"Дух поетичний, пустим не засмічений..."

Дух поетичний, пустим не засмічений,
Рідко буває на ситість насадженим.
Він прокрадається, вільний чи мічений,
Вітром над прірвою, тінню за зрадженим,
Б’ється об серце шрапнеллю буранною,
Злом барикад у містах метрополії,
Він обертається гнівом і раною,
Криком конвойного, стукотом колії.
Лізе у зошит рукою тремтячою,
Жар лихоманки на душу навалює,
Душить в сльозах юнака нетерплячого,
Старця вогнем молодецьким запалює.
„Я за тобою !”- і наче приречений,
Вибраний ним побреде до незримого,
Дихати буде чи вітром, чи реченням,
Ритмом займатися, марити римою.
Зрадою буде розп’ятий, отруєний,
Бо як посвячений в сан немовчальників,
Хлібом гендлярським одвічно гидує він,
Йде незворушний крізь клекіт начальників.
Стане суддею між катом і жертвою,
Захистом віри слабких і заляканих,
І хоч комусь не дозволить зажертися,
Совістю стихнути, серцем заклякнути.