Пропаща грамота

Коли не хочеться переживати ту мерзоту, яка є, краще думати про те, чого вже тут давно нема. Раніше воно ще траплялося, але вже й тоді, коли я застав його, воно трималося на межі зникнення. То були дрібниці, які здавалися курйозними, одірваними од первісного смислу. Приміром, моя баба казала:

— Вітя, постав віник ік строці!

Або:

— Чого ото віник лежить не к строці?

Те дивне словосполучення вимовлялося не так, як тут написано, а разом — ”ікстроці”, ”некстроці”, причому з наголосом на ”о”, і це заважало розгадати його. Воно здавалося неправильним, бо не звучало по радіо й не траплялося в книжках. Хоча, як я здогадався згодом, походження його якраз книжне, воно з лексикону писарів, які ще писали гусячими перами, а може, й з лексикону поетів, що були тими самими писарями.

Не ік строці — значить щось таке, що не лягає в цей рядок (в цю ”строку”).

Баба була цілковито неграмотна, отже, це словосполучення дісталося їй від якоїсь давнішої цивілізації, де в побуті мислили категоріями віршотворення. А порядок уявлявся, як строфа, куди вписується і віник, і все, що завгодно.

Крім баби, те словосполучення уживали лиш кілька людей, останній з них (зовсім останній) загинув зовсім недавно — їхав на велосипеді і його збила машина.


Або ще у баби було:

— Ну що ти порозкладав свої лейстри!

Це коли в мене зошити й книжки по всьому столу. Я аж потім зрозумів, що ”лейстри” — то реєстри. Слово з козацького XVII століття. Воно звучало у баби зневажливо — мабуть, дісталося їй вже тоді, коли ці реєстри втратили цінність.

До теперішніх трендів-брендів баба не дожила. Та в неї були свої претензії до слів, що здавалися всім зрозумілими. От радіодиктор каже: ”…нарастить производство молока и мяса!” Баба щоразу відповідала йому:

— І-і-і… шоб тебе собаки з’їли!


Віталій ЖЕЖЕРА http://gazeta.ua/index.php?id=348305