До кінця

Як жити, коли на душі,

Безмежна і дика печаль?

Сплітає тонку павутину,

Навколо моїх повік.

Зникають в думках вірші,

Сіріє безкрайя даль,

Думками я знову лину

У мрії свої навік.

Ти кличешь?Даремно вже,

Підхоплює вітер час.

Краде твої ніжні слова,

Шепочучи їх пустелі..

Невже навіки? Невже,

Ніколи не буде нас?.

І обертом йде голова,

В самотній моїй оселі.

Як час повернути нам,

Повірити знову в Світ?

Почути свої серця,

У пеклі щоддених втрат?

Повіривши знов очам,

В струмок перетвориться лід.

                            Ми будемо йти до кінця.

Бо шляху нема назад.