У нас в городе есть дом от которого остались практически одни стены. Он красивый: старый, с лепниной,кирпичи теплого рыжеватого цвета, узорные перила на балконах.
И его пустые окна, через которые видно небо, просто завораживают, когда я прохожу мимо. Хотя некоторым от его вида становится непосебе.

Окна пустыми глазницами в небо,
Крыши давнишней сорвано тело,
Нет там ступеней и нет этажей,
Нет там преград, так как нету дверей.

Только каркас, обрамляющий нечто,
То что безжизнено, то что не вечно.
Знаю, что жили там люди когда-то,
Не знаю насильно ли жизнь их отнята.

И не выходит никто на балконы -
Перила не целы и в стенах проломы.
Уж скоро рассыпется этот скелет,
Не выстоит, думаю,  даже двух лет.

Но память о нем сохраню я в себе
И всем расскажу о печальной судьбе.

Связкой ключей,
безобразностью линий...
писком мышей,
ненавидящих иней...

Стыком наивностей,
рыцарской доблестью,
утренней сыростью
собственной совести...

Солнечным светом,
безумием ночи...
кричу я об этом...
Кричу, что есть мочи...

ЛЮБЛЮ!!!

Зачем тебе имя и мой телефон?
Не позвоню я тебе никогда!
Секс не повод узнать пару новых имён,
А лишь лёгкая похоть с утра!

Ты дышала, смеялась и был лёгкий стон,
Но увы всё проходит к утру!
Как обычно я выйду курить на болкон,
И из памяти ночку сотру!

Ты уйдешь и забудешь бельё...
Но увы не хочу я опять...
Я выкину всё, что найду не моё...
Ещё раз покурю и лягу поспать!

С Тобою не знаком настолько,

Чтобы конкретно мог сказать...

О  том  –   какая  Ты  девчонка,

И    как    Тебя   мне   описать.

 

Ну, эти смелые, ровные ножки -

Должное им надо срочно отдать!

Чудная кожа  упругой ладошки,

Тебя так  и  хочется,  поцеловать.

 

В эти бездонные Ксюшины глазки,

Без устали можно, как в небо смотреть.

Вовке Ты даришь небесные  ласки,

Ему   ж   остаётся  –  только   балдеть...

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

Осінньою ніччю, покрилися ніччю,

Простягнуті  руки,  запалені  свічі.

Забули  про  світло  заплющені очі,

Колись я любив, а зараз – не хочу!

 

Не хочу торкатися дивної казки.

Я хочу щоб зникла, прекрасного маска.

Лежимо у тиші, стріляє  у вухах

Ти   є   павук,   а   я   лише   муха.

 

Розстелюй на ліжку павутиння-чари,

Запалюй  у  мені  –  болючі   пожари!

А мо, ще  до  ранку, ми ся покохаєм.

І може пізнаєм, що, люди звуть раєм.

 

Як  м`яко  і  тихо,  Ти  поруч ступаєш,

Шістьома руками мене роздягаєш.

Серце ледь б`ється, зтухають пожари,

І  ранок   розвіює   всі   Твої  чари.

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

...

Що  за  усмішка, і білії  зуби,

Заводять мене, її чорнії губи.

Що?! Як заводять? Я маю благати,

Аби  перестала  мене так шмагати!

Чорт! Як звабливо підстрибують груди.

В   такт   батогу,   я   гарячий   усюди!

О Боже, о що це?! У мене встає!

Безкрає  захоплення  моє видає!

Богиня   побачила,   зіщурила  очі,

У нас попереду лишилось півночі.

Ходою  звабливою  коло   пройшла,

Й стрибнувши, ногами мене обвила.

Не   знав   куди    діти,    енергії   стільки,

В ту ніч я в кайданах торкнувся до зірки.

До неба, до сонця, у космос зринав,

Не   менше   кохання   їй    віддавав.

Прокинулись    разом,   у    неї   у   спальні.

Привіт! Добрий день Вам!  Забави оральні.

Чіпляю  язиком   її,  як  по   нотам.

Стогне й сопе, обливається потом.

Руки  розкинула,  це  те  що  треба,

Спочатку зв`язати, а потім до неба!

Ну ось і готово, лежить моя киця,

Моя чорна богиня, нічная цариця.

Роздута, розп`ята на билицях ліжка,

Домашня, спокуслива  милая кішка.

Я можу робити з нею, що хочу.

Хоч зацілую,  а  схочу задрочу.

До вечора вільність собі дозволяю,

Її   я   за   світла   рабинею   маю.

Та тільки лиш сонце за обрій сідає,

Як  морок  всебічно,  мене  огортає…

---

...вірш із збірки "Пошло, про любов"

Морок всебічно мене огортає,

Хочу  чи ні,  ніхто  не  спитає.

Чорні  по  стінах   розбризкані   тіні,

Тепер я їй раб. На сьогодні. Віднині.

Лячно вронити хоч слово у тиші,

Краще  стояти  тихіше  від  миші.

Скуті    кайданами   руки    і   ноги,

Нема мені звідки, чекать допомоги.

Раптом пітьму різкий звук пронизає,

Це   звук   батога,   і   усе   завмирає.

Серце  ледь   б`ється,   пітьма  ріже  очі.

Відчинилися двері, бачу постать дівочу.

Тиша,  мовчання,  ні  я,  ні  Вона.

Невимитий посуд – ось моя вина.

Вмикається світло,  і перед  очима –

Я бачу чортяку, авжеж не дівчину!

Розпатлані коси,  корсет шкіряний,

На шиї дівочій, ошийник стальний.

Очі  пантери,  а  може  й  тигриці?!

Слідів не лишилось від бувшої киці.

Зап`ястя  закуті  у  шкіру  з  шипами,

А Вона нічогенька, з міцними ногами.

Ноги чарівні,  а  де  те,  що вище?

Гумові шорти стягнули сідлище.

Руками   зминає   батіг   шкіряний,

Десь я вже бачив точненько такий.

І  поки  в  безодні думок я тонув,

Цей же батіг враз мене обгорнув.

Боляче вжалив хлистом ягодицю.

Я поглядом впився у мою царицю...

...далі є

Наташа – милое созданье,

Капелью голосок звенит.

Моих   очей   очарованье,

Я  красотой  Твоей  убит.

 

В   Твоих  глазах  ищу  спасенья.

Смотрю в их чистый, нежный свет.

За годы блядства жду прощенья,

Я   пред   Тобой,   душой   раздет!

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

Затихли  дерева,  нечути птахів.

Дихання   вітру,   траву   не   колише.

Нечути у лісі людських голосів,

На приречену землю спустилася тиша.

 

В ній я сиджу на зеленій галяві,

Серце   та   очі   –   від  світу  закрив.

Мрії дитинства то ясні то мляві,

Йдучи життям так безжально згубив.

 

Небо шарахнуло ніби від болю,

Землі посилаючи збуджений грім.

І, - мов сльозами, своєю водою

Життєдайну  вологу  надало  усім.

 

Перші краплини, холодні і важкі,

Зовсім як спомини пасмурних днів.

Ринули   з   неба   роздертої  пащі

Змиваючи   все,  що  забути  я  хтів.

 

Так дощ, розмовляючи гулко з травою,

Мене ненароком – пестив і мив...

Щоб  ранок   новий  –   своєю    росою,

Очищене  тіло  моє  – пробудив.

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

Ты пукнула, о как прекрасно,

Своей любимой - нюхать аромат.

Целуя зад, который страстно

Сношал, лишь пять минут назад.

 

О, то мгновенье безмятежно,

Где мы на смятых простынях,

Предались сексу так небрежно,

Другим, оставив стыд и страх.

 

Ночь как детей, обняла нежно,

Огонь желания в сердцах –

Нас гнал к тому, что неизбежно

Да, будет с криком на устах.

 

Я соблазнился не напрасно,

Испил до дна той ночи яд.

И через время так же ясно,

Любимой  чую – аромат.

---

...вірш із збірки "Пошло, про любов"