Лютий

«ВЕЧІР»
.
Опускається вечір на місто,
І мороз до ранку міцніє,
Вогнів розсипалося намисто,
Що з сутінків полум'яніє.
.
Ліхтарі, незвичні на вулицях,
Мабуть відступила війна?
Але не сховати на обличчях
Слідів, що залишає вона.
.
Не вчасно завірюхи й хуртовини.
Йде сніг, але ніхто його не помічає,
Умкнулися усі у зведення новин.
Я теж тримаю кулачки за близьких,
Щоб всім зустрітись потім, після бійні,
Зима? — Нехай ніщо, нас не зупинить!
.
І час розтягнутий, мов день на цілий рік,
Все лине в прірву й нікого не помічає…
І лютий нескінчений настигає,
І знову мерзлий б’є весни поріг,
Але весни, ще в нас немає.
Червоний сніг лише, і чорний сніг…
Та кожен день гуде по неба краю.
.
Чи бачене таке, щоб взимку грім?
Щоб попіл падав, а не білий сніг...
З буйної впертості, по дурості, по злості —
Даремно, хай ніхто нам так не завадить?
Непроханих ми випровадимо за поріг,
Бо з ядом й ножами, ніхто не завітає в гості.
.
Опускається вечір на місто,
І мороз до ранку міцніє,
Вогнів розсипалося намисто,
Щось з сутінків полум'яніє...
.
*
.
«ЛЮТИЙ»
.
Лютий демон, ходить колом,
Ходить колом, несе горе…
Лютий, ти прийшов й пітьма —
Цілий рік лише зима…
.
І страхів вже давно немає,
Лиш руди круговерть одна кружляє —
Лиш гар і дим, і не відроджує себе зоря,
Ти в темряву вже навмання стріляєш,
Бо схід закрила лицемірна пітьма... і йдуть,
Придивишся, а там людей немає...
Реве батіг і мелють жорна,
Від попілу, сніг білий — чорний...
Отруєна зневірою в людей, кривава й мерзла…
.
Така, як лютий, цілий рік, одна зима.
.
І страхи сплять, а демон бродить…
І навпіл рве тендітну людяну тканину,
Якби я міг, порвав би часу й світу пуповину…
Бо скільки душ вміщає прірва ця?
І за яку таку провину довічні зими?
І скільки ще, щоб досхочу
Нажерлася та клята пітьма,
Потрібно в її жорна напоїсти?
Щоб вже її поганицю рвало…
І накопивши карми злої короб повний,
Само себе згубило споконвічне зло…
.
Лютий демон, ходить колом,
Ходить колом, несе горе…
Лютий, ти прийшов й пітьма —
Цілий рік лише зима…
.
*
.
© 2023