Встигла...
- 30.04.12, 01:43
- СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ
Пам'яті свого учня Кості присвячую
Він був звичайним, як і всі хлоп'ята:
М'яча ганяв, і бігав, і стрибав...
Та в років сім відчув, що клята
Хвороба у кліщі свої взяла...
І міцно так затягувала віжки,
Що не по дням, а по годинам чах...
Кістки і шкіра... Відмовляли ніжки,
І щезла посмішка в його очах...
А ручки-сірнички вже не могли писати,
А він навчався в класі краще від усіх...
Щоночі плакала у ванній мати,
Й себе, і світ винила, і шукала гріх...
В кімнаті в нього різні атрибути:
Нові моделі швидкісних машин.
А він до інвалідного візка прикутий,
А він без руху - нІкуди спішить...
Пригадую: колись із телефону
Почув мелодію - і очі запалали!
Знайомий голос із мого рінгтону.
Це була пісня італійця Челентано.
- Ви перекинете? - просив, немов востаннє.
Я ж не змогла цього зробити...
Бо я не вміла "перекинуть" Адріано,
Тому й не знала, де себе подіти...
А через день товариша прислала -
Й він записав на телефон мотив.
А через два хлопчини вже не стало,
Знайшов притулок він серед могил.
...Я часто згадую свого малого Костю:
Це добре, що я встигла... За два дні...
Хай Челентано там, у високості,
Тужливі хлопцеві наспівує пісні!
16
Коментарі
Nicolas Blanc
130.04.12, 02:23
sonce-33
230.04.12, 02:24
Гість: Светля4ок
330.04.12, 05:19
Гість: друг 71
430.04.12, 05:28
Гість: nastya1
530.04.12, 08:45
ТНЕ*
630.04.12, 09:36
серце крає, плаче від болю, коли страждають діти. Та коли у Бога прошу за їх здоровья, він дає мені зрозуміти, що в тебе є свої діти, а промисел його для мене не осяжний, мабуть щоб перестали боліти діти, кожна мати про здоровья свого дитяти має у Бога просити і не тільки, а щось для цього і робити. Треба контроль за владою взяти, щоб вода, їжа, воздух і земля не була отравлена. І марно питати у Бога "за що?", завжди можна знайти "за що", а ось відповісти на питання: "а що зробила я, щоб цього не було?" - не завжди можна найти
sonce-33
730.04.12, 11:00Відповідь на 3 від Гість: Светля4ок
sonce-33
830.04.12, 11:00Відповідь на 5 від Гість: nastya1
sonce-33
930.04.12, 11:05Відповідь на 6 від ТНЕ*
Це правда, я займалася з ним мовою й літературою від школи, вдома у нього, з 5 по 9 клас... У мене на очах він просто танув... Без сліз на це дивитися було не можна...Але я усміхалася, і подавала йому матеріал весело, доступно, наче гралася з ним, щоб хоча би цим полегшити його і так нелегкі страждання... У 7 класі їм дали другу вчительку, так він забастував. і мама попросила мене знову... отака сумна історія....
zvezdothet
1030.04.12, 11:31
У меня дочь \ей57лет\тоже прикована к коляске.Спасибо за стих.