Львівський муніципальний театр. Відбулася прем’єра п’єси Кольори
- 28.01.09, 11:18
- Просвіта
| «Кольорова» прем’єра Львівська газета "ВИСОКИЙ ЗАМОК" пише: | |
 | |
| П’ять відтінків жінки | |
 Фото Андрія КУБ’ЯКА Оксана ЗЬОБРО На сцені Муніципального театру – дослідження психології представниць прекрасної половини людства | |
 Жінкаі одноманітність – речі несумісні. У 45 вона вже не така, якою була у 30, а шукати спільні риси у 20-ти і 50-літньої - заняття для інтелектуалів. Та якщо зазирнути глибше, можна помітити не лише спільні спогади та риси, які з часом загримовуються мереживом зморщок, а й усіх цих жінок під маскою одного обличчя. Якою б не стала жінка за 80, вона все одно пам’ятатиме себе у 18, 30, 40... А 20-літня відчуватиме у собі той шлях, який їй доведеться пройти до зрілості і старості. П’ять різних періодів життя однієї і тієї ж жінки ожили на сцені Львівського муніципального театру завдяки режисеру Олексію Кравчуку у виставі “Кольори”. У залі ще не згасло світло, а на сцену по черзі почали виходити - “романтична, наївна” жінка у рожевому, “практично-мрійлива, енергійна” у помаранчевому, “розчарована, зла, цинічна” у червоному, “мудра, терпляча” у фіолетовому. І - у чорному - цю героїню зіграла народна артистка України Жанна Тугай, яка охарактеризувала “свою” жінку як “дуже стару, пихату, ексцентричну, не дай Боже таке в хаті мати”. Актриси складають на сцені пазли спогадів і думок, щоб показати цілісну жінку, яка так багато пережила і відчула. Сприймаючи їх як окремих героїнь, разом із розвитком вистави, розумієш, що це - грані однієї особистості, додаткові відтінки, які допомагають зрозуміти істинний колір жінки. На сцені - чотири крісла, інвалідний візок, зверху - дзеркала, у яких видно фрагменти того, що розігрується знизу, позаду – екран, на якому показують руйнування будинків, мостів, вітряків... Наприкінці вистави ці кадри відмотуються у зворотному напрямку: будинки наново народжуються із попелу... Мелодії танго від 1920-х років до наших днів перетинаються у просторі із співом актрис і тужливими українськими піснями: “Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій, кличуть: “Кру, кру, кру, в чужині умру...”, підсилюючи емігрантський мотив п’єси. Гіпервідвертість у виставі граничить із жорстокістю: “Одягни памперс, якщо ти невпевнена в собі”. Розмови про справляння природних потреб, інтимні відвертості наштовхують на думку, що коли жінка так відверто говорить про “це”, то й про все інше вона говорить правду, а значить - її історія не вигадка... Сюжет п’єси дійсно не вигаданий. Її автор, молодий драматург Павло Ар’є (українець, який живе у Німеччині) розповів кореспондентові “ВЗ”: “Жінка у паризькому метро випадково почула, що я розмовляю українською, заговорила зі мною і розповіла свою історію про те, як її сім’ю роз’єднала війна, як її з сестрою вивезли з України працювати в Німеччину, про її перше кохання, першого чоловіка, який її бив, другого, який любив, про дітей, старість, любов до України... Усе це я й переповів у своїй п’єсі. Написав про те, якою є жінка наодинці із собою, про її самокритичність, внутрішній конфлікт, спогади, картання. Досліджуючи її почуття, не боявся помилитися, коли виникали питання - консультувався у мами”. Павло Ар’є вперше побачив виставу під час її прем’єри, приїхавши до Львова з Кельна. Приходити на репетиції йому заборонив режисер Олексій Кравчук. Та драматург часто прилітав до міста Лева, консультував постановників. “Ми багато спілкувалися із Кравчуком про виставу, я розповідав про своє бачення, він мені про своє, – говорить Павло Ар’є. – Врешті п’єса трішки трансформувалася. Один із монологів (про інтимну пригоду з майором) навідріз відмовилася виконувати Жанна Тугай. А оскільки для мене велика честь, що така актриса грає написану мною роль, то дозволив їй переробити текст на свій смак. Почувши сьогодні її монолог, був приголомшений: він нічого не втратив - ані сексуальності, ані відвертості, а лише здобув нові барви. Тепер хочу змінити текст у своїй книжці на вигаданий Жанною Тугай. Звісно, пишучи п’єсу, я по-іншому уявляю її на сцені, але те, що побачив, моментами навіть краще, ніж міг собі уявити. “Кольори” треба дивитися двічі, щоб зануритися і зрозуміти атмосферу вистави, розгадати її внутрішні коди і загадки”. Кольори можна бобачити ще - 31 січня, а також 15 та 28 лютого. |
7
Коментарі
Володюсик
128.01.09, 13:01
і знову тиша тут...
ТЕАТРОГЛОТ
229.01.09, 02:32Відповідь на 1 від Володюсик
О так, я люблю тишу
анонім
32.02.09, 12:13Відповідь на 1 від Володюсик
потрібен PR