16 лютого. Хлоп'ячий страх

Закінчивши проповідь, священник помітив хлопця, який вже не вперше затримувався в церкві довше від усіх парафіян. Було видно, що його непокоїть якась річ. Підійшовши до хлопця, він запитав, чи може чимось допомогти йому.
-Скажіть, а пекло справді існує?-хлопець підвів очі, сповнені страху.
-З тобою щось сталося? Покайся, розкажи мені,-запропонував священник.
-Кілька днів тому собака вкусив мого молодшого брата. І я зі злости забив її палицею до смерти.
-Не журися,-спробував заспокоїти його священник.-Ти вже покаявся і Бог пробачить тобі.
-Та мені й не потрібне прощення Бога! Я боюся, що коли помру і потраплю до пекла, то зустрінуся з тією собакою.

Подеколи наші страхи бувають такими надуманими, а того, що насправді слід боятися, ми не боїмося. І те, що лежить на поверхні, часто виявляється лише верхівкою айсберга.
(с)