Ти був царем.

Ти був могутнім Скіфії царем.

Перед тобою в трепеті схилялись

Чужі народи, воїни, гарем, -

Покора твій життєвий шлях встеляла.

Але ніхто не вічний. Сива смерть

Підстерегла тебе в зеніті слави.

Бо в ночі таємничу круговерть

Чиясь рука свою зробила справу.

Принизливо як вмерти не в боях,

А у шатрі, недугою закутим…

А може, найкоханіша твоя

Тобі до меду додала отрути?

А може, щонайближчий із вождів

Прискорив твій кінець на цьому світі

І вогнище твоїх останніх днів

Байдуже загасив осінній вітер?

Повзе, повзе печальний караван,

Вся Скіфія огорнута журбою,

В осінній день насипали курган

В краю понуро-дикім над Сулою.

Ти був царем, а зараз ти кістяк,

Ти сам давно перетворився в порох…

Але чому замислено закляк,

Зіпершись на лопату, археолог?