27 лютого. Бабуся

На нещодавно відремонтованій лавці під розпуклою тополею, сховавшись у затишній тіні біля входу до під'їзду, сиділа добра бабуся.
Сьогодні їй цілісінький день дзвонили онуки-вона їх дуже любила і свого часу тішила чаєм і пригощала цукерками. Учора приїжджали діти, щоб подякувати їй. Сусідка померла-більше ворогів в неї не було, тільки друзі. І п'ять кішок-їй особливо подобалися ці смугасті створіння.
Завтра вона помре.
Вона вже знає про це, взагалі останнім часом часто думає про смерть, бо ж має що втрачати. Усі сили йшли на любов і доброту, якою вона, попри все, огортала всіх, хто був поряд.
Завтра вона тихо ляже на канапу і прислухається до серця, що битиметься чимраз тихіше. Буде згадувати пережите, і тішитися, що серце ніколи не зраджувало їй. Зітхне, і всі почують те зітхання. Прошепоче щось, і всі почують її шепіт. І згодом навіть усміхнеться, і багатьом людям полегшає на душі. Вона не сама.
За якийсь час сусіди, занепокоївшись, що вона зникла, знайдуть її. Але це станеться завтра. А сьогодні вона ще жива. Скільки тепла, доброти та мудрости плине від неї!

А якою буде наша старість? Про це слід подумати сьогодні. Час біжить дуже швидко.
(с)