Дуже сентиментально

АНГЕЛИК
Над обрисами білої хмарини
Хтось кроками непевними ходив.
Був схожий на святого й на дитину,
Котру на світ ніхто не народив.
Випрошував у Неба собі крила,
Всього лиш два, щоб політати, бігме.
- Тебе нема, тебе не народили -
Казало Небо. - Й тут не місце іграм.
- Ти подивись: бруднющий, мов заброда,
Обдерті лікті - не дай Боже, лихо...
От розкажи: ти де ночами ходиш?
Малі вночі сидіти мають тихо!
І одягло малого в білу льолю,
І німба в кучері вплело дитині тісно.
А він дивився сумно на тополю:
От як на неї в білій льолі лізти?
Дививсь на Небо пильно і невтішно:
Хоч би в оренду вже дали ті крила.
Та Небо строге - хоч малий безгрішний,
Але його, таки, не народили.
В Неба все просто, чітко і зразково,
Не має сентиментів необачних.
Малий не знає, що це - колискова,
Бабусин пряник, дідова балачка.
Малий не знає тата. І про маму
У нього спогадів лише на півтриместру.
А далі - щось таке, як амальгама.
І гуркіт хірургічного оркестру.
І біль, і кров, і смерть холодна й синя.
Лоток медичний, як воєнні цинки.
І без могили. Небо - то яскиня,
Куди приймуть і отакі обжинки.
Малому що? У Небі йому мило.
Він, взагалі, не наріка на долю.
Йому б ще політати, йому б крила,
Йому б присісти на оту тополю.
Йому на хвильку подивитись в очі
Тій, що він міг би їй сказати - Мама...
А Небо поступатися не хоче,
Буква закону - також амальгама.
Малому що? Нема ні сліз, ні горя -
Білій собі між білими хмарками.
А він вночі до блиску чистить зорі...
Щоб світлі сни були в його немами.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1854839718087623&set=a.1391557327749200.1073741828.100006848384255&type=3&theater