ПУСТОЦВІТОВІ

Я не принижусь, і не вклонюся.
Відходжу від тебе, як в осінь дощі.
Не пожалкую, не озирнуся,
Зоставлю на згадку вірші.

Їх не побачиш, не прочитаєш,
Знаю, не вартий ти цих рядків.
Я ж маю те, чого ти не маєш:
Любих дітей і хороших батьків.

А ще любов свою, вірну і щиру,
Чисте сумління без нот каяття.
Не погублю їх в життєвому вирі,
А пронесу через терни життя.

Ти ж пустоцвітом розсієш собаче,
Нице й нікчемне життя.
А у кінці озирнешся, жебраче, -
Воно вже прожите, а далі - пітьма.

Один, наче палець, в німій самотині:
Ні хліба, ні сонця, ні лагідних рук.
Заплачеш, козаче, та буде запізно.
Он, чуєш, як чорний вже каркає крук!

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

ПУСТОЦВІТОВІ

Останні статті

Коментарі