Пташка

Відлітаю пташкою з рідного краю

В чужу і байдужу мені далечінь

Чому відлітаю, в неволю далекого краю?

Бо зламані крила, у мене у краї моїм.

Я звикла до болю - живемо як брат із сестрою

У мирі, у злагоді плинності днів

Не треба прощатись, я знову готова до бою

До бою з собою крізь міць паралельних світів.

Хто знає, як боляче там сумувати?

Як крається серце, як рветься з неволі душа?

Є гори високі, але, то не рідні Карпати

Міста є і села, та в них я довіку чужа.

Не треба казати, що щастя слід вдома шукати

Ніхто не питає "добра від добра"

Була й я щаслива, та днів тих було небагато

За мить того щастя палає у муках душа.