Про співтовариство

Це співтовариство створено з метою просування політичних статей.
Учасниками можуть стати блогери, які мають різні політичні уподобання, та публікують замітки на політичну тематику.Цензура з боку модераторів відсутня.Модератори повинні бути з різними політичними уподобаннями.Модерація проводиться тільки на основі колегіального рішення, та після обговорення учасниками.
Вид:
короткий
повний

Лента блогеров.

Девальвація гривні, вступ до МС з вини ЄС і Янукович

  • 22.12.12, 11:38
Цього тижня світові ЗМІ та експертів непокоїло катастрофічне знецінення гривні, вони аналізували та намагалися спрогнозувати подальше балансування української влади між Росією і ЄС та ефективність роботи нової Верховної Ради.


The Wall Street Journal пише, що іноземні інвестори стурбовані прогнозами про девальвацію гривні і не поспішають вкладати в Україну гроші.

«Навіть досвідчені інвестори в ринки країн, що розвиваються, мають колись підвести межу. І для всіх, крім найсильніших, українська гривня наразі перейшла на інший бік цієї лінії. Таку точку зору цього місяця підтвердили два зниження кредитного рейтингу на фоні того, що країна без грошей з усіх сил намагається забезпечити фінансування від Міжнародного валютного фонду.

Питанням для інвесторів зараз є не те, чи впаде гривня, а скоріше, як сильно і як швидко. Є цілий ряд оцінок: Goldman Sachs очікує девальвацію приблизно на 30% у другому кварталі 2013 року в той час як за оцінками Barclays, відбудеться знецінення на 20% у другому кварталі. Форвардні валютні ринки передбачають зниження на 30%», - пише видання.

«Ми вирішили не вкладати гроші в Україну, тому що ліквідність є поганою…», - зазначив голова відділу з економічного дослідження і валютної стратегії в лондонському Record Currency Management Ltd Хавьєр Коромінас, який на кінець вересня управляв валютою клієнтів на $32.5 млрд.

«Як тільки ми побачимо, що вони (уряд - Ред) ведуть серйозні переговори з МВФ, і є хороший шанс укладення угоди, тоді ми подумаємо над інвестуванням», - каже Віктор Жабо з Aberdeen Asset Management, додаючи, що Україна зараз не в тому стані, коли інвестори можуть бути певні, що країна не вибухне. 

У зв’язку з запланованим (але врешті-решт скасованим) візитом Віктора Януковича до Москви міжнародні експерти особливу увагу цього тижня присвятили можливому вступу України в Митний союз.

Німецький експерт з відносин ЄС та Росії, стипендіат Mercator Stiftung Ліана Фікс переконана, що до створення нового інтеграційного утворення Євразійського союзу на теренах колишнього СРСР Росію підштовхнула саме неефективність програм і політики, які ЄС проводить щодо цих країн.

 «Можливий вступ Киргизії і Таджикистану (до Митного союзу - Ред) не повинен нікого у Брюсселі налякати, бо поле бою лежить в сусідній до ЄС країні: друга за розміром країна в Європі і важлива стратегічна держава Україна – дитя скорботи ЄС і об’єкт бажань Росії. Переговори щодо угоди про вільну торгівлю з ЄС зайшли в глухий кут через ув’язнення колишнього прем’єра Юлії Тимошенко та як наслідок бойкот Євро-2012.

Тим часом Росія, схоже, експлуатує ситуацію на свою користь і використовує всі наявні інструменти – від пряників (дешевший газ) до батога (торгові санкції) для того, щоб переконати Україну, що членство України в Митному союзі є економічно і політично вигідним», - пише Фікс.

«Вперше Європейський Союз має конкурувати з аналогічним регіональним проектом, який стверджує, що є кращим за ЄС і не має «непотрібних бюрократичних надбудов». А це піднімає питання життєздатності стратегії ЄС в регіоні.

Програма ЄС «Східне партнерство» своєю ціллю має співпрацю, але не пропонує перспективу членства для країн, які до неї приєднуються (не говорячи вже про загальну втому від розширення в Європі). Іншими словами, стимули є слабкими, тоді як перешкоди та вимоги для всіх форм співпраці є високими.

Насправді, саме «Східне партнерство» вперше стривожило, а потім надихнуло Москву. Сила притягання у ЄС безперечно набагато сильніша, ніж у Росії (ніхто за власною волею не хоче повернутись додому до своєї колишньої імперської влади), але Митний союз наживається на загальних настроях в Україні та інших країнах, що «Європа нам відмовила»», - додає експерт. 

Експерти польського Centre for Eastern Studies Тадеуш Іванські і Рафал Садорвські пишуть, що Янукович намагається балансувати між ЄС і Росією, але простір для маневру чим далі стає все меншим.

«Заяви українського президента є частиною його нинішньої політики підтримки балансу між ЄС і Росією, і намагання отримати вигоду з обох сторін. Заяви Януковича щодо зближення з Митним союзом мали місце напередодні засідання Ради ЄС і можуть тлумачитись як спроба чинити тиск на ЄС для прискорення підписання угоди про асоціацію та покращення її умов. Віктор Янукович зацікавлений в отриманні економічної вигоди з ЄС (у зв'язку з імплементацією угоди про вільну торгівлю) і Митного союзу (формула '3 +1') без будь-яких політичних зобов'язань. Якщо Україна створить міцніші зв’язки з Європою, та вимагатиме від неї  демократизації політичної системи та обмеження влади президента, в той час як інтеграція з Росією може становити загрозу для політичної позиції Януковича, а також інтересів бізнес-еліти країни.

Тим не менш, важко визначити, де саме насправді пролягає межа між реальною можливістю приєднання України до Митного союзу і риторикою, призначеною для того, щоб чинити тиск на Брюссель. Тоді як ще рік тому інтеграція з Москвою була малоймовірною, зараз вона здається більш можливою зважаючи на погіршення економічної ситуації і майбутні вибори. Не можна виключати, що з цих причин Київ більш серйозно думає про можливість вступу в Митний союз, а заяви Януковича та публікації економічних оцінок мають на меті зондування громадської думки», - пишуть експерти.

Експерт з політики ЄС та Росії щодо України, Молдови та Білорусі Ольга Шумило-Тапіола дослідницького центру Carnegie Endowment for Peace (Брюссель) прогнозує, що у разі вступу України до Митного союзу українська влада намагатиметься перекласти відповідальність за необхідність прийняття такого рішення на Брюссель, який затягує процес підписання угоди про асоціацію.

«Угода про асоціацію стала інструментом в геополітичній боротьбі між Брюсселем і Москвою, і Брюсселю буде відведено роль винного, якщо Україна вступить до Митного союзу», - зазначає експерт.

«Є багато причин для занепокоєння, що Україна дійсно може рухатися на схід. Українська економіка має проблеми, і їй потрібні будуть гроші від зовнішніх гравців, а якщо МВФ заморозить черговий кредит Україні, Росія залишиться єдиним доступним джерелом грошей. Українським олігархам потрібний дешевший газ, а Росія пообіцяла знижку в обмін на членство Києва в Митному Союзі. І Янукович і його помічники, здається, розвідують обстановку говорячи про тісніші зв’язки з Москвою. ЄС мало що може зробити, щоб допомогти в цій ситуації. Він не втручається і не повинен втручатися у справи зміни режиму і переорієнтації курсу. Брюссель пропонує свою підтримку, коли є потреба щось побудувати. Угода про асоціацію важлива оскільки її імплементація може нарешті допомогти Україні попрощатися з радянським минулим. Але така зміна може статися лише, коли (ЄС) концентрується на Україні, а не на геополітиці», - вважає Шумило-Тапіола.

Як зазначає експерт, на шляху України до Митного союзу все ще стоїть низка перешкод та ризиків.

«Олігархам легше наполягати на дешевшому газі, ніж здійснити модернізацію своїх заводів і зменшити таким чином залежність від Росії. Втім навіть отримавши кращий доступ до російського ринку внаслідок скасування торгових бар’єрів між Україною та членами Митного союзу, вони втратять на всіх інших ринках. Києву потрібно буде запровадити спільний зовнішній тариф Митного союзу, котрий у два або й у три рази більший за український. Вони (олігархи - Ред) також не отримають імунітету від торгових воєн, які все ще трапляються в рамках Митного союзу. Все це переважить можливі вигоди від дешевого газу.

Угоду про вступ до Митного союзу та усі відповідні їй документи має ратифікувати парламент. Малоймовірно, що члени Партії регіонів Януковича із захватом проголосують за таку угоду, не кажучи вже про опозицію, яка має значну кількість місць у парламенті і добре підготовлена до бійок.

І навіть якщо парламент ратифікує членство України в Митному союзі, все ще залишатимуться дві перешкоди. Перша – це українська конституція, яка забороняє здачу суверенітету наднаціональному органу. Втім, президент все ж може використати закон про референдум, щоб змінити конституцію. Якщо він так вчинить, завадити вступити Україні в Митний союз може СОТ. Членство в Митному союзу вимагатиме перегляду зобов’язань України в рамках СОТ щодо митних тарифів. Нещодавні спроби Києва підвищити тарифи на 371 товар отримали різкий спротив усіх членів СОТ. Підвищення усіх тарифів може призвести до довгих суперечок і вимог від членів СОТ компенсувати скорочення їх доступу до українського ринку», - пише аналітик. 

На думку Шумило-Тапіоли, українці незгодні з діями влади, повинні взяти на себе відповідальність за майбутнє країни і боротися з владою її ж методами, а саме новим законом про референдум.

«Тільки самі українці можуть допомогти своїй державі. А почати вони повинні з того, щоб не так емоційно розглядати ситуацію в якій опинилась країна. 

Янукович безумовно має намір використовувати закон про референдум в обхід парламенту для прийняття внутрішньо- і зовнішньополітичних рішень. Тим не менш, існування закону не є ознакою насування членства у Митному союзі. Янукович скоріше використає закон для того, щоб захопити більше влади і забезпечити собі (або своєму протеже) переобрання в 2015 році, а не для того, щоб втратити політичну й економічну владу використавши закон, щоб вступити в Митний союз», - вважає експерт.

На думку аналітика, українці можуть боротися з владою її ж зброєю – законом про референдум.

«Вони повинні зібрати 3 мільйони підписів, щоб ініціювати референдум щодо того, чи повинна Україна виконати умови ЄС та підписати угоду про асоціацію. Зважаючи на те, що більше 50% населення підтримують європейську інтеграцію, зібрати необхідну кількість підписів не мало би бути проблемою. І дуже сумнівно, що влада спробує сфальсифікувати цей референдум.

Для уникнення подальших  зловживань, українці повинні використати закон про референдум, щоб виправити недоліки самого закону. Їм необхідно ініціювати референдум про додавання до закону громадського контролю, що знизило б ймовірність маніпуляцій результатами. Але українці повинні йти далі. Вони мають поставити на обговорення питання, які дійсно їх турбують – від корупції до надмірної влади президента, від податкового кодексу до самого референдуму.

Українцям також потрібно буде почати масову інформаційну кампанію. ЗМІ виявилися найкращим борцем за свободу цього року добившись від влади, щоб та не приймала закон про наклеп, який мав на меті ув’язнення або серйозні штрафи проти журналістів, яких би визнали винними у наклепі. Опозиція в парламенті повинна зробити все можливе, щоб заблокувати будь-який документ, який би повертав європейський курс України назад, або будь-який інший закон, який би порушував норми ЄС чи Ради Європи», - зазначає Шумило-Тапіола. 

Професор політології Ратгерського університету Олександр Мотиль у своїй колонці на The World Affairs відмічає, що розподіл сил у Верховній Раді VII скликання та настрій опозиції можуть стати викликом для старого стилю, яким до цього послуговувалися регіонали, щоб приймати необхідні їм закони.

«Бійки, що спалахнули (у Верховній Раді – Ред.) нічого не зробили для поліпшення авторитету Ради вдома і за кордоном, і звичайно ж вони не є способом втілювати демократію. Втім, те, що опозиція змусила регіоналів захищатися має велике значення для політичної системи України.

Вперше за багато років регіонали знають, що їх махінації – згортання демократичного процесу, байдужість до процедури, порушення етичних норм, прийняття обурливої корисливої політики і безглузде застосування насильства проти опозиції, викликатимуть бійки, які вони програють. Запам’ятайте: регіонали мають імунітет до логічних аргументів і хочуть тільки двох речей: більше влади і більше багатства. Багато українців порівнюють їх з нацистами. І як же, на думку українців, можна зупинити нацистів? Не з допомогою умиротворення і закликів до компромісу», - пише експерт.

На думку Мотиля, тепер, коли регіонали розуміють, що більше не зможуть керувати парламентом як своєю бандою можливі три варіанти їх подальших дій: спроби купити найбільш войовничих опозиціонерів, які втім скоріш за все проваляться; намагання самим озброїтись у відповідь і третя – повернення раціональності.

«Оскільки бажання регіоналів до самозбереження має перевищити навіть їх бажання до збагачення, є шанс, що у кінцевому підсумку вони стомляться від кривавих носів і пом’якшать свій тон. Тоді Рада може вперше через якість 7-8 років стати напівфункціональною установою», - вважає Мотиль.

Мотиль також проаналізував як на бійки в Раді може відреагувати президент Янукович.

«Янукович повинен буде взяти повну відповідальність за всю політику, повністю звітувати за скочування країни до рівня країни третього світу, терпіти приниження від того, що його режим порівнюють з хаосом останніх років перебування при владі Віктора Ющенка і постраждати під час президентських виборів 2015 року або раніше. Владні коридорі Києва вже повні чуток про майбутні перевороти, і їх інтенсивність лише збільшуватиметься, коли нагота Януковича ставатиме все більш ніяковою», - додає аналітик. 

Віце-президент з дослідження Freedom House Арч Паддінгтон нагадує про неоднозначний звіт щодо протікання процесу Юлії Тимошенко виданий американською юридичною фірмою  Skadden, Arps, Slate, Meagher & Flom на замовлення українського уряду та вважає його абсолютно незрозумілим і таким, що вносить більше плутанини, ніж ясності.

 «Авторитетна вашингтонська юридична фірма видала звіт щодо суду над колишнім українським прем'єром Юлією Тимошенко, який майже напевно призведе до більшої плутанини, ніж ясності», - вважає Паддінгтон.

На його переконання, звіт, який підготувала Skadden був класичним продуктом «потрохи для всіх». Для прихильників Тимошенко у звіті є висновок, що її адвокатів позбавили можливості виклику важливих свідків, чиї показання могли б стати матеріалом справи. Український президент Віктор Янукович також знайшов розраду у висновках.

«Поширеною є думка, що Янукович, який затаїв серйозну образу на лідерів попереднього помаранчевого уряду і передусім Тимошенко, за те, що позбавили його перемоли на виборах 2004 року, що відбулися зі значними порушеннями, наказав переслідувати колишнього прем’єр-міністра. Багато спостерігачів, у тому числі високопоставлені американські і європейські чиновники, вважають, що Тимошенко стала жертвою політичного переслідування, а тому визначають її в якості політичного в’язня. У цей вирішальний момент висновки команди Skadden є абсолютно незрозумілими. І як і очікувалося, уряд Януковича вхопилися за цю частину доповіді, як доказ того, що судовий розгляд відповідав нормам судової справедливості», - пише експерт.

Паддінгтон також зазначає, що за словами керівника групи Грегорі Крейга, юристи Skadden не мали на меті оцінити чи був процес політичним, таким чином переклавши цю відповідальність на «інших».

«Ось у чому доповідь Skadden відхиляється від просто доповіді, що збиває з пантелику, до відкрито згубної. Здається, що команда переконана, що за політичного процесу судді і прокурори мали б поводитись так само як і радянські чиновники під час сталінських судів: з полемічними виступами представників держави і з приниженим визнанням вини обвинуваченими. Насправді, обурлива поведінка дійсно трапляється за політично мотивованих процесів, як під час тиради еквадорського президента Рафаеля Корреа проти журналістів у розпал сумнозвісної історії з наклепом. Втім авторитарні режими все більше дбають про те, щоб під час політичних судів проти дисидентів чи лідерів опозиції формально процес відбувався відповідно до правил близьких до правил суспільств з верховенством права, забезпечують, щоб усі сторони могли представити свої докази, викликати свідків, подавати заперечення і так далі. За таких умов намагання встановити справедливість судового розгляду за участі критика режиму чи опозиційної фігури може бути марною справою, насправді, більш ніж марною, якщо легітимізує суд, результат якого було визначено заздалегідь. Як видається за нинішньої ситуації Янукович здається рішучим в організації справ таким чином, щоб його заклятий ворог провів решту життя за ґратами», - переконаний Паддінгтон.

«Створення основи системи міцного верховенства права в суспільстві, де правосуддя по телефону колись було нормою, є найважливішим викликом, зважаючи на те, що корупція і широка безкарність залишаються найбільшими ворогами демократичної консолідації в поставторитарних умовах.

За останні кілька десятиліть, американські юристи часто грали чудову роль у наданні допомоги новим демократіям, коли ті проводили капітальний ремонт своїх правових систем.

Даючи навіть кваліфіковані схвалення технічним умовам проведення судів, чия об’єктивність пахне політичною помстою Skadden Arps прикро відійшла від цієї похвальної традиції», - додає віце-президент Freedom House.

tyzhden

Депутаты получили бесплатно 800 квартир в Киеве

  • 21.12.12, 12:53


Не менее впечатляет список тех, кто взял денежную компенсацию вместо киевской квартиры.

За годы независимости народные депутаты разных созывов получили бесплатно более 800 квартир в Киеве. 

Узнать, сколько всего народных депутатов начиная с 1991 года получило квартиры в Киеве, невозможно: аппарат парламента засекретил эти данные, пишет издание Корреспондент.

По словам бютовца Сергея Саса, в первых трех созывах - с 1990-го по 2002-й - все депутаты, имевшие право на жилье, получили бесплатные квартиры. В сумме речь может идти почти о 700 апартаментах. А за три последующих созыва выдали 129 квартир - в целом депутаты за годы независимости могли получить чуть более 800 квартир.

"Если изначально на столичные квартиры могли претендовать лишь иногородние, то в середине 1990-х это право предоставили и киевлянам, если у них официально было менее 9 кв. м на одного члена семьи. В таком случае закон разрешил улучшать им жилищные условия за счет денежных компенсаций", - отметил Сас.

Поначалу квартиры им выдавали либо на бульваре Леси Украинки, где сегодня цена квадрата жилплощади составляет от $3 тысяч, либо в центре Печерска, на улице Панаса Мирного, - там стоимость квадратного метра стартует с отметки $4 тысячи. Дальше в ход пошли депутатские дома на Оболони, рядом со станцией метро "Минская", на Левобережной, а также на улицах Срибнокильской и Вишняковской, что на Позняках.

Не менее впечатляет список тех, кто взял денежную компенсацию вместо киевской квартиры. Только в период с 2002 по 2006 год таким правом воспользовались 138 парламентариев. Среди них два участника Золотой сотни Корреспондента- ТОП-100 самых богатых украинцев: Александр Ярославский, чьи активы редакция в 2012 году оценила в $940 млн, и Александр Фельдман ($291 млн).

Кроме них деньги из казны взяли харьковский губернатор Михаил Добкин, футбольный тренер Олег Блохин, бывший вице-премьер Иван Васюник и экс-глава МЧС Виктор Балога. В списке есть также целый ряд соратников Виктора Ющенко, начиная с бывшего главы НАК Нафтогаз України Алексея Ивченко и заканчивая певицей Оксаной Билозир.

Напомним, в конце 2011 года сообщалось, что народные депутаты прошлых созывов не вернули в собственность государства квартиры, предоставленные им в Киеве на время исполнения депутатских полномочий.

Плата за "пакращення".

  • 20.12.12, 14:22


Валовий зовнішній борг України за січень-вересень збільшився на 5%, в т.ч. за III квартал - на 2,7%, до 132,446 млрд дол. Відповідні дані оприлюднені на сайті Національного банку України.

Зовнішній борг органів державного управління у січні-вересні збільшився на 3,5% (у III кварталі - на 12%) - до 26,784 млрд дол.

Зовнішній борг органів грошово-кредитного регулювання у січні-вересні скоротився на 25% (у III кварталі - на 10%) - до 5,617 млрд дол., банків - на 10% і 6%, відповідно, до 22,594 млрд дол.

Зовнішній борг інших секторів економіки за січень-вересень ц.р. збільшився на 13%, в т.ч. в III кварталі - на 3%, до 68,535 млрд дол.

Прямі інвестиції (міжфірмовий борг) зросли з початку року на 1,796 млрд дол., в т.ч. в III кварталі - на 8%, до 8,916 млрд дол.

Згідно з інформацією Нацбанку, 73% валового зовнішнього боргу номіновано у доларах США, 10,3% - у євро, 10,7% - у спеціальних правах запозичень, 2,6% - у російських рублях, 2% - у гривні.

Як повідомляв УНІАН, у другому кварталі 2012 року валовий зовнішній борг збільшився на 1,6%, або 2,071 млрд дол. - до 128,955 млрд дол., у I півріччі - виріс на 2,2%, або 2,719 млрд дол.

Довідка УНІАН. Валовий зовнішній борг України в 2011 році збільшився на 7,6% - до 126,236 млрд дол.

Табачник має піти!

  • 20.12.12, 11:19
Звернення

Громадян України

до президента держави Україна Віктора Януковича

та депутатів Верховної Ради України

про неприпустимість повторного призначення Дмитра Табачника

членом уряду, відповідальним за освіту

Ми, громадяни України, вкрай обурені інформацією, що з'явилася останніми днями у засобах масової інформації, про можливість повторного призначення міністром освіти відомого своїми українофобськими висловлюваннями та діями, а також ретроградською і корупційною практикою в системі освіти Дмитра Табачника.

Не викликає сумніву, що діяльність Дмитра Табачника на посаді міністра була спрямованою на дискримінацію україномовних громадян, приниження національної гідності українців та розпалювання в країні протистояння на мовному, міжрегіональному та етнічному ґрунті.

Дм. Табачник відомий, також, українській громадськості корупційними практиками у сфері державних закупівель, про які неодноразово повідомляли ЗМІ, та запровадженням вкрай корумпованої системи прийому до вищих навчальних закладів, що призвела, зокрема, до масового поширення "торгівлі оцінками" в українських школах.

Тому, безумовно, продовження перебування Дмитра Табачника на посаді міністра, відповідального за освіту, веде до її прискореної деградації, що має непоправний негативний вплив на молоде покоління українців, а також – є "плювком в обличчя" усім українцям-патріотам своєї Батьківщини, незалежно від регіону проживання та мови, якою вони користуються в побуті.

Тому, як громадяни України та виборці ми вимагаємо:

- від президента Віктора Януковича – чіткого запевнення, що Дмитро Табачник ні за яких обставин ніколи більше не стане міністром, відповідальним за освіту;

- від депутатів новообраної Верховної Ради України та утворених ними фракцій – вжиття активних дій для неприпущення "перепризначення" повністю скомпрометованого міністра.

В числі перших Звернення підписали, зокрема:

Олексій Кляшторний, заступник голови Громадського об'єднання "Українська справа", член ініціативної групи зі створення Мережі дій в обороні української мови

Ірина Плехова, журналістка, викладач, директор Інформаційної агенції культурних індустрій

Сергій Пантюк, український письменник, секретар Національної спілки письменників України

Марія Матіос, українська письменниця, депутат Верховної Ради України

Ігор Лосєв, викладач, філософ, політолог, публіцист

Оксана Левкова, директорка Всеукраїнської громадської організації "Не будь байдужим!"

Кирило Стеценко, викладач, скрипаль, заслужений артист України

Олександра Матвійчик, правозахисниця, голова правління, ГО "Центр Громадянських Свобод"

Тарас Компаніченко, кобзар, лірник, заслужений артист України

Галина Тельнюк, українська співачка, поет

Леся Тельнюк, українська композиторка, співачка

Назар Стригун, директор проекту "ТЕЛЬНЮК: Сестри"

Олександр Палій, український історик

Єлизавета Щепетильникова, президент Української асоціації студентського самоврядування

Олександр Солонтай, політичний експерт, керівник політичних програм Інституту політичної освіти

Єгор Соболєв, журналіст, голова Громадянської служби "Свідомо"

Павло Мовчан, голова Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка

Назар Обідзінський, журналіст, голова ГО "Воля ХХІ"

Володимир Щербаченко, голова Східноукраїнського центру громадських ініціатив

Кирило Булкін, директор ГО "Мамай", лауреат премії ім. В.Стуса.

Ірина Магрицька, голова Луганської філії Асоціації дослідників голодоморів в Україні, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня

Сергій Неділько, юрист-правозахисник

Світлана Худолій, маркетинговий директор Інформаційної агенції культурних індустрій

Олег Репецький, директор СП "Комора"

Костянтин Сосновський, економіст

Тарас Кремінь, поет

Микола Стецько, викладач

Віктор Таран, директор Центру Політичних Студій та Аналітики

Романенко Євген, музикант, журналіст, громадський діяч, лідер гурту "ТаРута"

Ірина Сидоренко, журналіст, телеканал Гамма

Артур Переверзєв, активіст Руху "Відсіч"

Олександр Смиронов, директор Інституту освітньої та молодіжної політики

Приєднатися до звернення можна тут:

http://www.causes.com/causes/807087-/actions/1716945

Сергій Пантюк

Під Київрадою "Беркут" топче активістів

  • 20.12.12, 11:09

Засідання Київради у четвер буде проходити під пильною охороною спецпідрозділу "Беркут".

Станом на 9:30 приміщення Київради знаходиться в оточенні автобусів із "Беркутом", повідомляє ТСН.

Навколо будинку на Хрещатику перебуває рекордна за останні кілька років кількість правоохоронців.

О 10 годині має розпочатися засідання Київради, на якому мають намір голосувати за кілька резонансних земельних питань, зокрема, питання Гостинного двору.


Водночас, як повідомляє прес-служба "Батьківщини", громадян, які прийшли до КМДА підтримати проект рішення Київради щодо скасування забудови Гостинного двору, не пускають до будівлі.

"Бійці спецпідрозділу "Беркут" вишикували на сходах перед будівлею, не пускаючи нікого до КМДА. Всі двері заблоковано зсередини. Депутати від "Батьківщини" та депутати Київради намагаються провести громадян усередину, щоб долучити їх до розгляду скандального питання", - сказано у повідомленні.

Під час спроби потрапити у будівлю сталася сутичка. Декількох активістів "Беркут" повалив на землю і трохи не затоптав ногами, заявляють у "Батьківщині".

Як відомо, місяць тому громадські активісти спробували потрапити на засідання Київради, тому що таке право надає закон, але тоді охорона мерії викликала правоохоронців, на входах до приміщення виникла штовханиня, і доступ до мерії був заблокований.

Банда Януковича достала уже всех. Украина на грани

  • 09.12.12, 14:07


Бывает,что несколько событий сами по себе кажутся чепухой и даже театром. А в совокупности заставляют задуматься и сделать выводы. Сегодня большое собрани объединенной оппозиции заявило о том,что выдвигает Юлию Тимошенко единым кандидатом в президенты Украины в 2015году. Казалось бы – бред. К чему эти заявления сегодня? Но не будем спешить с диагнозом.

Заявление,естественно, кажется сотрясанием воздуха. В первую очередь потому, что выдвигать кандидата в президенты вот так на словах за два года до выборов –пустое. До регистрации еще куча времени,до реального старта избирательной кампании – еще больше. Просто посотрясать воздух, нарываясь на шутки о преждевременном извержении? Мобилизовать избирателя?Перед чем? Выборы прошли, у оппозиции реальные планы на парламентскую борьбу.Глупо. Но не дураки озвучили идею –достаточно оценить список присутствовавших на этом совещании.Это, фактически, все чье мнение принимают в расчет в «Батькивщине». Значит, смысл есть. И тут приходит время других фактов,которые удивительно совпали по времени с этим неожиданным заявлением.

Первое и самое очевидное. БЮТ и «Фронт змин» таки приняли непростое решение окончательно прекратить автономное и полуавтономное плавание. Объединиться не в одну фракцию, а в единую партию. О чем и заявил Арсений Яценюк. Благо,оргструктура во время выборов уже сложилась на уровне штабов. Зачем?Естественно, ради общего движения к выборам в 2015 году. И даже влиятельные БЮТовцы, еще вчера выступавшие против такой идеи, сегодня объясняют, что их не совсем правильно поняли – дискуссия идет не о решении, а о стратегии и методах.То есть – дискуссии в принципе нет,и решение принято. Понятно, что единство в вопросе объединения позволит сохранить избирателя и послать подальше тех, кто не вписался в новую реальность – Уколова и прочих, кто сегодня ругает Яценюка и обвиняет Батькивщину в ошибке. Это многое объясняет, но не все. Слишком было бы просто.

Реальная причина такой мобилизации в том, что президентские выборы могут состояться не в 2015 году, а раньше. Гораздо раньше. Возможно, после досрочных парламентских. Что тоже стимул для мобилизации. Или после массовых акций протеста, которые поддержит даже часть регионалов. Сложим новости, как кирпичики? Это нудновато, зато в результате все станет понятно.

Причина №1
За бюджет 2013 кто-то ответит. Возможно даже сядет в тюрьму. Такая вот новость. То,что бюджет 2013 года приняли с нарушениями регламента и местами даже Конституции– очевидно всем. Партия власти в последнем броске, как вратарь спасала мяч. Принимала бюджет с учетом интересов групп влияния,чтобы и налогов на миллиард собрать лишних, и своих спонсоров от лишних поборов уберечь.Там многие свои интересы учли, это привычно, но есть один вопрос – зачем нарываться так? Зачем нарушать закон,если нужные статьи бюджета можно было бы спокойно принять во в новом составе ВР? И тут мы переходим к следующему пункту.

Причина №2
Не выходит у Андрея Петровича каменный цветок. Не получается из 223 верных штыков-финок и подконтрольных «независимых» мажоритарщиков собрать парламентское большинство. Уже от 5 миллионов долларов начинают разговор с депутатом – а вместо тушки получают по бубну и скандал в прессе. Большинства у президента нет. Бюджет принимать некому. Зато следственные комиссии создавать – легко. В том числе и по расследованию деятельности президента.И его соратников и спонсоров. И Европа– очень внимательно смотрит. Чем закончится такое брожение? Логично –грандиозным шухером. А если оппозиция таки окончательно закроет вопрос с голосованием «за того парня» (а с сегодняшнего дня, когда старый созыв ушел, это по закону вообще легко), шухера не избежать. И шухер этот быстро выйдет за стены парламента. Это – третья причина.
Причина №3
Если кто еще не понял или плохо учился – экономика и политика как-то связаны. Как-то очень сильно связаны. И пока все сыты и даже берут в кредит, кто Шкоду, кто Хюндай (не поезд) – да плевать хотело большинство на политическую ситуацию. Извечное наше украинское «моя хата с краю». Другое дело, когда власть у тебя твое отнимает.Ох и умывались кровью красноармейцы в борьбе с «кулаками» в свое время, когда хлеб у украинцев отнимали. Ох и наделали в штаны сегодняшние чинуши-кровосиси, отменившие единый налог и получившие предпринимательский майдан. Короче,если в стране начнется экономический коллапс – народ пойдет на улицы. Прихватив вилы и прочий актуальный инструмент. 

И с хорошим вождем разогнать парламент, выгнать президента к его земляным зайцам в этой ситуации – легко. А за хорошим вождем дело не станет – они сейчас между собой конкурируют, кто больше против власти. Яценюк, Тягнибок, Кличко –даже Д-Артаньян почувствовал себя номером первым.Кто смелее – тот и возглавит. Струсит– сзади очередь желающих. Власть себя может успокаивать, что Киев – это еще не Украина. Быдло в провинции пересидит тихо, а киевлян и гостей разгонит Беркут.Это ошибка. И четвертая причина.
Причина№4
В провинции народ терпеливее, но и живет не в пример хуже. И местные элиты уже слегка озверели от наглости и жадности Центра. Центр – не Киев, а кучка чиновников, живущих под Киевом, которые делят деньги на свое усмотрение. То, что местные власти Западной Украины давно ведут непростую дискуссию с Николаем Яновичем это понятно. Он их посылает на поклон, они ругаются – нормальное начало пожара. Но – свежие новости. Донецкие власти уже озверели от жадности Азарова. И уже готовы об этом говорить публично.Днепропетровск – невероятно лояльный Вилкул ругается так, что в переводе с чиновничьего на человеческий его заявления звучат как «да вы ох..ли совсем!». Киев – то же самое. Наместник Януковича – и тот вспылил на кровосисей. Так что болото в провинции – тоже разогрелось. На грани кипения. Мало власти не покажется.

Вывод:

А вывод прост, как мычание. Мы действительно на пороге грандиозного шухера. И факторов для жесткого сценария решения политического кризиса в Укране выше головы – смотри выше. Так что не зря оппозиция фактически начинает президентскую кампанию. Тем паче – есть заявление о реальной возможности выдвинуть Юлию Тимошенко кандидатом, несмотря на судимость.Реакция режима остается под вопросом,но шанс есть. Да, 2015 год далеко. Но, судяпо всему, при чем тут 2015?

Кирилл Сазонов

Ющенко їздить по ЄС, його не полишають месіанські амбіції ....

  • 07.12.12, 13:48


Віктор Ющенко намагається, за власним визначенням, зупинити подальшу ізоляцію України від ЄС і скочування її під російський контроль ."spasibo "

Екс-президент розпочав своє європейське турне з британської столиці.  Виступаючи в Українському інституті у Лондоні, Віктор Ющенко намагався переконати аудиторію, що він не прагне відбілити  режим Януковича, з яким європейці відмовляються розмовляти, а дбає про стратегічні українські інтереси. Після Лондона він попрямував у «серце Європи», себто до Брюсселю.

 Третій український президент дав зрозуміти, що доводитиме європейським співрозмовникам небезпеку подальшого скочування України з проєвропейського курсу і перетворення її на “Білорусь-2” в орбіті Росії, яка за словами Ющенка саме у цьому і зацікавлена.

Нагадавши про те, що лише на обслуговування боргів українському урядові наступного року треба 10 мільярдів доларів, Ющенко сказав, що українська економіка на тлі скорочення виробництва "стоїть четвертою” у черзі на дефолт.

 Ющенко побоюється, що шанс повернути Київ на європейську колію може бути втрачений “на десятиліття”, якщо у жовтні наступного року на планованому саміті ЄС у Вільнюсі не будуть підписані вже розроблені угоди про Асоціацію та про Зону вільної торгівлі з ЄС.

Віктор Ющенко був змушений відповідати на запитання  Тиждень.ua про те, як саме він збирається переконати ЄС у тому, що відновлення повноцінних взаємин з Януковичем і особливо підписання угод про Асоціацію та Зону вільної торгівлі не стане винагородою чинній українській владі саме за її антиєвропейський курс?

Зараз у приватних розмовах європейці наполягають, що президентові Януковичу не хочуть подавати руки саме тому, що він зневажливо ігнорує прохання, заклики і вимоги європейських партнерів.

Ющенко відповів як завжди, обтічно: “Якщо ми будемо персоніфікувати проблеми, - відповідав Ющенко, - то можемо не дійти до Європи в черговий раз... Президент є той, якого обрали. Підкреслюю – це не герой мого роману. Це та політика, якої я не поділяю... І дві третини суспільства політики, яку він проголосив, не поділяють... Але ми живемо і ще мінімум два роки будемо жити відповідно до Конституції при цьому президентові. У нас є два варіанти поведінки: зробити вигляд, що це проблема однієї людиниі впасти в паузу. Я не вірю в політичну паузу. Я стверджую, що кожний день такої паузи з Україною творить сценарій Білорусія-2. За два роки такого сценарію ми дійдемо доситуації, коли, думаю, при моєму поколінні вийти з неї буде вже неможливо!”

Віктор Ющенко не сказав з ким саме він зможе розмовляти в Брюсселі. Промовляючи у Лондоні, він не похвалився переговорами з британцями і не називав імен, що дає підстави припускати, що його переговори були не з найвищими посадовцями.  

Тим часом лондонські політики могли бути значно прихильнішими до аргументів Ющенка у порівнянні з представниками таких країн як Франція чи Німеччина.

Лондон дуже критично дивиться на Януковича та його дії, але Британія завжди наголошувала, що бачить Європейський Союз якомога ширшим об’єднанням з наголосом на використанні переваг спільного ринку. Можливість членства України в ЄС британців не лякає.

Тим часом німецькі та французькі діячі бачать Євросоюз інакше, наголошуючи на тісності й гомогенічності. Велика Україна зі своїми незґрабними і дуже неєвропейськими лідерами, корумпованістю й контрастом між бідністю мас та всемогутністю олігархів їх просто лякає.

Віктор Ющенко вибрав собі безнадійне в теперішній ситуації завдання. Якщо він взагалі його перед собою ставив.

tyzhden


Книга: «Из третьего мира в первый: История Сингапура»

  • 01.12.12, 18:26

Новая история Сингапура – как сказка про Золушку. За несколько десятилетий небольшой городок преодолел путь от нищего колониального придатка, импортирующего даже строительный песок, до экономической столицы Азиатского региона





Один из главных творцов сингапурского «экономического чуда», бывший премьер-министр страны Ли Куан Ю, написал книгу «Из третьего мира в первый», которая в ближайшее время выйдет в издательстве «Манн, Иванов и Фербер». Эту книгу часто называют первым в мире учебником по строительству успешного государства. Forbes.ua публикует главу, в которой Ли Куан Ю дает пошаговую инструкцию, как побороть коррупцию. Рекомендуется к прочтению отечественным оппозиционерам.

С самого первого дня нашего нахождения у власти в июне 1959 года мы добились того, что каждый доллар, поступавший в бюджет, надлежащим образом учитывался и доходил до своих получателей до единого цента, не прилипая по пути к чьим-либо рукам. С самого начала мы уделяли особое внимание тем видам деятельности, где властные полномочия могли быть использованы для извлечения личной выгоды, и усилили контроль над тем, чтобы этого не происходило.

Главным органом, который занимался борьбой с коррупцией, стало Бюро по расследованию коррупции (БРК – Corrupt Practices Investigation Bureau). Его основали англичане в 1952 году для борьбы с растущей коррупцией, особенно в нижних и средних эшелонах полиции, среди инспекторов, контролировавших лоточную торговлю, инспекторов по землеустройству. Которые по долгу службы должны были бороться со многими из тех, кто нарушал закон, занимая общественные места и дороги для нелегальной лоточной торговли или занимая государственную землю для строительства хижин. Эти инспектора могли либо принять предусмотренные законом меры, либо, получив взятку, отвернуться в сторону и не замечать нарушений.

Судить по расходам

Мы решили сосредоточить внимание БРК на крупных взяточниках в высших эшелонах власти. С мелкой сошкой намеревались бороться путем упрощения процедур принятия решений и удаления всякой двусмысленности в законах путем издания ясных и простых правил, вплоть до отмены разрешений и лицензирования в менее важных сферах общественной жизни. Столкнувшись с проблемой осуждения коррупционеров в судах, мы стали постепенно ужесточать законы.

Если обвиняемый жил не по средствам или располагал объектами собственности, которые не мог приобрести на свои доходы, это могло быть подтверждением того, что он получал взятки

В 1960 году изменили устаревший Закон «О борьбе с коррупцией» (Anticorruption Law), принятый в 1937 году, и расширили определение взятки так, что оно стало включать любые блага, имевшие какую-либо стоимость. Поправки к законам дали широкие полномочия следователям, включая поиск, арест и расследование банковских счетов и банковских документов подозреваемых и их жен, детей и агентов. Отпала необходимость доказывать, что человек, получивший взятку, действительно имел возможность оказать требуемую услугу. Налоговых инспекторов обязали выдавать любую информацию, касавшуюся подследственного. Существовавший закон, который гласил, что показания сообщника недействительны, если не подтверждались еще кем-либо, был изменен, чтобы позволить судье приобщать показания сообщников к делу.

Наиболее важное изменение в законе, сделанное нами в 1960 году, позволяло судам трактовать то обстоятельство, что обвиняемый жил не по средствам или располагал объектами собственности, которые не мог приобрести на свои доходы, как подтверждение того, что обвиняемый получал взятки. Директор БРК, работая под эгидой канцелярии премьер-министра, обладал острым чутьем и властью расследовать действия любого служащего и любого министра. Он справедливо заслужил репутацию борца с теми, кто предал доверие людей.

С 1963 года мы ликвидировали анонимность, то есть ввели обязательное правило для свидетелей, вызываемых БРК для дачи информации, представить себя. В 1989 году увеличили максимальный штраф, налагавшийся за коррупцию, с 10 000 до 100 000 тысяч сингапурских долларов. Дача ложных показаний БРК или введение следствия в заблуждение стало нарушением, каравшимся тюремным заключением и штрафом до 10 000 сингапурских долларов. Суды были уполномочены проводить конфискацию доходов, полученных в результате коррупции.

В некоторых сферах коррупция стала организованной и приняла большие масштабы. В 1971 году БРК прекратил существование синдиката, состоявшего из более чем 250 передвижных полицейских патрулей, которые получали платежи в размере от 5 до 10 сингапурских долларов с владельцев грузовиков, чьи транспортные средства они распознавали по адресам, написанным на бортах грузовиков. Те владельцы грузовиков, которые отказывались платить, находились под угрозой бесконечных штрафов.

Таможенные чиновники получали взятки за «ускорение» проверки транспортных средств, перевозивших контрабанду и запрещенные товары. Персонал Центральной службы обеспечения (Central Supplies Office – правительственный департамент, занимавшийся заготовками и поставками) за определенную мзду давал заинтересованным лицам информацию о заявках, поступивших на тендер. Чиновники импортно-экспортного департамента (Import and Export Department) получали взятки за ускорение выдачи разрешений. Подрядчики давали взятки клеркам, чтобы те закрывали глаза на определенные нарушения. Владельцы магазинов и жители домов платили рабочим Департамента общественного здравоохранения за уборку мусора. Директора и учителя некоторых китайских школ получали комиссионные от поставщиков канцелярских товаров. Человеческая изобретательность практически бесконечна, когда дело касается конвертации власти в личную выгоду. Избавиться от этого организованного рэкета было не слишком трудно. Труднее оказалось не обнаружить изолированные акты коррупции, а обнаружив, бороться с ними.

Они потеряли лицо

Серьезные случаи коррупции попадали на полосы газет. Нескольких министров признали виновными в коррупции – по одному за каждое десятилетие – начиная с 60-х до 80-х годов. Тан Киа Ган был министром национального развития, пока не проиграл на выборах в 1963 году. Мы тесно сотрудничали с начала 50-х годов, когда он руководил профсоюзом инженеров авиакомпании Malaysian Airways, а я работал там в качестве юридического советника. Затем его назначили директором Malaysian Airways. На заседании правления в августе 1966 года Тан категорически возражал против покупки самолетов «Боинг». Через несколько дней господин Лим связался с First National City Bank, который обслуживал счета компании Boeing, чтобы предложить свои услуги за вознаграждение. Он был деловым партнером Тан Киа Гана. Банк знал о строгом отношении правительства к коррупции и заявил о случившемся. Лим отказался дать показания против Тан Киа Гана, и Тана не наказали. Но я был убежден, что Тан стоял за этим. Как ни болезненно и неприятно было мне принимать такое решение, я выступил с заявлением, в котором сказал, что в качестве представителя правительства в правлении Malaysian Airways Тан небезупречен в выполнении своих обязанностей. Я уволил его с поста председателя правления и всех других постов, которые он занимал. Ким Сан сказал мне, что Тан сильно опустился и не мог ничего делать, потому что подвергся остракизму. Мне было грустно, но я не видел другого выхода.

Труднее оказалось не обнаружить изолированные акты коррупции, а обнаружив, бороться с ними

Ви Тун Бун был министром охраны окружающей среды в 1975 году, когда совершил поездку в Индонезию со своей семьей. Поездку оплатил подрядчик, строивший жилье, интересы которого он представлял перед государственными служащими. Он также получил от этого подрядчика особняк стоимостью 500 000 сингапурских долларов и два кредита на имя отца на общую сумму 300 000 сингапурских долларов для спекуляций на фондовом рынке, которые были выданы под гарантии этого подрядчика. Ви Тун Бун считался преданным лидером, начиная с 50-х годов, поэтому мне было больно стоять перед ним и выслушивать неубедительные попытки доказать свою невиновность. Его обвинили, осудили и приговорили к четырем годам и шести месяцам тюрьмы. Он обжаловал приговор, но обвинение оставили в силе, хотя срок заключения и уменьшили до 18 месяцев.

Наиболее драматичным был случай с министром национального развития Те Чин Ваном. В ноябре 1986 года один из его старых партнеров на допросе в БРК признал, что дал Те Чин Вану две суммы наличными по 400 000 сингапурских долларов каждая: в одном случае, чтобы позволить строительной компании оставить за собой часть земли, которая предназначалась для обязательной передачи правительству, а во втором случае, чтобы помочь подрядчику в приобретении государственной земли для нужд частного строительства. Эти взятки имели место в 1981–1982 годах. Те Чин Ван отрицал получение взяток и пытался торговаться со старшим помощником БРК, чтобы делу не давали ход. Секретарь правительства сообщил мне об этом и сказал, что Те Чин Ван попросил о встрече со мной. Я сказал, что не смогу встретиться с ним до тех пор, пока расследование не закончится. Через неделю, утром 15 декабря 1986 года, офицер безопасности сообщил мне, что Те Чин Ван умер и оставил мне письмо:

«В течение последних двух недель я был очень печален и находился в состоянии депрессии. Я чувствую свою ответственность за возникновение этого неприятного инцидента и полагаю, что должен ответить за это в полной мере. Как благородный восточный джентльмен считаю, что будет справедливо, если я заплачу за свою ошибку самую высокую цену».

Искренне Ваш, Те Чин Ван

Я посетил вдову и увидел его тело, лежавшее в кровати. Она сказала, что ее муж служил правительству на протяжении всей своей жизни и хотел спасти свою честь, и спросила, возможно ли не проводить вскрытия тела. Но это было бы возможно лишь в том случае, если бы она получила от доктора заключение о том, что покойный умер в результате естественных причин. Вскрытие показало, что он покончил с собой в результате отравления амиталом натрия. Оппозиция подняла этот вопрос и потребовала создания комиссии по расследованию. Я немедленно согласился. Огласка оказалась столь болезненна для его жены и дочери, что они покинули Сингапур и уже никогда не вернулись в город. Они потеряли лицо.

Нам удалось добиться того, что общественное мнение рассматривало коррупцию в правительстве в качестве угрозы обществу. Те Чин Ван предпочел самоубийство позору и остракизму. Я так никогда и не смог понять, зачем он взял эти 800 000 долларов. Он был очень способным и трудолюбивым архитектором и мог бы честно заработать миллионы, занимаясь частной практикой.

Служащие антикоррупционной службы должны были располагать полной поддержкой политического руководства, чтобы действовать без страха и в соответствии с законом

Начать с проповеди высоких моральных принципов, твердых убеждений и самых лучших намерений искоренить коррупцию – легко. А вот жить в соответствии с этими добрыми намерениями – трудно. Для этого требуются сильные лидеры и решимость бороться со всеми нарушителями безо всяких исключений. Служащие БРК должны были располагать полной поддержкой политического руководства, чтобы действовать без страха и в соответствии с законом. Это приносит результат.

 Институт развития управления (Th e Institute of Management Development) в своем ежегодном обзоре конкурентоспособности стран мира за 1997 год ранжировал все страны мира по уровню коррупции в них, используя десятибалльную шкалу. Страна, в которой коррупция полностью отсутствовала, получала десять баллов. Сингапур оказался наименее коррумпированной страной Азии и получил 9,18 балла, опередив Гонконг, Японию и Тайвань. В 1998 году организация Transparency International поместила Сингапур в число семи наименее коррумпированных государств мира.

Дешевая дорога к власти

Необходимым предварительным условием для существования честного правительства является то, что кандидатам на правительственные посты не требуются большие деньги, чтобы добиться избрания, иначе они приводят в действие порочный круг коррупции. Высокая стоимость выборов являлась и является проклятием многих азиатских стран. Затратив значительные средства на избирательную кампанию, победители должны не только вернуть потраченные деньги, но и накопить средства для следующих выборов. Эта система воспроизводит себя вновь и вновь. В 90-х годах для избрания в Законодательное собрание (Legislative Yuan) Тайваня некоторые кандидаты от правящей партии Гоминьдан (KMT – Kuomingtang) тратили порядка 10–20 миллионов долларов. Добившись избрания, они должны были вернуть затраты и приготовиться к следующим выборам, используя свое влияние на правительственных министров и официальных лиц, добиваясь от них одобрения контрактов или выведения земли из сельскохозяйственного оборота для нужд промышленного или городского строительства. Бывший государственный министр Таиланда назвал такую систему «коммерческой демократией», а избранников – «купленными мандатами». В 1996 году примерно две тысячи кандидатов истратили на проведение выборов порядка 13 миллиардов батов (1,2 миллиарда долларов США). Одного из премьер-министров называли «мистер банкомат», потому что он был широко известен раздачей денег кандидатам и избирателям. В ответ премьер-министр заявил, что он являлся не единственным «банкоматом» в стране.

Одного из премьер-министров называли «мистер банкомат», потому что он был широко известен раздачей денег кандидатам и избирателям

Индонезия стала хрестоматийным примером коррупции в таких масштабах, что индонезийские средства массовой информации даже изобрели специальный термин – СКК (сговор, коррупция, кумовство). Дети президента Сухарто, его друзья и сподвижники подавали в этом пример, сделав СКК неотъемлемой частью индонезийской культуры. Американские средства массовой информации оценивали состояние семейства Сухарто в 42 миллиарда долларов, до того как его стоимость резко упала в результате финансового кризиса 1997 года. Коррупция стала еще хуже при президенте Хабиби. Министры и должностные лица, испытывая неуверенность в том, удастся ли им сохранить свое положение после выборов нового президента, старались максимально использовать отведенное им время. Помощники Хабиби накопили огромные фонды для покупки голосов депутатов Народного совещательного собрания (НСС – People’s Consultative Assembly), чтобы добиться своего переизбрания. Согласно некоторым сообщениям, цена одного голоса в парламенте установилась на уровне четверти миллиона долларов.

Самой дорогой является японская избирательная система. Заработная плата и дотации на покрытие расходов, получаемые министрами и членами японского парламента (Diet), невелики. При этом члену японского парламента требуется более миллиона долларов в год, чтобы содержать штат своих помощников в Токио и в избирательном округе, а также делать подарки избирателям ко дню рождения, к свадьбе и на похоронах. В год, когда проводятся выборы, депутату необходимо более 5 миллионов долларов. В финансовом отношении депутат зависит от лидера своей фракции. Поскольку власть, которой располагает лидер фракции, зависит от числа членов парламента, которых он поддерживает и которые от него зависят, то ему необходимо сосредотачивать в своих руках огромные суммы денег, чтобы финансировать сторонников во время выборов.

Сингапуру удалось избежать использования денег в избирательной борьбе. В 1959 году, будучи лидером оппозиции, я убедил премьер-министра Лим Ю Хока сделать голосование обязательным и запретить практику использования автомобилей для доставки избирателей на избирательные участки. После прихода к власти мы очистили политику от влияния триад (triad – китайская мафия). Наши самые опасные конкуренты, коммунисты, не пользовались деньгами, чтобы заполучить голоса. Наши собственные издержки на ведение избирательных кампаний были невелики, намного ниже уровня, разрешенного законом. Поэтому у партии не возникало необходимости пополнять казну после выборов, а в период между выборами мы не раздавали подарков избирателям. Мы добивались, чтобы люди вновь и вновь голосовали за нас, тем, что создавали рабочие места, строили школы, больницы, общественные центры и, что было важнее всего, дома, которыми они владели. Эти социальные блага изменили жизнь людей и убедили их в том, что будущее их детей – с нашей партией. Оппозиционные партии также не нуждались в деньгах. Они побеждали наших депутатов, потому что избиратели хотели, чтобы оппозиция в парламенте оказывала давление на правительство.

Одной прессы мало

Западные либералы доказывали, что полностью свободная пресса выставит коррупцию напоказ и сделает правительство чистым и честным. До сих пор свободная и независимая пресса в Индии, на Филиппинах, в Таиланде, на Тайване, в Южной Корее и Японии не смогла остановить распространяющуюся и глубоко укоренившуюся в этих странах коррупцию. Наиболее ярким примером того, как свободные средства массовой информации становятся частью коррумпированной системы, построенной их владельцем, является пример с бывшим премьер-министром Италии Сильвио Берлускони. Он является владельцем большой сети средств массовой информации, но при этом сам находился под следствием и был обвинен в коррупции еще до того, как стал премьер-министром.

С другой стороны, Сингапур продемонстрировал, что система чистых, свободных от денег выборов помогает сохранить честное правительство. Правительство Сингапура сможет оставаться чистым и честным только в том случае, если честные и способные люди будут проявлять желание бороться на выборах и занимать официальные должности. Для этого необходимо платить им заработную плату, сопоставимую с той, которую человек, обладающий их способностями и честностью, мог бы получать, занимая должность управляющего крупной корпорацией или занимаясь частной юридической либо иной профессиональной практикой. Эти люди так управляли экономикой Сингапура, что она в среднем росла на 8–9% в год на протяжении последних двух десятилетий, в результате чего, по данным Мирового банка, в 1995 году Сингапур вышел по уровню ВНП на душу населения на девятое место в мире.

Каждому по заслугам

Экономика Сингапура росла на 7–10% в год на протяжении двух десятилетий, и увеличение заработной платы в государственном секторе всегда отставало от частного сектора на два-три года. В 1995 году премьер-министр Го Чок Тонг остановился на предложенной мною формуле, которая увязывала жалованье министров и высших государственных служащих с заработной платой работников сопоставимого ранга в частном секторе. Это позволяло автоматически увеличивать им заработную плату, поскольку доходы в частном секторе постоянно росли. Такое изменение в системе оплаты труда, устанавливавшее заработную плату работников госсектора на уровне 2/3 дохода работников частного сектора сопоставимого ранга, показанного ими в налоговых декларациях, вызвало острую полемику.

Люди настолько привыкли к тому, что госслужащие получают скромное жалование, что им казалась неуместной сама мысль, что труд министра должен оплачиваться в соответствии с важностью его работы

Особенно недовольны оказались специалисты, работавшие в частном секторе, ибо они считали, что зарплата наших министров в этом случае будет совершенно непропорциональна той, которую получают правительственные чиновники в наиболее развитых странах. Люди настолько привыкли к существованию государственных служащих, получавших скромное жалование, что им казалась неуместной сама мысль о том, что министр не только обладает властью, но что его труд также должен оплачиваться в соответствии с важностью его работы. Я помог премьер-министру обосновать эти изменения. Мы отвергли аргументы оппонентов, которые доказывали, что та честь, которую общество оказывает министрам, доверяя им право занимать высокую должность и распоряжаться связанной с ней властью, уже являлась более чем достаточным вознаграждением. Они настаивали на том, что служба обществу должна всегда влечь за собой потерю в доходах. Я полагал, что при всем его благородстве такой подход нереалистичен и является самым верным средством не позволить министрам занимать должности на протяжении длительного времени. А ведь именно непрерывность и преемственность в исполнении служебных обязанностей и накопленный таким образом опыт давал нам большое преимущество и являлся сильной стороной правительства Сингапура. Опыт и здравый смысл наших министров, продемонстрированные при принятии своих решений, явились результатом их способности мыслить и планировать на долгосрочную перспективу.

 Хотя оппозиция сделала вопрос о жаловании министров важным пунктом предвыборной борьбы, результаты всеобщих выборов, проходивших 18 месяцев спустя, показали, что премьер-министр сохранил поддержку избирателей. Люди хотят видеть у власти честное, хорошее, чистое правительство, которое добивается реальных результатов, а это именно то, что обеспечивала им наша партия. Принять на работу в правительство талантливого человека из частного сектора теперь стало легче. До того как была введена новая схема оплаты труда, лучшие адвокаты зарабатывали от 1 до 2 миллионов сингапурских долларов в год, в то время как судьям платили меньше 300 000. Без такого изменения в системе оплаты труда мы никогда не смогли бы привлечь некоторых из наших лучших адвокатов на должности судей. Мы также привели жалованье докторов и других специалистов в правительственных учреждениях в соответствии с жалованьем их коллег, занимающихся частной практикой. Эта формула не означает ежегодного автоматического увеличения жалования, потому что доходы частного сектора то повышаются, то понижаются. Когда в 1995 году доходы в частном секторе снизились, в 1997 году соответственно уменьшилось и жалованье всех министров и высших должностных лиц.

Чтобы застраховаться от необдуманного избрания в правительство менее честных и благородных людей, в августе 1984 года, в речи на собрании, посвященном Национальному празднику Сингапура, я предложил избирать президента страны. Он являлся бы хранителем национального достояния, а также имел бы полномочия для того, чтобы отменять распоряжения премьер-министра, если бы тот препятствовал расследованию дел по подозрению в коррупции против себя, министров и высших государственных служащих. Президент также имел бы право накладывать вето при назначении на должности верховного судьи, начальника Генерального штаба и начальника полиции. Такому президенту требовался бы независимый мандат избирателей.

Многие полагали, что я готовил этот пост для себя, чтобы занять его после того, как я уйду с должности премьер-министра. На самом деле у меня не было такого интереса, потому что для человека моего склада это слишком пассивная работа. Это предложение и его возможные последствия обсуждались в «Белой книге» парламента в 1988 году. Несколько лет спустя, в 1992 году, премьер-министр Го Чок Тонг изменил конституцию и ввел пост избираемого президента. Мы должны были поддерживать правильный баланс между властью президента и властью премьер-министра и правительства. Когда страны Восточной Азии – от Южной Кореи до Индонезии – опустошил финансовый кризис 1997 года, коррупция и кумовство только ухудшили их проблемы. Сингапур легче перенес этот кризис, потому что у нас не было коррупции и кумовства, которые причинили другим странам многомиллиардные убытки.

Жертва собственных реформ

Те высокие моральные стандарты, которые мы установили, позволили премьер-министру Го Чок Чону назначить расследование покупки двух объектов недвижимости, сделанных в 1995 году моей женой на мое имя и моим сыном Ли Сьен Лунгом, заместителем премьер-министра. Они оба получили от застройщика скидки в размере 5–7% при покупке недвижимости. Застройщик предоставлял скидки в размере 5–10% и другим покупателям – так он прощупывал рынок в период относительного застоя. Сразу после приобретения этих объектов в сфере недвижимости начался бум, и цены на рынке недвижимости резко поднялись. Те, кто не успел приобрести недвижимость в период относительного застоя на рынке, обратились с жалобой в комитет Фондовой биржи Сингапура, ибо акции данной компании по торговле недвижимостью котировались на фондовом рынке. В результате расследования ФБС пришла к выводу, что при совершении этих сделок закон не нарушался. Поскольку мой брат был одним из директоров этой компании, то распространились слухи, что я и мой сын нечестно нажились на покупке недвижимости. Управление монетарной политики Сингапура провело расследование и доложило премьер-министру Го Чок Тонгу, что в получении нами скидок нет ничего незаконного.

Го Чок Чон назначил расследование покупки двух объектов недвижимости, сделанных в 1995 году моей женой на мое имя и моим сыном Ли Сьен Лунгом

Жена была возмущена неуместностью обвинений. Она работала адвокатом на протяжении 40 лет и знала, что предоставление скидок – обычная практика при торговле недвижимостью. Я тоже негодовал и решил развеять подозрения в незаконной деловой активности путем предания гласности сведений о наших приобретениях и скидках. Мы уплатили стоимость скидок, составивших около миллиона сингапурских долларов, министру финансов, то есть правительству. Премьер-министр приказал вернуть нам деньги, потому что убедился, что сделки законны и правительство не могло претендовать на эти деньги. Лунг и я не хотели, чтобы дело выглядело таким образом, что мы извлекали выгоду из родственных отношений с братом, являвшимся директором компании по торговле недвижимостью, и решили перечислить миллион сингапурских долларов на благотворительные нужды. Я попросил премьер-министра поднять этот вопрос в парламенте, чтобы всесторонне обсудить проблему. Во время дебатов члены парламента от оппозиции, заявили, что, согласно их опыту работы, предоставление таких скидок – стандартная маркетинговая практика, а потому в наших приобретениях нет ничего незаконного.

В результате столь открытого и полного обсуждения данного инцидента год спустя, на всеобщих выборах, этот вопрос даже не поднимался. Выступая в парламенте, я отметил, что тот факт, что созданная мною система позволила расследовать и предать гласности мои собственные действия, доказал, что она беспристрастна и эффективна. Перед законом у нас все равны.

forbes

Борис Давиденко 

''шахрайство ''прем'єри'' іменем прем'єра''

  • 01.12.12, 14:58
Мене часто питають: "Чи є якісь реальні зміни після ваших викриттів у телевізійних розслідуваннях? Чи реагує на них влада?" Я чесно відповідаю: "Як правило, немає". Власне, вважаю обізнаність громадян реальним станом речей вже надважливим результатом журналістської роботи. Її результат видно на тих самих виборах. Не просто так, скажімо, Партія Регіонів втратила на Донбасі, своєму базовому регіоні, до півмільйона голосів виборців. Але коли після наших розслідувань вдається або реально покарати винних, або навпаки звільнити від несправделивої кари невинних, то ніби відкривається якесь друге дихання. Наприкінці січня цього року ми показали розслідування шахрайської схеми роботи концертної агенції "Прем'єра".
сьогодні до нас прийшов міліцейський "опер" з Одеси із проханням про допомогу і гарною звісткою. Виявилося, що не дарма ми працювали.




Організатори шахрайської схеми роботи концертної агенції "Прем'єра", яка нав'язливо впарювала театральні квитки втридорога довірливим покупцям під виглядом VIP-пропозицій на заходи за нібито участю найвищих осіб держави, нарешті опинилися під слідством. 54 епізоди злочинної діяльності, декілька заявників, збитки на суму більше 1 мільйона гривень, троє учасників оборудки на чолі із головним організатором Павлом Облучковим – під вартою за рішенням суду терміном на 2 місяці. Слідство веде УБЕЗ Одеської області. Хоча, звісно, це не гарантія остаточного встановлення справедливості. Напевне, телефонні шахраї, прикриваючись іменами впливових можновладців, таки когось з них реально розізлили. Цікаво, чи дійде справа до суду? Якщо так, то цікаво чим завершиться суд? Ми пильнуватимемо

Артем Шевченко
автор і ведучий програми розслідувань "Знак Оклику", канал ТВі.

Політики і політикани

  • 29.11.12, 16:33

Якось мій один старий приятель надзвичайно просто і влучно пояснив мені, що таке політика. Так, за його визначенням, найбільша політика буває тоді, коли люди, котрі нею займаються, готові пожертвувати життям за свої політичні переконання.

Коли ж політики не готові за свої переконання жертвувати своїм життям, але готові пожертвувати хоча б власною свободою, це також політика, але вже в меншій мірі.

Коли ж політичні діячі не готові пожертвувати ні життям, ні свободою, але готові пожертвувати заради своїх політичних ідей бодай власним майном, це також можна назвати політикою, хоча й у значно меншій мірі. Але коли політики не готові взагалі нічим пожертвувати за свої переконання, тут політика зникає і перетворюється в політиканство, тобто імітацію якихось політичних переконань.

Політична ситуація в сучасній Україні наводить на невеселу думку, що сучасні українські політичні діячі у своїй більшості абсолютно не готові нічим пожертвувати і лише імітують наявність у них політичних переконань. Коли спостерігаєш сучасний політикум з його зрадництвом і тушкуванням, стає соромно за так званих «державних мужів». Сучасна владна еліта без елітних прикмет.

А ще сто років тому наші політики були готові жертвувати життя за свої переконання. У зв’язку з цим хотілося б згадати про політичного діяча, котрий для багатьох мав би стати прикладом справжнього політика. Мова йде про Теофіла Окуневського.

Він був одним з останніх представників давнього українського боярства, котре ще від князівських часів захищало наші землі від ворожих наїздів. Поняття гідності, честі для цієї старокнязівської аристократії було не порожнім звуком. В українських шляхетських сім’ях змалечку плекали лицарські ідеали і чесноти, привчались сміливо дивитись смерті в очі. Це саме про таких Леся Українка писала своє знамените «Убий, не здамся!». Родина Окуневських дала Україні чимало видатних діячів. Батько і дід були видатними священиками. Рідний брат Теофіла Ярослав дослужився до звання адмірала австрійського флоту, був видатним вченим, письменником і активним українським громадським діячем. Двоюрідна сестра Софія була першою в Австро-Угорщині жінкою-лікарем.

У такій славетній українській шляхетській родині і народився 7 грудня 1858 року майбутній герой нашої історії. Обдарований юнак блискуче закінчує юридичний факультет Віденського університету і починає працювати адвокатом в Городенці.

З молодих літ активно включається у безкомпромісну боротьбу за права українського народу, разом з Іваном Франком стає співзасновником Русько-української радикальної партії, а пізніше Української національно-демократичної партії, допомагає організовувати по селах «Просвіту», «Братства тверезості», бере активну участь у розвитку патріотично-спортивного товариства «Січ».

Відзначаючись принциповістю і високим чуттям справедливості, Т.Окуневський завжди гостро виступав проти зловживань польських можновладців Галичини, за що не раз зазнавав переслідувань. Так, він не побоявся 1894 року виступити проти австрійського намісника графа Казимира Бадені, за що державна прокуратура в Коломиї розпочала проти нього процес, але він його блискуче виграв. Коли в 1908 році відомий польський письменник Генрік Сєнкевіч дозволив собі публічно зневажити українських студентів, очолюваних Ярославом Веселовським, котрі проводили голодування перед Віденським трибуналом в знак протесту проти свавілля влади в Галичині, Окуневський став на захист студентів і блискуче виграв у Сєнкевіча процес. Також він захищав у суді Мирослава Січинського, котрий вчинив замах на україножера графа Потоцького.

Вдячні українці двічі обирають Т.Окуневського послом до Віденського парламенту: в 1897 – 1900 рр. та 1907-1918 рр. У Відні він звертався до цісаря з протестами проти польської сваволі в Галичині. Чи не найкраще охарактеризував його інший видатний український парламентарій Кость Левицький: «Доктор Теофіль Окуневський був послом з темпераментом і все добрим товаришем. Він виконував свої обов’язки для добра народу всюди, де того було треба…»

За часів ЗУНР Теофіл Окуневський, як член Української Народної Ради, їздив з дипломатичною місією у Францію і був комісаром Городенківщини. Після захоплення поляками Галичини, проживав в Городенці, де продовжував займатися адвокатською практикою до своєї смерті в 1937 році.

А історія, яку я хочу вам розповісти відбулася у Львові за часів Австро-Угорської монархії в далекому 1889 році. Саме тоді в умовах гострої протидії і виборчих зловживань поляків, котрі хотіли бачити Галичину лише польською, українські політичні діячі отримали представництво (16 послів) у Галицькому крайовому сеймі. На одному із засідань сейму відбулась така подія.

Під час парламентських дебатів один з польських парламентарів – представник польських консерваторів, так званих «подоляків», Томіслав Розвадовський почав ображати українців. Зокрема, на адресу українських послів він вигукував: «Навіщо цю наволоч (szujw) сюди привели!» Серед українських парламентаріїв був і наймолодший представник народовців Теофіл Окуневський, котрий переміг у Коломийському повіті. Окуневському тоді виповнилося 30 років, він був наймолодшим сеймовим послом. Почувши хамські викрики поляка, Окуневський перепитав у Розвадовського, кого це він має за наволоч. «Вас усіх», – відповів йому Розвадовський. Обурений Теофіл Окуневський кинув йому рукавичку, обізвавши його самого наволоччю і блазнем.

Виклик на дуель відбувся 25 листопада, а сам поєдинок – наступного дня. В ті часи порядок проведення двобоїв суворо регламентувався відповідним кодексом, при чому як виклик на дуель, так і сам перебіг поєдинку обов’язково фіксувався окремим письмовим протоколом. Мені вдалось розшукати збірник правил проведення поєдинків, виданий Вітольдом Бартошевським у Львові «Pojedynek jego reguy i przykady» (перше видання вийшло в 1886 році). За тодішніми правилами, якщо не було якихось непередбачених випадків, поєдинок мав відбутися за 24 години після виклику. Сам двобій відбувся в лісі на Погулянці, котрий в ті часи був популярним місцем проведення «Божих судів». Секундантами Окуневського були польські депутати Болеслав Жардецький і Станіслав Щепановський, а Розвадовського депутат Станіслав Єнджейович і політик Вів'єн.

За спогадами очевидців, дуель відбувалася на палашах. Це пояснювалося суто практичними міркуваннями, адже в поєдинку слід було використовувати холодну зброю однієї довжини, ваги і кривизни клинка, натомість шаблі шляхтичів були різних розмірів та конструкцій. Зате армійські палаші виготовлялися за однаковими уніфікованими стандартами. Це кавалерійська колючо-рубаюча зброя з прямим лезом, заточена з одного боку (від шаблі її відрізняє більша вага і рівний клинок, а від меча і шпаги нахилена рукоятка). Судячи з усього, це був бій з дозволеними уколами. Згідно правил такого поєдинку дуелянтам дозволялося не лише рубати, а й колоти, удари можна було завдавати в будь-яку частину тіла вище пояса. Використовувати в бою ліву руку для відбивів чи завдання ударів суворо заборонялося. На відміну від «поєдинку до першої крові», перемога в цьому виді двобою зараховувалася тоді, коли один із суперників через отримане поранення був нездатний продовжувати бій.

Незважаючи на те, що Томіслав мав гучну славу забіяки і досвідченого дуелянта, Теофіл Окуневський, який до того взагалі не брав участі в поєдинках, не завагався схрестити з ним зброю. Через кілька хвилин завзятого шерму Окуневський, вже отримав кілька поранень (в щоку, плече і руку). Але Розвадовський не врахував одного сили духу українського шляхтича навіть тричі поранений, той вперто відмовлявся припинити поєдинок і продовжував боротьбу. І нарешті, сила волі українця взяла верх: знайшовши слабе місце в обороні Розвадовського, котрий до того часу добряче втомився, Окуневський завдав блискавичного удару палашем по голові поляка. З розрубаною головою Розвадовський звалився на землю. До пораненого польського шляхтича кинулися секунданти, котрим залишалося лише констатувати неможливість продовження ним двобою. Тому переможцем було визнано Теофіла Окуневського.

Ця перемога відбилася голосною луною серед українського громадянства Галичини. Українці прекрасно розуміли: Т.Окуневський гідно відплатив за зневагу всього українського народу. Особливе захоплення цей поєдинок викликав в української молоді. Коли львівські студенти-українці вирішили за прикладом Т.Окуневського викликати польських політиків-україножерів на поєдинки, то українські партійні діячі приклали всіх зусиль, щоб відрадити їх від таких кроків. «Я думаю, – писав М.Драгоманов М. Павликові у відповідь на це повідомлення, – що з Т.Окуневським треба стерегтись. В усякім разі в дуелі ще нема нічого радикального, бо пани (консерватори) і офіцери частіше б’ються на дуелях, ніж радикали по нашим сторонам, а в Франції всякий політичний жулік б'ється навіть ex professo».

Однією з причин, чому галицький політичний бомонд намагався всіляко затушовувати значення цієї перемоги було те, що з походження Теофіл Окуневський був шляхтичем, що дуже не подобалось багатьом тодішнім українським політикам, котрі вважали шляхетські чесноти «старомодною романтикою». Для багатьох з них значно легше було «мужньо» боротись за народ язиком і шукати компромісу з ворогами, ніж ставати на «суд Божий» зі зброєю в руках.

Наші історики практично не згадують про цю подію (виняток становлять лише розвідки І. Чорновола, В. Мельника у вузькоспеціалізованих виданнях), не увійшла вона до вітчизняних підручників історії України. Чомусь аристократичний стереотип поведінки не може бути прикладом для українських дітей. Замість виховувати лицарів духу з них виховують новітніх шельменків-денщиків. Напевне так склалося тому, що вчинок Т. Окуневського не вкладається у «недоторкану» свідомість «видатних державних мужів». Хоча в наші дні саме ці тушки-скоробагатьки активно скуповують собі шляхетські герби, ордени і пишні родоводи. Але вони просто не здатні збагнути, що лицарські чесноти за гроші купити неможливо. Поєднати ж наших тушок з поняттями мужність і честь – це все одно, що ототожнити буддійського монаха із зіркою сучасної естради.

Звичайно, попса пристосуванства і плазунства зараз набагато популярніша, ніж лицарські традиції. Але віриться, що рано чи пізно подвиг відважного українського парламентаря, який не побоявся піти на смерть в обороні честі свого народу, буде належно вшановано українським суспільством.

Тарас Каляндрук

http://vgolos.com.ua/politic/6772.html