Іванко і Марічка

- Любчику Iванку! Ци будемо в парi усе?
- Єк Бог даст, моє солодашко.
("Тіні забутих предків" М. Коцюбинського)

Трагічна долі Йванка і Марічки -
Це виклик ворогуючим родам.
Як закохався він біля потічка -
Навіки спокій втратив, туск віддав.

Дітьми ще бавились на пасовиську.
Як підросли - у інші ігри грали.
- Чи ж будем в парі? - нахилялася Марічка.
- Усе від Бога! - грав він на флоярі.

Та мусив легінь йти на полонину -
(І сум, і радість міцно обнялись)
Пасти овець, улюблену маржину.
- Вернуся скоро, тільки не журись!

Мов потічок, лились тужні співанки
Марічки до розлучниці весни.
Флояра плакала в руках Іванка,
І вдень, й вночі про любку бачив сни.

А повернувся - і жахлива звістка
Ударила Івана під ребро:
Дізнався, що немає вже Марічки -
Журба лягла на серце і чоло.

У водах Черемоша не впізнав
Оту Марічку, що кохав без тями.
Шість років горами німий блукав,
Про любку милу нудився думками.

Та й повернувся у село серака,
Блідий, змарнілий, знать, лікує час...
Пізніше одружився, неборака,
Й зажив, як більшість так живе у нас.

Зважав, що він газда, вона газдиня.
А чи кохав дружину? Певно, ні.
В роботі, у турботах, в ворожінні
Біля худібки їх минали дні.

Свободи дух байдужості не терпить:
Дізнавсь Іван, що зраджує жона.
З мольфаром вдвох бажають смерті,
Тож нидіє Іван, знать, не дарма.

Знемігся... Та думок горіла свічка:
"Хай пропаде все пропадом майно.
Піти б у гори, де колись Марічка...
Видать, умерти від жони дано..."

Почувся в лісі голос серед тиші.
Марічки голос - з неба чи землі.
Так добре стало Йванку, як раніше.
- Ходи, кохана! - звав її в імлі.

Марічка-нявка звала за собою,
Манила, шепотіла, в даль вела.
Неначе Черемош її не вкрив габою...
І знов співаночок вінок плела.

О, як же добре з нею... Згадки...Згадки...
Кружляла Йванка злобна карусіль.
- Іва! - гукала в муках звабно нявка.
- Іва! - лунало хлопцю звідусіль.

Помчав Іван на голос, мов шалений,
І вже не чув ні хрускоту кісток,
Ні грунту під ногами... Мила нене!
- Навік твоя... - все линув голосок.

Та він не чув... Трембіти трембітали.
За перевіз дзвеніли мідяки...
Уже відголосили - танцювали -
Любов в співанках залишилась навіки.