А Й СПРАВДІ, ДОБОРОЛИСЯ... (бЕГОНІЇ присвячую)

А й справді, доборолися...Сліпці.
Куди йдемо? Куди прийшли?
А де ж поводирі і хто вони?
Сліпі, німі, глухі скопці.

Де ж діти, що підуть у бій?
Одні роз'їхалися, хто куди.
Другі мовчать, щоб не було біди.
Чи ж хто подасть води старій?

З ціпочком мати сяде біля тину,
Очима довго мірятиме шлях.
- Де ж вас шукати, у яких краях,
Сини мої, сини єдині?..

Де ж ваші коні, хлопчики німі?
Де ж ваші сурми, що зовуть до бою?
Де ж ваші шаблі, що напоготові?
Зостались коники, сюрчать в траві...

І плаче мати сива при живих синах.
У наймах у чужих синів голосить.
І милостиню у чужих синів все просить...
І справді, - доборолися...
Чужі в своїх стінАХ!