Третя імперія - Соціаліст (5)

Соціалістична катастрофа повертається до марксистських догм. Вона повертається до учнів, поплічників та піонерів марксизму. До того, що здобуло собі європейської слави як класичний соціалізм: німецький соціалізм замість німецької соціал-демократії.

Маркс спеціально закликав німецький пролетаріат стати "теоретиками всього європейського пролетаріату" і Енгельс хизувався, що німецькі соціалісти мають честь претендувати не тільки на спадок Сен Сімона, Фурьє та Оуена, але також на спадок Канта, Гегеля та Фіхте. Сімдесят п'ять років німецького соціалізму від його народження до спалаху Світової війни показали який незначний і недостатній відбиток на соціалізмі залишив цей величний спадок. Це виглядало, наче "інверсія" гегелівської філософії, котру застосував Маркс, поховала німецький соціалізм під грудою матерії так, що той втратив всю свою силу думати історично і діяти політично. Він всеціло покладався на марксистську логіку і вірив, що логіка вічно незмінна, і утримувався від випробування її на постійно мінливій реальності. Серед усіх інтерпретацій марксизму, котрі шукали наукових підтверджень для соціалізму, переконання Каутського не мають бути забуті, бо йому вдалося в своїх книжках вишукано показати повну відсутність будь-якої думки. Його памфлети, бо вони не заслуговують більш достойної назви, принизили стандарт, який люди почали вимагати від соціалістичної літератури. Матеріалізм не дав ніякої класики, в той час як ідеалізм філософської історії породив істориків рівня Ранке чи Якоба Буркхарда, поряд з якими не існує історика матеріаліста вартого згадки.

Соціалісти були гарними партійцями. Їхня марксистська віра була настільки ортодоксальною, що їхній мозок був закритий до всіх вимог політичної реальності.  Німецькі соціал-демократи були згублені агітаційними комбінаціями. Вони сприймали не критично все, що піддається пропаганді, все, що здається "радикальним", все що здається "новим". Це їх погубило. Німецькі соціалісти вірили, що мислять інтернаціонально, а не намагалися поінформувати себе про міжнародні відносини. Гордість партії була в її організації, котра була віртуозною. Навіть антимілітаризм соціал-демократичної програми не завадив їм почувати себе вдоволеними, коли їхня організація була порівняна з прусською армією і дисципліна обох стала доказом німецької ефективності. Але вони уникали відповіді: кому ця соціалістична організація призвана служити - і чи можливо, що вони служать одній іноземній політичній силі - і яким саме кольорам вони служать? Тим часом чесний німецький робочий вивчав на пам'ять всі пункти комуністичного маніфесту, особливо останній, котрий закликав пролетарів всіх країн єднатися. Вихвалявся неіснуючий Інтернаціонал і на конгресах співалася інтернаціональна пісня для делегатів інших країн. Іноземців вітали надривною Марсильєзою з великою щирістю і з ексцентричним благоволінням, бо провінційно-мислячі німецькі міщани любили погоджуватись з усім екзотичним. Все це сприяло, це все повинно було привести до того, що нас ввели в оману і в кінцевому рахунку до краху нашого народу.

Легко виявити сліди англійського походження в системі Маркса та Енгельса; очевидно, що її творцями були учні Адама Сміта та його твору "Дослідження про природу і причини багатства народів". Нам не потрібно підкреслювати той факт, що німецька соціал-демократія не взяла до уваги лінію думки, котру принаймні згадували Маркс та Енегльс, котра вплинула на політичні та економічні взаємини між народами, вони навіть не спробували продовжити ланцюжок думок Генріха Фрідріха фон Штейна. Найціннішим з усіх досліджень для них повинна була бути робота видатного німецького політ-економіста Фрідріха Ліста, котрий замінив англійські максими своєю національною системою і накреслив для Центральної Європи континентальний економічний план з центром в Німеччині. В період домінування Манчестера і пізніше в часи імперіалістичної філософської школи, він побачив зміни сил націй і наростання напруженості між ними, котрі прискорювали світову війну. Але соціал-демократи залишили Фрідріха Ліста поза своєю увагою. Для німецьких соціалістів класова боротьба була всім і вони ігнорували природній відбір Дарвіна, вважали, що їхній пацифізм вимагав від них заплющувати очі на будь-яку можливість війни між європейськими націями. Вони віддавали перевагу боротьбі з німецьким мілітаризмом і всі їхні дії були направлені проти інтересів власного народу. Можливо це було занадто очікувати від німецьких соціалістів, що вони будуть рахуватись з поточним імперіалістичним ідеалом. Цього їм не дозволяла марксистська доктрина, але є докази того, що навіть серед них існували деякі німці, вдома та закордоном, котрі мали розумну картину реального світу в якому ми живемо.

Серед їхньої іншої бездіяльності соціалісти не звертали увагу на найбільшу з проблем, з котрою зіткнулися всі цивілізовані держави: проблему перенаселення. Безумовно в цій бездіяльності винний Маркс. Були нації, котрі володіли простором та землею, продовольчими харчами та сировиною, свободою пересування та розширення, а були нації, котрі цим не володіли. Були нації, в яких пролетаріат був відсутнім або був незначним на окраїнах їхньої економічної системи, побудованої на національному самозабезпеченні і колоніальній експансії, і котрі могли знайти місце своєму невеликому надлишку населення в індустрії. Були інші нації, натуральна аграрна економіка котрих була замінена неприродною індустріальною економікою, в кордонах якої тіснилося населення, воно дратувалося, нервувало і товпилося в марних пошуках виходу із ситуації.  Країни зі спадом населення могли жити в комфорті, країни з перенаселенням не могли. Марксизм був безсилим перед популяційними законами. Соціалісти любили справедливість; проте не могло бути справедливості між індивідуумами, допоки не буде справедливості між націями.

В свої ранні дні соціалізм визнавав, що нерівність у власності між націями є проблемою. Прудон вбачав, що питання власності є питанням землі і закликав до рівномірного розподілу її в світі, і він радив там де виникала нерівність застосовувати перерозподіл в кожному поколінні. Маркс, тим не менш, відкинув Прудона, як чудового софіста, котрий займався парадоксами і звинуватив його в "науковому шарлатанстві і політичному опортунізмі".  Сам Маркс казав про "закон населення", але він звертався до приватної власності, а не національної, до наслідків, а не причин. Маркс казав про "перенаселення серед робітничого класу" як про "неминучий продукт зростання багатств на капіталістичній основі", продукт накопичення капіталів в індустріальних умовах. Він вважав цей надлишок мас з "легко експлуатованого людського матеріалу" "незалежним від фактичного збільшення населення". Марксизм стверджує, всупереч власній теорії, що не індустріалізація стала причиною перенаселення, а навпаки перенаселення зробило можливим індустріалізацію.

Німецький соціал-демократ чіплявся за теорію багатства, за теорію накопичення і за теорію катастроф. Тільки зараз він почав звертати увагу на націю, а не тільки на класи. Він нарешті - більшою мірою неохоче - почав думати про аграрний соціалізм. Він не хоче визнавати, що тут існує клас робочих, котрі не відчувають себе пролетарями, але він нарешті наближається до проблеми продуктів харчування. Тим не менш він ніколи не повернеться обличчям до питання перенаселення, найбільш нагальну з усіх соціальних проблем, котра почала викликати занепокоєння у 80-х роках, коли великомасштабна еміграція засвідчила, що ми, як сказав Ганс Грімм, "люди без своєї кімнати". Ті самі німецькі соціал-демократи, котрі вигадували узгодження Дарвіна та пацифізму - вони не тривожили себе думкою, що природа являє собою битву за існування, в якому виживає переможець - як видається, не передбачали можливість боротьби між націями, в якій Німеччина може бути переможена, вони не думали, що зростаюче та працьовите населення має право на перемогу. Соціал-демократ не зможе побачити, що рішення проблеми перенаселення це соціалізм. Він не став би питати, чи можливо, що справжня система для регулювання виробництва та споживання надлишковим населенням могла бути знайдена без імперіалізму. Він лише як папуга повторював, що імперіалізм є системою для експлуатації іноземних країн і лише питання прибутків для капіталістів.

Ми повинні були підтримувати тезу - і доносити її до пролетаріату - що володіння землею є засобом у перенаселених держав для виявлення засобів до існування: практична, живуча, політично доцільна теза. За іронією долі її правда була виявлена робочим класом двох держав, Франції та Англії, населення котрих стрімко зменшувалося і це було приховано від німецьких робочих, мешканців перенаселеної держави. В Англії кожен прошарок народу знав, що сила дає преференції у економіці. Довірливий німецький пролетаріат повірив тому, що демократичні лідери їм проповідували: що прийде день, коли держав і націй більше не буде, коли всі люди будуть володіти землею спільно і чудова економіка буде дбати про благополуччя мас.

Ситуація вимагала розплутати соціалістичне бачення, відділивши політичні упередження від політичної реальності. Але такої людини, здатної на це, не знайшлося. Не дивно, що наш народ був неготовий до Світової війни, коли їхні соціалістичні лідери були настільки неготові.

Ані спалах, ані розв'язка Світової війни не допомогли змінити таке ставлення німецький соціал-демократів. Щоправда деякі з них зараз кричать: "Занадто пізно!", коли побачили як наші колонії були вирвані від нас, придбанню котрих вони чинили запеклий опір. Разом з нашими колоніями ми втратили наші запаси сировини і нашу можливість до еміграції. Але й досі німецькі соціалісти не звертаються до питання населення, тому що впевнені, що проблема національних війн лежить в площині класової боротьби.

Німецькі соціалісти казали, що двадцять мільйонів душ це забагато для Німеччини. Вони не можуть зрозуміти, що це їхні власні пролетарі - німецький народ перетворився на пролетарський народ і сьогодні будь-хто може належати до пролетаріату. Вони намагались заспокоїти всі наші тривоги і запевняли німецьких робочих, що в нас є кімната для кожного німця. На доказ своїх слів вони посилалися на факт, що до війни ми запрошували до нашої країни сотні і тисячі поляків та італійців.  Вони не бачили, що проблема населення перетинається з культурною проблемою.  Завдячуючи поширенню технічних можливостей нашого народу, нашій національній освіті, нашому чудовому військовому комплексу і нашій оборонній програмі, наше населення, як в селах, так і в містах, було кваліфіковано для роботи більш високого класу. Ми мали змогу віддати "некваліфіковану" роботу неосвіченим полякам, італійцям та іншим.  Двадцять мільйонів нашого надлишкового населення це чудовий високоосвічений пролетаріат; вони занадто добрі для батрачної роботи. Проблема, що вони представляли підкреслювала, не вирішувала, а лише вказувала, чому ми відкрили двері для робочих з інших країн.

Проблема населення це проблема Німеччини: соціалістична проблема, якщо бажаєте, але більш точно це німецька проблема. Допоки доступ до зовнішнього світу нам заборонений, ми маємо шукати її вирішення, не заглядаючи за наші кордони; і якщо ми не знайдемо її зараз і тут, тоді колись прийде день, коли ми вибухнемо, зруйнувавши кордони і будемо змушені шукати її на зовні.