Де ялинки, як фортечні вежі,
Вперезались крайкою ріки,
Десять сотень літ живе Ведмеже,
Подолавши збурені віки.
Тут почуєш те, що всіх бентежить –
Мову й пісню: в них душа жива,
Древній град, тепер село Ведмеже,
Перед світом серце розкрива.
В давні дні, оточена лісами,
Ця фортеця островом була,
Що на бій ставала з ворогами,
Спокій цього краю берегла.
Дихається тут на повні груди,
Тут – води цілющої струмки.
Та найбільший...
Читати далі...