Інгеборг Бахман "Життєпис" (пер. з нім.- мій)

Ніч довга,

довга для людини ,

що смерті не віда, блука

попід вуличними ліхтарями

голим зором ,налитим шнапсом, і сморід

прілої шкіри з-під нігтів

вже не бентежить її. Боже, о,

ніч є тривалою.

Мої коси не посивіють,

бо"м виповзла з надр машинерії:

на чоро- рожеве , дьогтем, чоло моє помальовано.

Локони сніжні-  білявці-сестриці. Втім я ,

первачка, крокую цим містом,

десятипостотисячедушним, і стопами

чавлю душемокречі пвд шкіряним небом, що з того

десятокпостотисяч люльок

пихкає, висячи, зимні. Янгольської  тиші

часто зичу собі,

і мисливьких уділів, повних

безсилого крику

моїх друзів.

.

З оббрисканими ногами-руками-крилами

розхристана повстає Юність

наді мною, крізь жасміновий тріюмф,

здоровенна, у непроглядні ночі

прямокутниками таємниць навіває саги

смері щогодини у моє вікно,

молоко вовчиці підносить мені

і підсипає мстивості

 до моіх посмішок

над старшими за себе, коли , знесилившись,

утикаюсь в фоліянти

у стидкому сні,

що той минає повз пам"ять,

граю з пензлями-

а з них змійво торочиться.

.

І матері наші були

з прийдешнього вимріювали собі чоловіків,

могутніх видивлялися,

революційних і самітніх.

Ба, схилившись благоговійно

над тліючим хмизом-

за руку з базікою хлопцем, улюбленцем своїм,

мій тужний батько.

Чом тебе тоді забули

й не пригадали надалі?

.

Загублена у полум"яних фонтанах

ночі біля гармати ,

що та не стріляє (суворо прОклята ця ніч),

під вивергом жовто-ненаситного Місяця, його

жовчним сяйвом ,умостившись у тік потужно- сумних мрій,

не те щоб сплю,- пильную,

між крижаними скелетами шукаю дороги,

повернулася додому ,увів мене плющ

за руки й ноги, і вибілив

рештками сонячними руїну.

Чинила"м велике свято

і, тільки-но спіткало мене благословіння,

хліб преломила.

.

У часи гнітючих перемін

мусимо хутко перебігати

з одного світла на інше,

з одного місця на інше,

під веселчаними дугами,

з голками циркуля в серцях,

до радіусу, що той зветься Ніччю.

Подаль- вильно. З вершин

 видно моря, з морів-

гірські вершини . А в товчії хмар нас

полохають дзвони

світа. Того , що

мені знати не велено.

.

О п"ятниці сталося:

була"м постилася, зазвичай.

Вітер лимоновим духом віяв.

А кістки кололи поднебіння.

Тоді вийняла я з розпластаної рибини

кільце, що то пожбурене було

при моєму народженні в ріку

темряву поглиначу.

Кільце я вергла назад ,у Ніч.

.

О, би"м не лякалася Смерті!

Мала би"м слово

   (не помилившись),

не заросло б моє серце осотом

   (вимкнувши сонце),

вуста не знали б жадоби

   (не пила б сирої вОди),

не отворяла б очі

   (пуповини не бачила б).

.

Небо, поцупивши, зсунули, ви?

ГрУнта не троньте.

Довго покоїтимусь,

тихо лежала би

там, де Ніч мене прагне,

допоки та не розідме ніздрі,

своє копито підводяки

до нових стусанів,

як завше добою.

Завсіди -Ніч,

не День.