Про співтовариство

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Бандерівці

Бій УПА під Уневом. Спогади

  • 11.10.21, 11:03
Це був один з найбільших боїв УПА, який відбувся у лісах під Уневом на Львівщині в останні дні вересня. Тоді повстанський курінь «Верховинці» командира «Яструба» («Лютого»), колишнього старшого лейтенанта радянської армії Дмитра Карпенка, потрапив в оточення двох батальйонів НКВС за підтримки важкої артилерії та авіації.

Напередодні курінь у складі п’яти сотень (зокрема «Сіроманці», «Бурлаки», «Полтавці») перейшов у ліси поблизу Унева і затаборував недалеко від монастиря отців Василіян. Дізнавшись про місце розташування повстанців до Унева було направлено 18 бригаду внутрішніх військ НКВС.

Протягом доби, 29 вересня, з 9 до 23 год повстанці зуміли відбити 23 більшовицькі атаки та здійснити успішний прорив з оточення. Крім того, було підбито два радянських танки, один з яких особисто підбив «Яструб».

Безпосереднім свідком Унівського бою була Лукія Лесіцька (1932-2015). «Той бій був тридцятого вересня сорок четвертого року, тут кружляла сотня Карпенка, то було велике бандерівське об’єднання, але фронт вже був в Бродах. І вони (партизани, – авт.) колосили тут, шоб пробратись заграницю в Чехословакію туда, але їм то не вдавалося. Бо москалі вже взяли німця в кліщі. 

[…] Я ше до дверей не дійшла, а коло корчми вже кулемет стоїть, стоять в шкіряних куртках три чи чотири начальники, я потом їх пізнала, там потім один з них робив в міліції, другий робив в банку, я вже була на роботі і я ше мусіла з ними стикатись. […] А там вже бандерівці окопалися на горі, де той хрест там стоїть зараз, якраз там стояло два кулемети. Ті люди, вони просто пожертвували своїм життям, щоб привернути вогонь на себе, а ті шоб відступали. А ті рішили їх просто обкружити зі всіх сторін, і почали там гамселити зі села, одного кулеметника вбили раніше, той шо справа був, а той один лишився. А він був високий блондин, мав кучеряве волосся, бо вони тут ходили, ми їх знали. 

[…] Дивлюсь через вікно, а там їх маса йде, несуть тії макогони, а то до гармат такі набої, одні несуть платформу з гарматкою на плечах, гранатами обвішені і тіїво фінки – автомати такі з дисками, і вони лізуть і лізуть під гору як жуки. А я стояла в вікні і дивилася, і мені то всьо було видно... І вже як вони долізли туда під гору вже кулемет заглох, видно шо його поранили, а ті вже рачки перестали лізти, зірвалися на ноги і там де був той кулмет вони почали шось товкти. Чи вони добивали того кулеметинка… Вони там скакали кругом як чорти. А тамті (партизани, – авт.) вже пішли в ліс далі, а ті за ними, почали стріляти, підтягнули свою техніку. Вони стріляли так навмання по лісу, бо ліс був як стерня посічений снарядами. Ті старі дерева були, столітні дуби, буки […] 

Партизани попали в обкруження, то протягнулося до ночі, і вони якось вирвалися з того окруження. А на другий день рано, ми пасли худобу там на тій горі і відразу летимо на те місце, а того небожчика (кулеметника, – авт.) вже хтось спрєтав вночі. А на тім місці я вперше в житті зобачила таку велику калюжу людської крові…».

Аудіо можна послухати тут https://soundcloud.com/lokalna_istoriya/hepqlhzkq0zn

Матеріал з ФБ Локальна історія 


Про війну

  • 14.09.21, 06:46
Фейсбук нагадав. Артефакт з 2014-го. Сім років тому росіяни хотіли весь наш південь і схід зробити суцільною пожежею. Слава всім, хто не дав їм тішитись наслідками катастрофи - у Одесі, Миколаєві, Херсоні, Дніпрі, Запоріжжі, Харкові, Маріуполі. Відтоді кожен політик чи обиватель, який каже "не всьо так однозначно", "гражданская война", "ето політіка, а я за мір", "зачєм всьо українізіровать" - або ідіот, який не здатний аналізувати елементарні речі, або ворог.

ФБ Вахтанга Кіпіані


Как палятся пропагандисты ЛДНР

  • 12.09.21, 16:10
Прилетевший в Старобешево 24 августа 2014 "Ураган"  называют "украинским снарядом". Однако в тот момент в Старобешево находились ВСУ. И огонь по ним вели "ихтамнеты". Старобешево было захвачено россиянами только 30 августа. 

Эти дебилы еще и сохранили этот российский "Ураган". То есть поставили памятник своим же преступлениям, да ещё и заботливо его ПОБЕЛИЛИ. 

Это правильно. Пусть стоит и напоминает о том, как Россия "защищала жителей Донбасса"

ФБ Дениса Казанского

Як у Львові вчинили замах на президента

  • 05.09.21, 08:29

5 вересня 1924-го, Українська Військова Організація (УВО) вчинила замах на Станіслава Войцеховського, президента Польщі, яка незаконно загарбала Галичину. Але саморобна бомба не вибухнула, й Войцеховський не розділив долі свого попередника – першого президента ІІ Речі Посполитої Ґабріеля Нарутовича, застреленого 16 грудня 1922 року у Варшаві польським націоналістом, знаним митцем Еліґіушем Нєвядомським (1869–1923).

Станіслав ВойцеховськийСтаніслав Войцеховський

[ Читати далі ]

https://photo-lviv.in.ua/yak-u-lvovi-vchynyly-zamah-na-prezydenta/

Ольга Басараб. Історія однієї постаті

  • 01.09.21, 07:28
Ольга Басараб народилася 1 вересня 1889 р. в селі Підгороддя на Рогатинщині в родині відомого громадського діяча о. Михайла Левицького і Савини з дому Стрільбицької. Ольга мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина, згодом першого Начального Пластуна. Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері, ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі та однорічних курсах у Віденській торговій академії. З 1910 р. працювала в страховому товаристві «Дністер» та Земельному іпотечному банку. Ще до початку Першої світової війни Ольга Басараб долучилися до організації жіночої чоти легіону Українських січових стрільців.

[ Читати далі ]





Британка знайшла на горищі листування про Голодомор

  • 31.08.21, 09:30

Нещодавно до Музею Голодомору була передана рідкісна знахідка - підшивка листів британського інженера Джері Бермана. На початку 1930-х він влаштувався на роботу в Станицю Луганську, звідки вів активне листування з родичами та друзями, описуючи навколишню дійсність — Голодомор 1932-1933 років.

Про це Укрінформу повідомили у пресслужбі музею.

“Розпочавши форсовану індустріалізацію в 1928 році, СРСР закуповував техніку за кордоном та активно запрошував іноземних спеціалістів, які вміли працювати з нею. Так у 1930-му з ПАР до УСРР потрапив Джері Берман - інженер містобудування та залізничного сполучення. У 1932-1933 роках він побував у Москві, Луганську та Харкові, але більшість часу провів у Станиці Луганській. Навколишню дійсність він описував у листах до братів, сестри та друга у ПАР, США та Великій Британії”, - ідеться в пресрелізі.

Британка знайшла на горищі листування про Голодомор / Фото: holodomormuseum.org.ua

Зазначається, що найбільше уваги у своїх листах Джері приділяє жалюгідному становищу робітників: картковій системі забезпечення продуктами, несправедливості у їхньому розподілі і постійній нестачі карток, дороговизні продуктів та мізерності зарплат, що змушувало родини робітників голодувати. При цьому становище іноземних спеціалістів прирівнювалося до партійної номенклатури й було значно кращим - для них діяли власна система магазинів, закриті їдальні тощо. У листах Джері не лише описує побут 1930-х, а й дає власну етичну оцінку злочинним діям СРСР.

Зокрема, він писав: “Небажано носити з собою хліб у кількості понад одноденний раціон. Ціла буханка хліба, яку ви можете отримати, можливо, на кілька днів, спричинить таку подію, що всі перехожі зупинятимуться і дивитимуться на вас. Це чорний хліб. Я можу сміливо сказати, що моє життя опинилося б у великій небезпеці, якби я був помічений у володінні лише однією скибочкою білого хліба. Такого тут не бачили з 1928 року. Тут, де вирощують пшеницю!”

Також він зазначав: “З кожним місяцем стає все гірше і гірше, тому цього місяця я отримую картки на 4 робітників, тобто, наприклад, одну картку треба розділити між 4 працівниками та їхніми сім’ями, тобто кожен отримує "нічого"!! Тут ми всі працюємо тільки за хліб. Нічого іншого ми не отримуємо, крім кількох рублів”.

Як повідомляють у Музею Голодомору, підшивка з листами Джері Бермана була знайдена на горищі британкою Алісон Маршал, дідусь якої - Мейєр Фортес - був другом і одним із адресатів інженера. На початку 2021 року вона особисто передала цю унікальну знахідку до Музею Голодомору. Ці листи є унікальним свідченням та важливим джерелом інформації про 1930-ті в Україні, та безпосередньо про умови життя робітників під час Голодомору.

Вже дуже скоро у відвідувачів музею буде можливість побачити ці листи у Залі Пам’яті, яку буде відкрито на початку вересня.

www.ukrinform.ua/rubric-society/3306020-britanka-znajsla-na-gorisi-listuvanna-pro-golodomor.html

Я пам'ятаю

  • 29.08.21, 11:58
Я пам'ятаю як на очах були сльози від книги "АД 242", а після "Іловайського щоденника" Зіненка плакала.  Я пам'ятаю шок,  коли перший раз побачила фото "дебальцівських фантомасів", де у українців були зрізані обличчя,  їх в мережу виклали вбивці,  банда росіянина Мільчакова.  Нема прощення і розуміння такому


У Києві відкрили пам'ятник Василю Вишиваному

  • 20.05.21, 20:00
  

У Києві в День вишиванки 20 травня відкрили пам'ятник австрійському ерцгерцогу Василю Вишиваному.

Про це повідомив історик Андрій Ковальов, який був ведучим церемонії відкриття.

Василь Вишиваний - це друге ім'я австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга, який вивчив українську мову, взяв собі українське ім'я та робив військову кар'єру в українському війську в роки Української революції.

У 1921 році опинився в еміграції та продовжив життя у Австрії. У 1947 році його було затримано в радянській зоні окупації, вивезли до Києва, де він помер в Лук'янівській в'язниці. Пам'ятник відкрили неподалік - у сквері на вулиці Юрія Іллєнка.



У церемонії відкриття взяли участь кілька народних депутатів, зокрема Соломія Бобровська і Сергій Рудик.

Над погруддям працювали скульптори Михайло Горловий та Олександр Фурман. Архітектурне рішення - творчої майстерні "Архітектон".

https://lb.ua/culture/2021/05/20/485148_kiievi_vidkrili_pamyatnik.html

Таємний університет

  • 09.05.21, 08:44
Через репресії польської влади у 1920-их українці здобували вищу освіту у Таємному університеті, що діяв на приватних квартирах та у підвалах Собору Юра.



На фото: виклади проф. Чайківського на математично-філософському відділі, 15 березня 1923 року.

У липні 1921-ого у Львові заснували нелегальну вищу школу для українців.

Це було відповіддю на освітні репресії поляків: після 1919-ого вісім українських кафедр в університеті у Львові ліквідували, усіх 14 професорів-українців звільнили, а сам заклад перейменували з ім. Франца І на Яна Казимира. Згідно наказу ректорів Університету та Політехніки на навчання приймали лише тих громадян Польщі, хто пройшов військову службу в армії, також відвели лише близько 10% місць для іноземців, що в сукупності зводило до нуля можливість навчання українцям.

Впродовж трьох років українські товариства, такі як НТШ, намагались провадити курси вищої освіти для молоді, які регулярно забороняла польська влада. На них виокремились три напрями освіти: філософський, правничий та медичний. У 1921-ому було вирішено реорганізувати їх у навчальний заклад, який у липні оголосили Львівським таємним українським університетом.

Він діяв нелегально, однак польська влада з першого дня знала про існування цього університету і одразу ж застосувала репресії - обшуки та арешти студентів та викладачів. Слово “таємний” у назві мало свідчити про складну ситуацію у польсько-українських відносинах і відсутність легального закладу.

В університет у перший рік записалося 1258 студентів. За чотири роки існування закладу щороку набирали близько 1000 студентів. Викладали 65 професорів. Заняття проводили в підвалах Собору Юра, на приватних квартирах студентів та викладачів, приміщеннях НТШ, “Просвіти”, Національного музею, Народного дому.

Згодом факультетів стало п'ять - додали також технічний та факультет мистецтва. Навчання на філософському та правничому відділах мало тривати чотири роки, медики та техніки мали вчитись два роки, а далі через відсутність лабораторій, устаткування, анатомічних музеїв тощо продовжувати освіту у Празі, Відні чи Гданську.

Ректором Таємного університету став професор Василь Щурат, який одночасно завідував кафедрою української літератури. Однак того ж року його заарештувала польська влада. Наступни ректором був обраний професор медицини Мар’ян Панчишин, а згодом професор Євген Давидяк.

У Таємному університеті викладали майже всі українські вчені та фахівці, що мешкали тоді у Львові. Натомість усім польським університетам був оголошений бойкот.

Варто зазначити, що нацменшини за рішенням Версальського договору 1919-ого і за рішенням Ради послів 1923-ого мали отримати власний університет. Але польська влада категорично заперечувала, щоби цей університет розташовувався у Львові. Поляки не лише не дотримали обіцянки відкрити до 1924-ого заклад вищої освіти для українців, а з часом лише посилювала репресії проти студентів та викладачів Таємного університету, що призвело до припинення його діяльності у 1925-ому.

Чотири роки Таємний університет діяв у важких умовах - напівпідпілля, цькування, голоду та відсутності платні. На його діяльність гроші жертвувала українська громадськість, зокрема із діаспори, підтримував митрополит Андрей Шептицький. Випускники Таємного університету згодом стали опорою націоналістичного руху ОУН у 1930-40-их роках.

Дипломи Університету визнавали у Німеччині та Чехословаччині.

https://galinfo.com.ua/news/taiemnyy_universytet_u_lvovi_ukraintsi_zdobuvaly_vyshchu_osvitu_u_pidvalah_soboru_yura_292654.html