Чи  мають  взяти  нас  в Європу? Тиса  впадає в  Дунай з  усім, що  в ній  пливе..Це  не  тільки різноманітне  сміття, а також неочищені  каналізаційні   стоки з  декількох  районів Закарпаття. Така  ситуація  не  тільки  в  Закарпатті  і не  тільки  на Тисі.  Що  з нами стало, люди?  Ми справді  патріоти, доброчесні Християни?  А  може  просто безглузді споживачі,  покоління божевільних, що  замість  чистої  землі,  чистої  води,  яку  передали  нам  в спадок предки,  залишимо  своїм  дітям  тільки  ріки  отруєної  води та гори  непотребу?  

         Спробуйте  зробити  невеликий  експеримент з хатнім  сміттям і розділіть  окремо  упаковку  від відходів  продуктів.  Більшість із  вас  виявить , що, не дивлячись  на скромний  споживацький  кошик,  різноманітної  упаковки  назбирується  набагато більше  ніж інших  відходів . Я  для  себе  певні  висновки  уже  зробила і пробую  утилізувати  частину  цього  на  селі... Чи може  кожен  з  Вас  почати  з  себе  і  спробувати  створювати менше  мотлоху? Думаю зможе,  якщо відчує  і  свою  відповідальність  за  наслідки  свого  перебування  на  планеті.  

     Отож  пам"ятаючи,  що  прісної  води  на  планеті  тільки 2,7 %,  а  придатної  для  пиття  і того  менше, робімо те, що можемо  зробити хоча б ми,  кожен  з нас, щоб  очам  не  було  соромно  за  руки. Може  я  перебільшую? Отож  чекаю  на  вашу  думку.

• Ці питання має вирішувати держава.: 5%, 1 голос
• Проблема перебільшена, є важливіші питання державного будівництва: 0%, 0 голосов
• Я живу в квартирі і тому це не моя проблема.: 5%, 1 голос
• Держава це я, а тому повинен переглянути свій підхід до проблеми.: 85%, 17 голосов
• Свій варіант: 5%, 1 голос

фотозвіт у вигляді слайд-шоу тут 

http://verkopodorozh.blogspot.com/2012/09/blog-post.html

Побувати на Писаному камені я мріяв давно, але усе якось не вдавалось. Перетинаючи Буковецький перевал, кожного разу поглядав на дорогу, яка веде в його сторону та відкладав це на "колись"...

Аж от після завершення трудового тижня, який закінчився в п"ятницю увечері на Буковелі, я вирішив податися у гори. Задумок було декілька і, заночувавши у лісі вище Ворохти, вирішив податися на Писаний з тим, щоб у такий спосіб провести суботній день, а в неділю завітати на фестиваль "Лудинє" у Косів.

Оскільки поспішати сильно нема куди, ранок проводжу за макрозйомкою, поєднуючи це заняття з дієтичним сніданком.

Зібравши свій мінітабір, вирушаю у дорогу і за кількадесят хвилин добираюсь до Кривопільського перевалу. Звертаю на місцеву дорогу в сторону Костричів, проїжджаю догори скільки дозволяє дорога. Біжу стежкою вгору щоб познімати краєвиди

поглянути здалеку на Петрос та Говерлу і привітатися із старезним буком на гірському роздоріжжі.

Починає припікати. Тому збігаю до автівки і жвавенько спускаюсь серпантином вниз,. вниз... Проїжджаю Верховину, на початку Криворівні роблю зупинку. Забрідаю по коліна у Черемож, фотографую його із видом на Чорногору, спілкуюсь із рибалкою-львів"янином, який ділиться мрією хоч побачити форельку.

Прощаюсь із мрійником та рушаю далі. На підйомі до Буковецького перевалу роблю зупинку для зйомки. Поряд - два автомобілі з російськими номерами. Туристи фотографуються на фоні гірського села. Чую фразу "И как они здесь живут?", усміхаюсь про себе, закінчую зйомку та й рушаю далі.

На перевалі зупиняюсь, у місцевих селянок, які сидять на зупинці, випитую про реальність доїзду до Писаного каменя. Думки порадників розділяються і вирішую їхати скільки зможу. Роздовбеханою дорогою вириваюсь на грунь (хребет), роблю зупинку для фотографування, знімаю панорами, знайомлюсь із радіоаматором із Косова, який вибрався сюди для участі у змаганні.

У місцевої селянки, що кудись поспішала, вивчаю реальність шансів подальшого доїзду, отримую обнадійливу відповідь і рушаю далі. Дорога грунем стає усе прикрішою і на абсолютно сухій дорозі машину починає зносити убік на траву, де колеса починають пробуксовувати. Все. Автопригоди слід закінчувати. Акуратно скочуюсь вниз до місця, де можна розвернутись. Ставлю машину тилом до сонця та лишаю її любуватись краєвидами.  Що ж - далі доведеться пішком. Збираюсь. Тут я роблю величезну дурницю. Не бажаючи паритись у черевиках, йду у звичайних "шльопах".Із собою беру лише апарат та півпляшки квасу. Ледве відійшов від машини як мене наздоганяє позашляховик. Водій помахом руки вітає мене та показує мені, киваючи в сторону моєї "Таврії". Приємно.Відразу скажу - недалеко він заїхав, може метрів триста вище схилом.. Що ж, рухаюсь уверх дорогою. З кожним кроком відкриваються усе нові і нові краєвиди. Знімаю, рухаюсь далі, головою кручу навсібіч, знову знімаю... Дорога біжить плаями, повіває вітерець, який дуже доречно охолоджує тіло. небом пролітають симпатичні кучеряві хмарки, які так і просяться в кадр.                                                   

Врешті дістаюсь до Писаного каменя, про що свідчить інформаційний щит.      Подана інформація розчаровує, а  лісогосподарча мапа скоріше нагадує шпигунську шифрівку. Я ж розраховував на щось таке:   http://gig.if.ua/399/           Наближаючись до кінцевої мети, чую десь ізнизу звук якогось барабубена.   Мені вдається побачити між смереками юнака, який монотонно товче у перкус (ніби так називається інструмент). Трохи згодом він піднявся до каменя і привітно поздоровався. Взагалі, враження від видовища, на яке розраховував, зі старту було розбите купами сміття та сучасними написами різних розмірів та штибів. Не знаю коли і хто завів дурну моду увіковічнювати свою мізерність написами на усьому підряд. Якщо я раніше просто не любив написи в стилі "Тут був Вася", то тепер я це просто ненавиджу. 

Незважаючи на згаданий негатив, місце є надзвичайно красивим, цікавим і з чудовою енергетикою.

Пам"ятаючи усе прочитане про Писаний камінь, я захотів знайти щось таке:

Для цього я подерся на камінь і тут вперше пожалкував за відсутністю нормального взуття. Шльопки просто не хотіли служити мені у цьому, а спроби лазити розпеченим камінням босоніж, обмежувались можливістю студити ступні. Словом нічого цікавого самостійно я не знайшов, а розглядаючи каміння знизу побачив небагато. Найцікавішим написом був напис в честь відміни кріпацтва у 1848 році.Врешті спека та відсутність питва погнали мене геть із цього місця. Спускаючись донизу я позбивав усі пальці на ногах і щоразу запинаючсь об камінь, називав себе некомпліментарними епітетами. 

Резюмуюю: Місце цікаве, дуже цікаве. Піду туди ще, але не у пік туристичного сезону. Раджу побувати. Корисну, цікаву інформацію про Писаний камінь можна прочитати тут: http://gig.if.ua/399/ , а як дістатись - тут:     http://www.saga.ua/43_articles_showarticle_2178.html

Бажаю приємних успішних подорожей.

 Карпати знову відібрали людське життя. Знову загинув молодий хлопець. http://www.zaxid.net/newsru/2010/12/23/173041/ Знову стався нещасний випадок з туристами. http://www.zaxid.net/newsru/2010/12/23/103355/

 Мої улюблені і безмежно красиві гори пожинають щорічний страшний врожай. Як людина, причетна до гір, не можу мовчати з цього приводу. Можливо моя замітка комусь допоможе, вбереже від необдуманих поступків. 

 Мандрівки зимовими Карпатам пов"язані з цілим рядом небезпек, про які слід знати і передбачати. це і схід лавин,

 і небезпека зустрічі з дикими тваринами:

 і врешті, жорстока погода, яка практично не дає шансів непідготовленим туристам:

Мої застереження наступні:

ніколи не ходити в гори наодинці і ніколи не лишати наодинці своїх товаришів.

нікколи не ходити в гори без спеціального спорядження.

завжди реєструватись в  рятувалній службі та усіх КПП, завджди лишати свої повідомлення в притулках.

ніколи не вирушати в похід в негоду і негайно сходити з маршруту в разі погіршення погодних умов.

ніколи не вирушати в похід незнайомою місцевістю без досвічених провідників, не покладатись бездумно на сучасні засоби орієнтування,- похибки, які вони дають, в горах можуть бути фатальними.

ніколи не панікувати, якщо Ви потрапили в екстремальні умови, вироистовувати увесь свій інтелект та фізичні здібності для порятунку власного життя. 

БУДЬТЕ МУДРИМИ, РОЗСУДЛИВИМИ І ВРІВНОВАЖЕНИМИ.