Про співтовариство

Розміщуєм історії, притчі, оповідання на духовну тематику, духовну музику.
Велике прохання-не влаштовувати теологічних дискусій, а поважати релігійні переконання інших людей. Хами ,войовничі атеїсти і любителі флуду будуть занесені в ЧС.
Вид:
короткий
повний

Короткі історії для душі

Блаженные нищие духом

.
Один богатый человек повез своего сына в деревню, чтобы он своими глазами мог увидеть, какими бедными бывают люди.
Они прожили в бедной деревне несколько дней, а позже, когда вернулись в свой богатый дом, отец спросил:
— Сын, понимаешь ли ты теперь, что значит жить в нищете?
— Да, отец, — отвечал мальчик.
— Научила ли тебя чему-нибудь наша поезд­ка? — продолжил отец.
— Очень многому научила! — ответил сын.
— Чему же?
— Я понял, что никогда не встречал таких хо­роших людей! — отвечал мальчик. — И как же они богаты, папа!
— Богаты?! — удивился отец.
— Конечно, богаты! — отвечал сын. — Смотри, у нас в доме живет одна собака, у них — целых че­тыре! У нас во дворе есть бассейн, а у них — мор­ская бухта. У нас — сад, у них — бескрайние леса. У нас — фонари, а им светят звезды.
— Но ведь у нашей семьи есть практически все! — изумился отец.
— Это так, — отвечал сын, — и нам все время чего-то не хватает, а они благодарны Богу за то, что имеют. Мы нищие по сравнению с теми людьми...

13 квітня. Хмара і дюна

Одна молода хмара народилася над Середземним морем. Не встигла й вирости, як вітер погнав її разом з усіма родичами геть, у далеку Африку. Щойно вони прибули на континент, клімат змінився. Угорі палило сонце, а внизу переливалися золотом розпечені піски Сахари. Вітер вирішив погнати хмари далі, у джунглі, тому що в пустелі дощі не падають. Але допитлива молода хмарка відстала від гурту, щоб оглянути велику пустелю.
Після довгої прогулянки хмара помітила, що одна з дюн усміхається їй. Золотокудра красуня відразу припала хмарі до серця. Хмара замислила і широко усміхнулася:
-Якщо хочеш, я покроплю тебе дощем! Ти не повіриш, але я встигла полюбити тебе і мені хотілося б залишитися тут назавжди!
-Коли я вперше побачила тебе на небі, то також полюбила тебе!-зізналася дюна.-Але якщо перетвориш своє біляве волосся на дощ, то помреш...
-Любов ніколи не вмирає,-мовила хмара.
І почала окропляти дюну краплями дощу. І так тривало доти, поки над дюною не з'явилася ніжна веселка.
Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. І коли інші хмари пропливали над пустелею і бачили позеленілу дюну, вони думали, що то починається ліс і випадали дощем.
Через двадцять років маленька дюна перетворилася на прекрасний оазис, який під покровом дерев дарував відпочинок і затінок мандрівникам пустелі.
І це тільки тому, що одного раду хмара не злякалася віддати своє життя за любов.

(с)

Притча-легенда о бабочке

.
Однажды в коконе появилась маленькая щель, случайно проходивший человек долгие часы стоял и наблюдал, как через эту маленькую щель пытается выйти бабочка.
Прошло много времени, бабочка как будто оставила свои усилия, а щель оставалась все такой же маленькой. Казалось, бабочка сделала все, что могла, и что ни на что другое у нее не было больше сил. Тогда человек решил помочь бабочке: он взял перочинный ножик и разрезал кокон.
Бабочка тотчас вышла. Но ее тельце было слабым и немощным, ее крылья были неразвитыми и едва двигались. Человек продолжал наблюдать, думая, что вот-вот крылья бабочки расправятся и окрепнут и она сможет летать. Ничего не случилось!
Остаток жизни бабочка волочила по земле свое слабое тельце, свои нерасплавленные крылья. Она так и не смогла летать. А все потому, что человек, желая ей помочь, не понимал того, что усилие, чтобы выйти через узкую щель кокона, необходимо бабочке, чтобы жидкость из тела перешла в крылья и чтобы бабочка смогла летать.
Жизнь заставляла бабочку с трудом покинуть эту оболочку, чтобы она могла расти и развиваться. Иногда именно усилие необходимо нам в жизни. Если бы нам позволено было жить, не встречаясь с трудностями, мы были бы обделены и у нас не было бы возможности взлететь.

12 квітня. Три найстрашніші людські вади

Одного разу, повернувшись з прогулянки, мудрець застав своїх учнів за бурхливими дебатами. Він запитав:
-Про що ви сперечаєтеся?
Учні відповіли:
-Учителю, ми прагнемо визначити, які три людські вади найстрашніші.
-І якого ж висновку ви дійшли?
-Ми вирішили, що три найстрашніші людські вади-це сліпота, глухота і німота,-відповів один з учнів.
-Ви сказали лише половину того, що мали сказати,-відповів мудрець.
-Половину?-здивувалися учні.-Але ж ми назвали всітри вади.
-Так, але ви забули згадати про те, що нема страшніших вад, ніж сліпота до чужого горя, глухота до благань серця і німа байдужість, що мириться з ними.

(с)

Притча о чистой душе

.

Жил-был один монах. Жил он с братьями своими в монастыре. Как все, славил он Всевышнего, держал посты и исполнял обет монашеский. Еще был он необыкновенно добр к людям и чист душой.

Когда случалось ему зайти в келью к брату своему и видел он ее неприбранною, то говорил:

— Воистину блажен сей брат! Отложил он заботы земные и так к горнему устремлен, что нет у него времени, чтобы в келье своей прибраться!

Если же видел в келье брата своего чистоту и порядок, то так говорил:

— Воистину, как душа брата моего чиста, так и в келье его чисто!

11 квітня. Професор і човняр

Якось один з найвідоміших в світі професорів, номінант на Нобелівську премію, вийшов на берег озера і попросив човняра покатати його на човні. Той згодився. Коли вони відплили далеко від берега, професор почав розпитувати човняра:
-Ти знаєш історію?
-Ні.
-Тоді можеш вважати, що втратив чверть свого життя. Ти знаєш астрономію?
-Ні.
-Тоді ти втратив дві чверті свого життя. Ти знаєш філософію?
-Ні.
-Тоді ти втратив три чверті свого життя.
Зненацька здійнялася люта буря. Човен, що плив посеред озера, почало гойдати, як горіхову шкаралупу. Намагаючись перекрисати свист вітру, човняр запитав професора:
-Ви вмієте плавати?
-Ні,-відповів професор.
-Тоді ви втратили все своє життя.

(с)

Раскаявшийся сын

.

У одного человека был сын — юноша беззаботный и легкомысленный. Человек этот с детства пытался вразумить своего сына и наставить на путь истинный, но все напрасно. От горя он тяжело заболел и слег. Перед самой смертью отец призвал к себе сына и сказал:

— Бедный мальчик, скоро я уйду, и останешься ты совсем один. Прости мне, что не смог я вразумить тебя. Обещай мне, сын, что неделю после моей смерти будешь приходить сюда каждый день на час или два.

Умер отец, а юноша, исполняя последнюю его волю, приходил в его комнату, садился подле смертного одра и размышлял. Думал юноша о том, как сильно любил его отец, а теперь остался он совсем один. Вспоминал, с какой радостью хвалил он его за Добрые дела, с какой сердечной теплотой говорил о Боге..,

— Чем же отплатил я ему за заботу обо мне? -, подумал юноша, и сам себе ответил:

— Тем, что жил без забот и без хлопот. И таких лее друзей себе выбирал — ветреных и беспутных.

Устыдился сын, раскаялся и не вышел к своим друзьям ни в тот день, ни на следующий, ни после.

10 квітня. Чи всі чоловіки однакові?

Якось сказала внучка до бабусі:
-Усі чоловіки однакові! Бабусю, йому досить сказати мені перший раз "привіт", а я вже знаю, як він себе поводитиме, які байки розказуватиме, як усміхатиметься, сваритиметься і йтиме.
-Ти не маєш рації, онучко. Просто тобі подобаються подібні чоловіки. Тобі подобаються скромні домосіди? То чому ти нарікаєш, що знову трапився зануда, який і носа вистромити з дому не хоче?
Якщо ти вибираєш чоловіка-"душу товариства", то не дивуйся, що доведеться ділити його з друзями.
Якщо любиш романтиків, то готуйся не лише до свічок, віршів та шампанського, а й до тимчасових зникнень та депресій, які він пояснюватиме "творчою кризою"
Якщо вибираєш чоловіка, з яким будеш, як за кам'яною стіною, то не дивуйся, що не зможеш знайти в цих стінах двері на волю.

(с)

Золотая лопата. Притча о молитве

.
Искатель кладов прочитал в старинной книге, что в одном месте зарыты в земле несметные сокровища, и решил отыскать их. Он долго разыскивал этот клад. Однажды, копая землю в поисках сокровищ, он заметил, что с неба к нему спускается золотая лопата. Человек радостно схватил ее и, вне себя от счастья, отнес домой. О зарытом кладе он перестал думать, считая полученную с неба лопату достаточным для себя приобретением. И услышал с неба голос: «Этой лопатой тебе нужно было выкопать несметные сокровища. И именно она привела бы тебя к ним! А ты, несчастный, променял неисчислимые сокровища на эту золотую лопату. Поэтому она забирается у тебя!»
*
Сказал старый монах: "Молитва — это большая ценность, но самое ценное — Бог, к Которому молитва приводит душу".

*
Автор притчи: Монах Симеон Афонский

9 квітня. Волоцюга і перукар

Прийшов один чоловік в перукарню. Під час стриження і гоління заговорив він з перукарем про Бога. В якийсь момент перукар твердо сказав:
-Хай що би мені не говорили, а я не вірю, що Бог є.
-Чому?- запитав клієнт.
-Досить вийти на вулицю, аби переконатись, що Бога немає. От скажіть, якщо Бог існує, то звідки стільки хворих дітей? Звідки безпритульні діти? Якби він існував насправді, то не було б страждання й болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який би все це допускав.
Клієнт замислився. Коли перукар закінчив роботу, клієнт щедро заплатив. Виходячи з перукарні, він побачив на вулиці зарослого і неголеного чоловіка. Тоді чоловік повернувся до перукарні, запросив перукаря до вікна і, показавши пальцем на волоцюгу, сказав:
-Перукарів не існує!
Ввічливо підніс капелюха і пішов.

(с)