Барига на воєводстві

Чергова радість: Порошенко видав Указ № 806/2014, яким установив в Україні свято – День захисника вітчизни 14 жовтня. А тепер відкриваємо статтю 92 Конституції України й читаємо: «Виключно законами України встановлюються: … 7) державні свята».

Вся діяльність Петра Олексійовича на посаді Президента – це демонстративне опльовування Конституції: торгівля територіями, обіцянка «особливого статусу російської мови» для російських бойовиків, закриття кримінальних проваджень за фактами вбивств і масових катувань громадян України на Сході тощо. Ось і в цьому випадку жодних складнощів для нього не становило б дотриматись формальності – подати до Верховної Ради законопроект про запровадження нового свята. Без жодних проблем цей законопроект був би миттєво проголосований. Але Порошенко не просто порушує публічні засади функціонування державних інституцій – Порошенко порушує їх демонстративно, користуючись будь-яким, самим малозначущим, приводом.

 Причина такої поведінки криється в глибинах президентської психології. Він з юних років виховувався як барига в родині бариги. «Купець» — саме так любить називати себе Петро Олексійович, не розуміючи, що «купець» і «торгаш» — це зовсім не одне й те ж. Все життя закони для нього були чимсь ефемерним – як і для переважної більшості українських бізнесменів, що пройшли шлях первинного накопичування в буремні 90-ті. З точки зору таких як Порошенко, закони – то лише привід для податкових інспекторів вимагати хабарі.

Весь публічний шлях Петра Олексійовича свідчить про те, що він не усвідомлює, що закони (розумні й не дуже, демократичні та диктаторські – будь які) – це писані правила, що встановлюють причинно-наслідковий зв’язок між вчинками людей та наслідками їх вчинків. І що не можна одні закони виконувати, а інші – ні. Бо правова система або існує в державі, або її не має, і тоді на заміну легальним законам приходить звичаєве право.

У тих законах, які зневажає Порошенко, великої цінності я не бачу – їх готували явно не генії юридичної думки. Але десакралізація законів в очах населення, публічна демонстрація того, що Конституція – це лише купка нічого не вартих папірців, заклики не звертати увагу на встановлені правила існування суспільства, бо «треба дбати про реалізацію мирного плану Президента» – все це матиме єдиний наслідок. Замість легального права стане працювати нелегальне, замість судів, створених Президентом – суди, створені громадянами. І в такому разі Порошенку залишиться тільки щиро заздрити побитому в Одесі Шуфричу чи тим улюбленцям народу, які на вироки народних судів скуштують лише сміттєвого бака, а не шибениці.

Наївно чекати розуміння законів суспільного розвитку від активістів Майдану – які в грудні минулого року кричали, що «у нас мирний протест» і носили квіти «Беркуту» під крики «міліція з народом», а в січні цього року годували бутербродами «тітушек». Натомість зараз вони влаштували страшенний ґвалт у соцмережах. Ще б пак: 13 жовтня до Адміністрації Президента, покинувши розташування своєї військової частини, вийшли на акцію протесту солдати строкової служби Національної Гвардії. Вимога протестантів – щоби Президент України перестав плювати на закони та підтиратись Конституцією. А заодно видав, нарешті, Указ про їх демобілізацію, який Президент зобов’язаний був давно видати.

Зрозуміло, що це непересічне дійство активісти Майдану негайно оголосили «зрадою» та «рукою Москви», а усілякий інтелектуальний непотріб з числа так званих «політологів» кинувся наввипередки розпинатись, що вимоги солдат на захист своїх конституційних прав спрямовані виключно в інтересах Росії.

Дивна логіка в активістів. Ніхто з них не кричав про зраду, коли Президент України за умов іноземної агресії відмовився вводити правовий режим воєнного стану. І поставки електроенергії в Крим – то не в інтересах Росії. І підтримка дипломатичних відносин з агресором на найвищому рівні державною зрадою не вважається, як не викликає заперечень в активістів фінансування Києвом «поліції ДНР» чи безкоштовні поставки газу та електроенергії на всі об’єкти, захоплені російськими бойовиками. А коли люди подають свій голос на захист своїх же прав, задекларованих Конституцією – то це «рука Москви».

Чудовий діалог я почув у ході прямої трансляції з акції протесту. Батьки солдат строкової служби, яких, мов худобу, без жодних правових підстав, за умов мирного часу вже кілька місяців утримують на території військової частини, питають в командира, коли буде демобілізація. Той каже:

– Коли Порошенко вирішить.

– Так за законом вони вже переслужили.

– Хе, так за законом нам багато чого положено, а зараз — як вирішить Порошенко.

Більш того: командувач Нацгвардією Полторак (а тепер вже МО) вважає незаконними вимоги своїх підлеглих, щоби Президент Порошенко дотримувався законів. І погрожує за такі вимоги покаранням з усією суворістю законів.

Чим все це завершиться, спрогнозувати не важко — черговою прес-конференцією чергового «законно обраного». Але на цей раз вже не з Ростова, а з Липецька. Якщо йому, звісно, вдасться збігти.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»