Половці

Якщо говорити про русько-половецькі взаємини, то чи не перше, що впадає у вічі, це численно-половецькі шлюби, згадки про які донесли літописи. Зазвичай вважається, що зближення князів і половців почалося 1068 року, коли Святослав Ярославич Чернігівський та половецький князь Шарукан уклали мирну угоду, вперше скріплену шлюбом їхніх дітей. Проте цю подію, очевидно, слід розглядати лише як першу фіксовану згадку про русько-половецькі шлюби.
Династичні зв’язки чернігівських князів із половцями були надзвичайно тісні. З половчанками були одружені син Ярослава Мудрого Всеволод, його онук Олег Святославович, правнуки Ізяслав Давидович та Всеволод Ольгович. Володимир Мономах, сам маючи дружину-половчанка була донькою половецького хана Аепи, бабка також була з половців, тобто за материнською лінією Андрій був половцем. За половецьких князів виходили заміж і руські князівни й княгині, хоча літописи згадують про такі шлюби менше. Башкорд, хан великої половецької орди в басейні Південного Бугу, був вітчимом руського князя Святослава Володимировича (12 ст.) «бь бо мати его бежала в Половци и шла за нь». Майбутні князі часом навіть виховувалися у своїх степових родичів по материнській лінії. І хоча, зрозуміло, ми знаємо лише частину таких шлюбів, про їх розмах свідчить те, що вже на кінець 12 початок 13ст. в жилах усіх чернігівських князів і більшості князів Північно-Східної Русі текла половецька кров, а Новгород – Сіверський князь Ігор Святославович і його брат буй-тур Всеволод (які й вирішили «поискати града Тмутораканя») самі на три чверті (!) були половчани. В такому разі, очевидно, вже годі відмахуватися від русько-половецьких шлюбів як не вартих уваги. Вони - унікальне явище в українській історії, і вже тому цікаві для дослідника.
Вчені по-різному коментують ці шлюби. Одні пояснюють їх безвихіддю руських князів, що нібито мусили одружуватися з половчанками, аби зменшити половецьку загрозу. Інші кажуть про естетичні смаки слов’ян, яким нібито імпонував антропологічний тип половців і врода половецьких дівчат. Треьі взагалі обходять увагою існування цих шлюбів, оскільки не можуть переконливо їх пояснити. Справді, вкрай дивним виглядає те, що русько – половецькі шлюби – єдині шлюби Русі з так званим Степом, Диким Полем. Лише половці удостоїлися породичання з Рюриковичами, причому жодної перешкоди для такого міжетнічного родичання не виникало. Це можна пояснити лише одним: тривалою на той час традицією, що визначала політичні та династійні зв’язки між двома народами і витоки якої слід шукати у сивій давнині.

С. Наливайко «Етнічна історія України»