Біле...
- 26.06.17, 03:40
- СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ
Після гараматного стогіну та кулиметного клокоту,
Після порожніх слів, що приховують безлад метушливих думок,
Завжди настають довготривалі паузи, і ти себе питаэш,
- Де саме наши витоки? - І чому ми раніше не чули,
Голос тиши та спокою, що заважає крокувати стежкою війни?
Наші шляхи накреслені в наших прагненнях,
Наші серця там, куди прагне наша душа.
Якщо хтось вважає інакше, і він не долюблен в дитинстві,
То він стає на слизький шлях, по імені війна.
Але, хіба твоє серце не запитувало тебе, - чому все саме так?
Витоки твої формують твої шляхи, слова і справи,
Визначають твою повноту і самоцінність існування, -
Твою, та навколишнього світу і природи навколо тебе.
Оточеного світлом, наповнює світло, і він знає,
Куди його поштовх думок лине, і де його серце.
В душу оточеного колом суцільної темряви -
Вужем заповзає тьма і порожнеча, розруха і злидні
Вони наповнюють роки його існування заздрістю,
Ненавистю і люттю до навколишнього світу.
Та може годі, і час тиши, це запитання світу?
Друже, - де твої витоки, та куди тече твоя ріка?
Брате, чи ворог, спитай себе - де твої витоки?
Спитай мене, якщо себе спитати це жахливо,
Бо знєш ти, що шлях твій досі в пітьмах і порожнечі...
Але в час тиші, запитай себе,
. - Куди твій лине шлях і де твої витоки?
Так... білі, бо наповнені стражданням та біллю,
Білі, бо з солоних сліз кожний крок з пітьми...
Стільки води одночасно до чорного моря лине,
Степи наповнює зоряне сяйво тих, хто вийшов з пітьми.
Тому що збагнув, що завтра ми чиїсь витоки...
Батько й мати, якщо вони сліпі, - покажіть їм шлях із пітьми,
Розкажіть їм, де вашого дерева витоки...
Якими шляхами ви кружляли в пустелі славетної давнини,
Та згадайте, чому ви крокували від однієї війни,
Не до миру, а до іншої довготривалої війни?
Люди, - де ваши справжні витоки?
Після порожніх слів, що приховують безлад метушливих думок,
Завжди настають довготривалі паузи, і ти себе питаэш,
- Де саме наши витоки? - І чому ми раніше не чули,
Голос тиши та спокою, що заважає крокувати стежкою війни?
Наші шляхи накреслені в наших прагненнях,
Наші серця там, куди прагне наша душа.
Якщо хтось вважає інакше, і він не долюблен в дитинстві,
То він стає на слизький шлях, по імені війна.
Але, хіба твоє серце не запитувало тебе, - чому все саме так?
Витоки твої формують твої шляхи, слова і справи,
Визначають твою повноту і самоцінність існування, -
Твою, та навколишнього світу і природи навколо тебе.
Оточеного світлом, наповнює світло, і він знає,
Куди його поштовх думок лине, і де його серце.
В душу оточеного колом суцільної темряви -
Вужем заповзає тьма і порожнеча, розруха і злидні
Вони наповнюють роки його існування заздрістю,
Ненавистю і люттю до навколишнього світу.
Та може годі, і час тиши, це запитання світу?
Друже, - де твої витоки, та куди тече твоя ріка?
Брате, чи ворог, спитай себе - де твої витоки?
Спитай мене, якщо себе спитати це жахливо,
Бо знєш ти, що шлях твій досі в пітьмах і порожнечі...
Але в час тиші, запитай себе,
. - Куди твій лине шлях і де твої витоки?
Так... білі, бо наповнені стражданням та біллю,
Білі, бо з солоних сліз кожний крок з пітьми...
Стільки води одночасно до чорного моря лине,
Степи наповнює зоряне сяйво тих, хто вийшов з пітьми.
Тому що збагнув, що завтра ми чиїсь витоки...
Батько й мати, якщо вони сліпі, - покажіть їм шлях із пітьми,
Розкажіть їм, де вашого дерева витоки...
Якими шляхами ви кружляли в пустелі славетної давнини,
Та згадайте, чому ви крокували від однієї війни,
Не до миру, а до іншої довготривалої війни?
Люди, - де ваши справжні витоки?
2016 © одналюдина
1
Коментарі