Шлях

Для мене день бридкий і неймовірний

І проклинаючи його, себе караю.

Такий повільний, часом – швидкоплинний.

Милуючись, в душі я проклинаю

Оті хвилини і години десь на дворі,

Що вічно їх розріджує блідий туман.

Я завтра, крадучи чужії долі

Злочинцем загублюсь в тумані там.

І далі блазнем я піду між людьми

Десь там топтатись з ними у багні,

Щось мовити блаженно всюди

І йти наосліп, просто в нікуди.

І звикнути до образа «нікого»,

Позбутися брехливих гомонінь

І від живого «я» не лишиться нічого –

Лише за вікнами дискретна тінь.

E. G.