову молитись, звернувши свій погляд до того місця, на якому був
принесений в жертву Агнець Божий - Ісус Христос, Який вмер і на третій день
воскрес, щоб з Ним воскресли до життя вічного і ті, хто в Нього повірив, пішов
по Його слідах, несучи кожен свій хрест аж до Голгофи...

Хрест

  • 25.04.08, 14:35
(продовження 7) Симон знову повертається до того, що сталося на
його очах. Він чув, що так мало статись, щоб здійснилось сказане пророками, хоч
це дехто хоче обминути. Та все одно на душі було важко: „Невже Ісус ось так
назавжди пішов від нас?” Ось і сьогодні Симон час від часу поглядає в бік Голгофи.
Ісуса там вже немає. Зрештою немає ніде.”
Симон просив в Бога милості і допомоги. Він просив відкрити йому істину... І
ось минуло сім днів, а йому щось і далі бентежить душу.
В цей час до чоловіка, що все ще не міг вийти з важких роздумів, підійшла
дружина. Глянувши в його сумні очі, вона стала розповідати Симону про те, що
сталось за цих кілька днів: „Містом ширяться суперечливі чутки. Згідно одних,
учні викрали тіло Ісуса з гробу. Ці чутки розповсюджують священики і сторожа.
Сторожа говорить, що тіло вкрали, як вони спали.”
”Нісенітниця якась, - думає Симон. - Як можна стверджувати про те, чого не
бачив?”
„ За іншими чутками - розповідає далі дружина, - Ісус воскрес на третій день.
Про це розповідають учні Христа і навіть Його матір Марія. Вони Його бачили на
власні очі після воскресіння. В їхніх очах світиться велика радість. При
розповіді вони їх не ховають, як священики чи сторожа. І говорять з такою
впевненістю, що їм не можна не повірити.”
Розповідаючи жінка раптом помітила, що Симон міняється на лиці, в його очах
зажевріла іскорка надії, яка швидко розгорялась. І ось якась невідома сила
підняла його з місця на рівні ноги. Він нічого не кажучи швидко виходить на
вулицю. Здавалось би, що після посту в нього не стане сили йти. Та він прийняв
рішення. Він прямував на Голгофу.
Симон знову йшов тим шляхом, яким ніс на плечах хреста за Ісусом, шляхом, яким
не раз проходив в думках. Симон дійсно був замучений тілесно, та в нього
розгорілось ціле полум’я, яке давало сили пройти цей шлях ще раз. Пройти ступаючи
по слідах Ісуса зрошених кров’ю з Його ран. Симон не пам’ятав скільки часу він
йшов. Але ось вона - Голгофа. Ось місце де розіп’яли Спасителя... Симон здіймає
сандалії з ніг. Далі він іде босоніж. Ось тут стояв хрест на якому висів
Христос - Син Божий. Симон падає обличчям на землю так рясно зрошену кров’ю
Христа. Він мовчки плаче Разом з сльозами з його серця виходить біль і сум.
Перед його очима постає образ Ісуса. І на німе Симонове запитання: „Де Ти,
Господи?” в вухах йому лунають слова Спасителя сказані розбійнику в останні
хвилини: „ Сьогодні зі мною ти будеш в раю!” Так, це слова Господаря, Пана,
Який запрошує до Свого Небесного дому, усвідомлює раптом Симон і з полегшенням
зітхає: „Тепер я знаю де Ти, Господи!”
Раптом десь над ним пролунав розпачливий жіночий зойк і плач:
- Він помер!?
- Ні, я живий !- хотів крикнути Симон, та пересохлі губи ледве ворушились. Тоді
він зібравшись з силою перевернувся на спину. Симон лежав горілиць, розкинувши
широко руки, як той хрест , що він ніс на собі. А над його головою було
бездонне голубе небо. Симон в душі заусміхався, десь там в небесній височині,
на золотому троні, праворуч Отця сидить Ісус Христос і ласкаво усміхаючись
дивиться з небес на Симона і благословляє його.
Та небо над головою хтось заступив. Симон напружившись впізнав свою заплакану
дружину з дітьми. Вона збентежено глянула на його щасливе обличчя. Їй здалось,
що Симон щось говорить, ледве ворушачи губами. Жінка нахилилась ближче. До неї
донеслись слова, які так хотів сказати їй Симон:
- Я живий! І Він живий! Я знаю!, - шепотіли потріскані губи Симона. Кажу тобі:
Христос воскрес! Воістину воскрес!

(далі буде)

Хрест

  • 25.04.08, 14:27
(продовження 6) - То він Іллю кличе, - сказав хтось не розібравши.
Хтось побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав
Йому пити.
- Чекай-но, побачимо, - чи прийде Ілля визволяти Його, - розмірковував хтось
інший.
Аж тут знову скрикнув Ісус:
- Звершилось!
І видихнув з полегшенням:
- Отче, у руки Твої віддаю Свого Духа!
І Він, схиливши на бік голову, завмер...
Ісус знову замовк. Та вже не терпів. Він витерпів до кінця і помер. За всіх.
В Симона озноб пройшов по тілу. „Помер!? Помер!?” - пульсувала в голові думка:
і розпач, і біль, і жаль, і жах розривали його серце на дрібненькі частини.
„Помер! Убили! ”
Та щось раптом сталось - страшне, просто жахливе... Небо, чорне небо над
головою наче здригнулось. Хоча здригнулось не небо, а земля під ногами. Вона
захиталась, каміння почало падати зі скель.
- Землетрус? - з жахом дійшло до свідомості.
- Землетрус! Землетрус! - перелякано закричали люди.
- Тікаймо! Ховаймось! Кара Божа! Кара Божа! Втікаймо!
- Дійсно праведний був Чоловік Цей! - з розпачем скрикнув сотник охопивши
голову руками.
- Він був справді Син Божий! - почулися голоси серед людей. - Що ми натворили!
Що ми натворили!
Настало ще більше замішання. Хто став бити себе в груди, хто плакав, хто рвав
на собі волосся.
- Що ми натворили! Що ми натворили! - лунало над натовпом.
Всі стали розбігатися, поспішати додому... Кинувши прощальний погляд на Ісуса,
побіг і Симон...
* * *
Нарешті Симон підвівся. Похитуючись пройшов по кімнаті. Ноги не слухались його
і він присів. Сьогодні закінчився сьомий день, як розіп’яли Учителя. Того дня,
прибігши додому, Симон з великого розпачу розірвав на собі одяг, посипав голову
попелом і відокремившись від усіх, сів прибитий горем посеред кімнати. Він
прийняв піст. Цих сім днів і ночей він ні до кого не обізвався навіть словом,
нічого не робив ні в полі, ні по господарстві, не їв і не голився... Він
страждав. Він сумував. Він розмовляв з Богом.
В нього перед очима весь цей час висів на хресті Голгофськім Ісус Христос, в
закривавленому терновому вінку, з пробитими кистями рук. Симон бачив біль і сум
в Його очах. У вухах лунали Його слова: „Отче, відпусти їм, бо не знають що
чинять вони!...” Симон згадував і те, що сталось після розп’яття: загальний
переляк, що охопив усіх, коли сонце затьмарилось і небо вкрили блискавиці. Бог
гнівався на людей.
„Може Він гнівається і на нього - Симона, за те що він ніс хрест на якому
розіп’яли Сина Божого. Хоча, напевне, ні. Господь знає. Симон ніс хрест не
тому, що його заставили римляни, не тому що хотів смерті Ісуса. Ні, він
незважаючи на ганьбу, яка падала і на нього Симона, хотів хоч чимось допомогти
Учителю. Хоч якось показати, що є ті, які люблять Його і готові взяти хрест на
себе,” - роздумував Симон. Раптом він пригадав, як Ісус говорив своїм учням:
„Хто хоче йти за Мною, візьміть свій хрест...” І тут перед ним ясно відкрилось
правильне тлумачення цих слів: „Ісус мав на увазі не тільки взяти на себе якусь
фізичну роботу, чи якісь життєві негаразди, а нести свій духовний хрест на
славу Божу, отримуючи за це в свій адрес насмішки, можливо навіть гоніння за
віру в Ісуса Христа, страждати за діло Боже, йти у слід за Христом, страждати
за ту благу вістку, яка прийшла з Ним на землю, підхопити її і нести до всіх
людей і для людей, не дивлячись на те чи люблять тебе, чи ні. Симон і на собі
відчув вагу хреста, і не тільки дерев’яного, але це було в порівнянні з тим, що
переніс Христос, лиш маленькою краплею в морі страждань Ісусових.”

(далі буде)

Хрест

  • 25.04.08, 14:21
(продовження 5) Що їм таке сказав Ісус, чим Він їх зачепив за
живе, що вони помилували злочинця Варраву, а Ісуса віддали на смерть? Він
говорив, що прийшов на землю, щоб спасти народ від гріха, щоб постраждати за
всіх та ніхто Йому не дякує за це. Навпаки мало того, що розп’яли, то ще й
насміхаються. Хоча б прозвучав один голос на Його захист. Навіть той самий Варрава
мав би заступитись за Нього, адже на цьому хресті мав би висіти він,” - так
роздумуючи, Симон скрушно хитав головою. В ній таке не вкладалось.
Раптом почувся ще один голос, з хреста, говорив розіп’ятий розбійник. Він також
глузував з Ісуса:
- Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!
Симонові хотілося затулити вуха і втікати світ за очі з цього страшного місця,
і коли він надумався так зробити роздався ще один голос, і також з хреста. Це
був голос іншого розбійника.
- Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо
засуджені, і належну заплату за вчинки беремо, - Цей же жодного зла не вчинив”,
- з гнівливим докором звернувся він до свого товариша. Потім повернувши голову,
з благанням звернувся до Ісуса:
- Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!
Ці слова для Ісуса прозвучали як музика. За весь цей час катувань, страждання
ніхто відкрито не заступився за Нього і ось той хто був сам найбільшим
злочинцем, пропащою для суспільства людиною - визнає Його за Господа, за свого
Спасителя. Яка в нього велика віра, в такий важкий трагічний час в розп’ятому
поряд чоловікові побачити Царя Юдейського, Господа і Спасителя. Вислухавши ці
слова з насолодою, Ісус радіє за нього і говорить:
- Поправді, кажу тобі: ти будеш зі Мною сьогодні в раю!
Велика благодать Божа в ці хвилини вилилась на грішника, в лічені секунди він
отримав спасіння.
В Симона частіше забилось серце і він тильною стороною руки витер зволожені
очі: „Слава Тобі Господи не всі ще засліплені!” - розчулено промовив в душі сам
до себе чоловік.
Вже наближалась шоста година вечора, як раптом сонце затьмарилось, настала
цілковита темрява. Темрява довго не розходилась. Народ злякано заметушився,
занервувався думаючи, як би це втекти з цього місця. Симон і сам подумав піти
звідси, як раптом Ісус голосно скрикнув:
- Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?

(далі буде)

Хрест

  • 25.04.08, 14:14
(продовження 4) Здригається від болю і серце Симона. Він не може на
все це дивитись. Гіркі, криваві сльози застилають йому очі, серце крає
материнський крик і ридання жінок. А Ісус мовчить... Ось Його підносять на
хресті. Поруч розіп’яті два розбійники. Ось вояки, як пси рвуть до себе Його
одіж, не знаючи як її поділити. Поділили. Кидають жереб, щоб знати кому припаде
витканий хітон, як раптом Ісус підводить голову:
- Отче, відпусти їм, - бо не знають, що чинять вони! - раптом падають з хреста
прямо на голови натовпу слова Ісуса і Він знову хилить голову на бік.
„Він молиться за тих, хто приніс Йому неймовірні страждання і біль. Він молиться
за своїх ворогів, які поглумилися над Ним, - шепоче сам до себе Симон. - Я не
можу цього зрозуміти. Де Він бере сили, незважаючи на те, що над Ним чинять,
любити? Любити і страждати за них?”.
Народ притих. Люди стояли й дивились...
Ісус знову підносить голову і бачить під хрестом матір свою і тітку та інших
жінок, а біля них Івана.
- Оце, жоно, твій син! - з ніжністю звертається Він до матері. Потім перевівши
погляд на любимого учня продовжує. - Оце мати твоя!
„ Він і зараз не думає про себе. Це просто неймовірно. Ми забуваємо деколи
навіть води батькам подати,” - з захопленням і великим здивуванням подумав тоді
Симон.
Та згодом з юрби ненависників Ісуса хтось насміхаючись каже:
- Він інших спасав, - нехай Сам себе визволить, коли Він Христос, Божий
Обранець!
Цю мову підхопили воїни. Простягаючи Йому оцет говорили:
- Коли Цар Ти Юдейський, - спаси Себе Сам! І вони глузуючи показували пальцями
на напис, зроблений над Ним грецькою, латинською і герберейською мовами: „ Ісус
Назарянин, Цар Юдейський”.
І багато інших образ прозвучало тоді в адрес Ісуса.
Симон серцем відчував, що насмішки людей причиняють Йому більший біль ніж
фізичні страждання.

(далі буде)

Хрест

  • 25.04.08, 14:07
( продовження 3 ) Сотник, відновивши порядок, наказав рушати.
Процесія рушила з місця.
Вони пройшли міські ворота і направились в бік Голгофи. З кожним наступним
кроком вона наближалася. Якраз на Голгофі люди хотіли зганьбити Ісуса Христа,
та якраз на ній Він і прославився....
Раптом Ісус сповільнив ходу. Згодом зупинився. Симон ледве не наштовхнувшись на
Нього, здивовано поглянув на Ісуса, ніби запитуючи Його: „Що трапилось?” Ісус
повернув голову назад прислухаючись до голосіння і плачу. Знову перед очима
Симона постав Його жахливий вигляд: порваний, закривавлений одяг, закривавлене
обличчя... А очі... В очах стояло прохання...
„Напевне Він витратив останні сили і вже навіть без хреста не може йти, тож
хоче ще якоїсь допомоги,” - подумав Симон.
Та Симон і цього разу помилився. Ісус, Який всю дорогу мовчав, раптом
заговорив. Він дійсно просив, але не про те, що Симон подумав... Те прохання,
що вилетіло з пересохлих губ Ісуса Христа, здивувало Симона до глибини душі.
- Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, - за собою ридайте й за дітьми
своїми! - звернувся Ісус до жінок. Його голос набирав сили. В ньому відчувався
глибокий сум і жаль до цього народу.
Ісус замовк... Всі навколо затихли. Припинилось і жіноче голосіння. Та через
декілька секунд серед синедріону пройшов якийсь рух.
Ісус, витримавши паузу, обвів навколо себе очима, і знову заговорив:
- Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не
родили, і груди, що не годували...
Йому хотіли не дати говорити. Зупинити. Та Він, видихнувши з себе весь біль, ще
встиг кинути в натовп останні кілька фраз:
- Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо
коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?
Ці слова, як величезний запитальний знак, зависли в повітрі над народом.
Ісус замовк. Більше Йому не дали сказати. Та Ісус більше і не збирався
говорити. Те, що мав Він сказати - сказав. Це було такою несподіванкою для
всіх, що Йому не встигли помішати. Ніхто не сподівався, що знесилений Ісус буде
проповідувати прямо на дорозі, в час коли б здавалось потрібно було б подумати
про себе.
Знову прозвучало декілька команд сотника, і процесія відновлює свій рух.
„Як Він може в такі хвилини думати про інших?.. Як Він може говорити про судний
день, за крок від смерті? Чому нікого не звинувачує? Нікому не погрожує? Чому
Він не жаліється, не плаче і не стогне?” - думав Симон, ступаючи буквально слід
у слід за Ісусом.
І ось вони вийшли на Голгофську гору...
Симон за цей час вже звикся з хрестом, тож коли прийшлося з ним розстатись він
не міг його випустити з рук. Симону здавалось, що то він мав би бути розіп’ятий
на ньому, і навіть чомусь цьому не дивувався. Та процесія зупинилась і в нього
вирвали хрест. Все, що далі відбувалось, він пригадує як в кошмарному сні, який
хотів би забути, та не міг...
„Ось Ісуса звалили на хрест. Він мовчить... Він терпить - за всіх. Ось вбивають
Йому в кисті рук один цвях, другий. Ісус мовчить... Ось вбивають цвях у ноги.
Ісус мовчить, тільки тіло здригається від нелюдського болю...”

(далі буде)

Хрест

  • 25.04.08, 13:57
(продовження 2)
Сотнику і тим більше його воїнам, було байдуже
помре засуджений зараз чи пізніше, чи буде Він сам нести хрест, чи хтось інший.
Тож вислухавши священика він дав команду воїнам, вибрати когось з натовпу нести
хрест замість Ісуса. Але це було непросто. Справа в тім, що нести хрест
рахувалося ганебним і добровільно навряд чи хто на це би згодився. Тому-то
воїни мали зробити це силою.
- Гей, ти! - раптом роздалось біля Симона.
Чоловік повернувся на голос. Прямо перед ним стояв римський воїн.
- Я? - перепитав Симон, оглядаючись по сторонах.
- Так! Саме ти! - гаркнув воїн. - Бери хрест! І то мерщій! - закомандував він
розгубленому Симону.
Симон хотів відмовитись або хоч сховатись в юрбі. Він оглянувся позад себе,
шукаючи шляху для втечі, аж раптом його погляд упав знову на Учителя.
Ісуса важко було впізнати. Він був увесь в крові. Якраз в цей час Він намагався
підвестись. Та після жорстокого бичування це було нелегко зробити. Хрест в
тисячі раз поважчав.
Симон знав, що по закону злочинця перед стратою бичували, але не мали права
завдати більше ніж сорок ударів. Особливо жорстоко це робили римляни. Щоб не
порушити закону, бич зробили з трьома ременями по 60-70 сантиметрів
довжини. На кожному по 12 свинцевих наконечників з цвяхами по 1,5 сантиметрів.
Крім того на Ісусове чоло наклали вінок з терну палестинської породи в якого
колючки досягали до 7
сантиметрів. Щоб його надіти воїни палками били по ньому
від чого колючки впивались в голову і ламались... Звичайна людина не могла б
витримати такого катування. Та Ісус витримав і ще й ніс важкий хрест...
В Симона самого зі страху підкошувались ноги. Він нетвердою ходою підійшов до
Ісуса і вхопився за хрест. На якусь хвилю їхні погляди зустрілись, Симонів
трішки розгублений, Ісуса - підбадьорливий. Симон ще більше розгубився. Симону,
як і зрештою всім навколо, здавалось, що підтримки потребував саме Ісус. Та
Христос бачив, що діялось в глибині людського серця. І навіть в важкі хвилини
страждань, Його очі світились неземною любов’ю до людей. Любов’ю, яку не змогли
збагнути ні ті, що катували, ні ті, що насміхались, ні ті, що були байдужі, ні
навіть ті, що знали і любили Ісуса. Погляд Ісуса наче говорив до Симона: „Не
переживай, не бійся ганьби, не бійся тих насмішок, які впадуть і на тебе. Ти
маєш це зробити, як і Я маю зробити те, заради чого Отець послав мене на цю
грішну землю. Роби своє, а Я своє”. Ця німа, секундна розмова додала сили і
впевненості Симону і він звалив хрест собі на плечі.
Симона поставили позаду Ісуса, щоб бува хто не подумав, що це його страчують.

(далі буде)

Хрест

  • 25.04.08, 13:49
(продовження 1) Чоловік з трудом став пробиратись крізь натовп. До
його вух донеслось жіноче голосіння і викрики римських воїнів. „Що там
відбувається і чого мене туди так тягне?” - думав Симон і далі проштовхуючись
наперед. І ось нарешті він вибрався на відкритий простір. Його очам відкрилась
вражаюча картина: вздовж вулиці, в оточенні натовпу, рухалась процесія. На чолі
її, гарцюючи на баскому коні, їхав римський сотник. Він конем, наче галера,
розрізав поперед себе зайняту натовпом дорогу. За ним, в оточенні невеликого
загону піших римських воїнів з списами напереваги, слідували три злочинці.
Воїни, стримуючи щитами, а де і списами людей водночас підгонили і засуджених.
А ці, зігнувшись до землі, несли на плечах шестипудові дерев’яні хрести. ( По
існуючому в ті часи звичаю, засуджений на смерть повинен сам нести свій хрест).
За ними урочисто слідував синедріон і маса людей, які раніше товпилися біля
Преторії. До цієї процесії долучились і ті, хто випадково, як і Симон,
опинились на її шляху. Були також і ті хто спеціально вийшли подивитись. Симон
поглянув на нещасних злочинців. „Невідомо за які провини їх посягла така
участь, - з гіркотою подумав він. Та не доведи Господи мати такий кінець.”
Раптом очі його зупинились на одному, що трохи відстав від двох інших. Було
видно, що Його ноша найважча. Він йшов часто спотикаючись і хитаючись з боку в
бік. Хрест гнув Його додолу і здавалось, що Він ось-ось разом з ним упаде.
Симон побачив, що причиною цього є Його збичоване тіло. Багряно-сині, рвані
рани виднілися з-під розірваного одягу. Лише Йому одному на голову був надітий
терновий вінок з довгими колючками, з-під яких і досі текли тонесенькі струмки
крові. Симон ще розглядав Його, як Чоловік в терновім вінку став падати. В
Симона все отерпло всередині. В нього вже появився жаль до цього Чоловіка. Все
відбулося в ліченні секунди. Раптом, щось до болю знайоме промайнуло в цій
знесиленій постаті.
„ Учитель!?” - не вірячи своїм очам, з жахом впізнавав він Ісуса.
Симон не міг і сам добре в собі розібратись, чи був він учнем Ісуса Христа, чи
ні. Та тепер це слово якось само з’явилось в його свідомості. Реакцією на
падіння Ісуса, десь серед натовпу, пролунав чийсь розпачливий зойк. Глянувши в
ту сторону Симон упізнав знесилену спогляданням Його мук, із заплаканим лицем,
матір Ісуса - Марію. Її підтримував Його учень - Іван. Поряд виднілися такі ж
заплакані обличчя двох інших Марій - Магдалини і Клеопової. „ Так, це Учитель.”
В Симона тепер уже не було сумніву.
Ісус упав в пилюку. Важкий хрест придавив Його до землі. Хтось із синедріону
кинувся до місця падіння. Але це так тільки здалося. Священик, обминувши Ісуса,
підбіг до сотника. Почав йому щось пояснювати. Процесія зупинилась. Стоячи
неподалік Симон чув тільки окремі фрази, з яких здогадався про суть розмови.
Священик не проти, щоб Ісус страждав. Він навіть радий бачити Його
безпомічність, але боїться, що Христос помре під важким хрестом не дійшовши до
Голгофи. Хоч і солодко дивитись на Його муки, та це може помішати виконанню
задуманого. Ісус через це уникне ганебної страти. Тому синедріон змушений
думати про те, щоб звільнити Його від хреста.

(далі буде)