Устаревшая система расчетов инфляции не дает объективной картины роста потребительских цен в Украине. Такое мнение эксклюзивно для UBR.UA высказал директор Института экономических исследований и политических консультаций Игорь Бураковский.

"Каждый товар имеет свой соответствующий вес в общей потребительской корзине. И мы можем наблюдать такую картину: с одной стороны мы имеем общий рост цен на многие товары потребления, но есть и те товары и услуги, рост которых не наблюдается. В итоге мы получаем усредненный показатель инфляции", - рассказал Бураковский.

По словам эксперта, чтобы избежать разночтений, нужно улучшать методику инфляционного оценивания.

"Даже если сегодня цены на какую-то единицу товара в общей потребительской корзине вырастут в два раза, все равно это минимально отразится на показателях инфляции, потому что доля этого товара в инфляционном показателе составляет, например, 0,01% Это чисто арифметический фокус", - сообщил Бураковский.

Он отметил, что Украине необходимо дифференцировать способы подсчетов инфляции, как это принято во всем мире.

"Помимо количественных измерений надо еще и приводить качественную статистику, например, выяснять оценку экономической ситуации различными группами населения. А пока мы имеем целый комплекс причин, по которым происходит несовпадение между ценами на отдельные товары и инфляционными показателями в целом", - сообщил Бураковский.

http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/infliaciia-azarova--arifmeticheskii-fokus-79251

Цены на зерновые по итогам года выросли на 42%

Средние цены реализации на зерновые и зернобобовые культуры от предприятий (кроме мелких) выросли в январе 2011 г. на 42% по сравнению с ценами в январе 2010 г. Об этом свидетельствуют данные Госкомстата Украины.

В январе 2011 года средние цены реализации на зерновые и зернобобовые культуры достигли уровня 1379,6 грн. за тонну, что на 42% выше по сравнению с ценой в январе 2010 года – 971,4 грн./т.

Средние цены реализации на скот и птицу также выросли, но по сравнению с зерновыми незначительно – на 7,8%, с 9974,8 до 10759,3 грн./т (в живом весе).

Так склалося, що для звичайних смертних існує один закон - "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а для особливих категорій громадян - кілька десятків законів, розмір пенсій за якими значно вищий. Фактично солідарна система виконує абсурдні функції з обслуговування касти.

Пенсійна система України

За даними Пенсійного фонду, в 2010 році роботодавці, в тому числі держава як роботодавець, сплатили 106,5 мільярда гривень пенсійних внесків, працівники - 13 мільярдів гривень. За рахунок бюджету для компенсації за спеціальними пенсіями та на покриття дефіциту пенсійного фонду профінансовано 72 мільярди гривень.

З цих коштів виплачено "звичайні" пенсії на 150,5 мільярда гривень, "спеціальні" - на 41 мільярд гривень.

В цілому річні видатки на пенсію 2010 року становили 191,5 мільярда гривень або 18% ВВП та 44% зарплати всіх працівників України. Для порівняння: держбюджет України в 2010 році становив за доходами 240,4 мільярда гривень, зведений бюджет, з урахуванням місцевих бюджетів, - 315 мільярдів гривень.

ЄДИНА реальна причина проведення пенсійної реформи – соціальна справедливість – стала просто пустопорожнім лозунгом пенсійної проформи, на який ніхто не зважає.

Втім, під час останнього виступу Тігіпка прозвучала одна, на перший погляд непомітна, але насправді – фундаментальна теза. На тлі поспіхом згаданого "зменшення навантаження на фонд оплати праці" було проголошено загрозливе "впровадження індикативних зарплат керівників, які встановили собі зарплати по 750 гривень і, бачте, зовсім не думають про свою пенсію". Тому влада, що прагне встановити "соціальну справедливість", візьметься "посилювати відповідальність за нелегальне працевлаштування та зарплати в конвертах". Ця заява просто шокувала. А може знаний економіст і колись успішний бізнесмен Тігіпко і справді не розуміє, чому це в державному секторі середня зарплата сягає 2400 гривень, а у приватному лише 1800?

Що ж, зараз ідеальний час починати фахову, конкретну та професійну дискусію. Давайте розбиратись в об’єкті реформування поки є ще час! 5 хвилин – і всім має стати зрозуміло, чому приватний сектор приховує зарплати (і буде це робити й далі, якщо реформа залишиться в сьогоднішньому вигляді), і чому керівники встановили собі зарплати на рівні прожиткового мінімуму.

Соціальна справедливість для державних чиновників

Отже, державному чиновнику виходити на пенсію – одне задоволення. 10 років безперервного бюрократичного стажу – і маєш собі 90% від зарплати! Не від середньої зарплати по країні, а від своєї зарплати за останній рік.

Якщо згадати, що пенсійні внески складають 35% від зарплати (пам’ятаємо що чиновнику пенсія нараховується у розмірі 90% від останнього заробітку), то державний муж отримує на руки в 2,5 рази більше, ніж він сплатив внесків!

Важливе уточнення – якщо чиновник отримує в 2,5 рази більше, ніж він сплатив внесків, то за нього хтось інший робить ті внески? Приміром, інші платники податків. От і вся солодка чиновницька правда, яку замовчують і не хочуть змінювати реформатори. Напрошується фразочка: слуги народу добряче влаштувалися на його горбі.

Ось як виглядає картина пенсійного накопичення чиновника:

Соціальна дискримінація для звичайних людей

Тепер подивимося на пенсію для решти. Аби отримати право на "нормальну" пенсію, треба попрацювати не менше 25-ти років (чиновнику достатньо 10 років!). Відпрацювавши чверть століття, а іноді і більше, починається найцікавіше: ПІДРАХУНОК.

Припустимо, пропахала людина 33 роки (довше в три рази за держчиновника), враховуючи правило обрахунку пенсії для "пересічного" громадянина, пенсія складатиме 45% від зарплати (у чиновника 90%).

І не просто від останньої зарплати, або найвищої… Людина має знайти "заробітну плату, яка враховується при розрахунку пенсії"! І йдеться зовсім не про зарплату, з якої людина платила пенсійні внески, а ту, яку чиновник-кровопивця згоден враховувати…

Шляхом хитрих математичних маніпуляцій, базою для обрахунку зарплати стає середня зарплата по країні у попередньому році, помножена на дивний коефіцієнт відношення зарплати до середньої зарплати.

Все, на цьому етапі відбулося головне – чиновник-проектант поточної пенсійної системи розірвав прямий зв’язок між зарплатою і пенсією. Звичайно, що для чиновників зв’язок збережений.

Далі все просто, вже середню-попередню зарплату помножують на певний індивідуальний коефіцієнт і отримують ту зарплату, яка "враховується при обчисленні".

Не сумнівайтеся, вона буде обов’язково нижчою ніж ваша зарплата за останні роки роботи. І її помножують (точніше ділять) на коефіцієнт 0,45, який є вдвічі меншим за коефіцієнт чиновника.

Отримуємо що? Зазвичай – "не свою пенсію". І не дивуйтеся, що у більшості притомних громадян виникає закономірне запитання – "а чому це я маю платити гроші нечесній солідарній піраміді, яка не забезпечить мені гідну старість?".

Ось як виглядає картина пенсійного накопичення звичайних людей:

Риторичні висновки

Ось і маємо. При однакових доходах, візьмемо 4000 гривень, звичайна людина матиме пенсію 1400 гривень, тобто рівно стільки ж, скільки вона платила пенсійних внесків, а чиновник матиме пенсію 3600, тобто в 2,5 рази більшу за пенсію простої людини, і в ті ж 2,5 рази більше пенсії звичайної людини. Така от картинка вимальовується…

Сергій Леонідович, Ви й досі не розумієте, чому приватний сектор тінізований і чому люди не довіряють створеним чиновниками правилам обрахунку? І чому в державному секторі зарплати не приховуються (а радше із задоволенням роздуваються)? Порівняйте два графіки – і все одразу стане зрозуміло: без встановлення єдиних правил обрахунку пенсій детінізувати зарплати неможливо, ніхто не довіряє українській пенсійній системі. Як влада збирається відновлювати довіру людей? Загальними фразами та обмеженням пенсій чиновникам? Хочете стати реформатором та залишити свій добрий слід в історії? Ліквідуйте подвійні стандарти обрахунку пенсій, приберіть (як і декларуєте) цю соціальну несправедливість і зробіть пенсійну реформу справді глибокою та комплексною, а не формальною як зараз.

Внески до ПФ

На сьогодні, пенсійні внески працівників дійшли майже до 40% від зарплати. Це найвищий процент у Європі та світі, де нормальним вважається рівень 20%, а у США та Японії взагалі біля 13%. Який нормальний бізнесмен захоче добровільно платити скажені обов’язкові внески, які розподіляються виключно на користь чиновників і не гарантують гідну старість звичайним людям? Для роботодавця з комерційного сектора будь-який найманець сприймається як "з/п + 40% ПФ" і треба добряче подумати як заробити ці гроші, щоб викинути їх на несправедливу систему. Кращий варіант – приховувати зарплату і платити напряму без ПФ, адже від офіційної зарплати звичайної людини все рівно не залежить пенсії.

Чиновнику ж і зарплату і пенсійні внески оплачують платники податків.

Бюрократу і його начальнику не потрібно думати "а як же ж заробити ці гроші". Є бюджет, з якого все буде заплачено, а не вистачатиме грошей – країна візьме черговий транш від МВФ, профінансує захищену статтю бюджету і перенесе виплачені кошти у зовнішній борг, назавтра, онукам.

Ось і маємо ситуацію – держборг 400 мільярдів гривень, ПФ тріщить по швах (дефіцит – 35 мільярдів), скажені внески 40% зберігаються, несправедлива система розподілу пенсій зберігається…

А українцям підсовують косметичну реформу, яка нічого принципово не змінює і знижує дефіцит ПФ на смішні 1,7 мільярда!

Без радикальної реформи трьох головних табуйованих точок пенсійної системи (внески, обрахунок, виплати) нічого не відбудеться – ані реформи, ані детінізація, ані збільшення доходів/зменшення дефіциту ПФ.

Люди не віддаватимуть корумпованій нечесній державі і чиновникам 40% своїх доходів.

Люди і надалі не довірятимуть системі подвійних правил і стандартів.

Поточна система має бути знищена і збудована нова. Лише тоді можна буде розпочинати розмови про детінізацію, справедливість, довіру громадян до держави та збільшення доходів ПФ, створення накопичувального рівня.

Олексій Гашинський, "Центр Змісту", незалежний реформатор, спеціально для УП

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/02/22/5941167/ http://www.pravda.com.ua/columns/2011/02/3/5875474/

Головна інтрига - коли вже нарешті Янукович виконає домовленність і зробить Ющенка прем"єром?

Два сапоги - пара. Цікаво, що Фірташ ніколи не з"являється поряд із своїми маріонетками. Серед іншої поздоровляючої шушери Ніколаєнко та Рудьковський - "борці" за народні інтереси.

22.02.2011 Олексій Міллер учора на прес-конференції заявив, що насправді ціну не переглядатимуть, а ГТС буде заповнена газом на 100% тоді, коли відбудеться злиття «Газпрому» і «Нафтогазу». Пане Гончар, як Ви оцінюєте вчорашню заяву «Газпрому»? Михайло Гончар: Нічого нового «Газпром» не повідомив, це його стандартна, послідовна позиція. Тому я навіть не знаю, на чому акцентуватись. Хіба на тому, що і ще раз «Газпром» показав, що, в принципі, для нього єдиний прийнятний варіант є злиття. Бо як би не маскували українські урядовці, що може бути варіант консорціуму, спільних підприємств одного або декількох, все одно йде мова про злиття. Просто «Газпром» це ще зайвий раз підкреслив. – Саме цей іменник був вжитий – «злиття»? Михайло Гончар: Так. Що стосується незмінності контракту. «Газпром» просто десятки разів, якщо взяти період уже дворічний після підписання контрактів, говорив про те, що такий контракт його влаштовує, і він не збирається змінювати ці умови. Знову ж таки, це з боку українських урядовців попереднього уряду і цього лунали там певні посили про можливість перегляду якихось параметрів цього контракту, але генерально його влаштовує «Газпром». Тому, звичайно, значною мірою українська сторона сама себе заколисувала своїми байками про можливість перегляду контрактних позицій. – Скажіть, будь ласка, пані Лужикова, як Ви думаєте, можливо, Вам збоку видніше? Марина Лужикова: Я думаю, що в українського уряду мало аналітиків, які можуть розтлумачити, що дійсно відбувається в Росії, як справи в «Газпрому», які компанії є конкурентами «Газпрому» і які компанії, в тому числі, які є енерготрейдерами, які компанії зараз ростуть. Якщо б вони аналізували останні конкурси і їх результати, вони б бачили, що крім «Газпрому» з’являється досить багато інших компаній. І це відображення переделекторальної ситуації в Росії. Коли боротьба між різними політичними угрупованнями відображується у тому числі і на секторі, що займається видобутком і транзитом енергоносіїв. І ще один фактор я б хотіла додати: це наміри США стати провідним енерготрейдером, газотрейдером. І навіть у дослідженні, яке робила група Кейта Сміта з центру міжнародних стратегічних досліджень, там напряму йде мова про те, що у найближчі 5 років є намір знизити ціну на європейські поставки на дві третини – це по-перше. По-друге, американська і європейська сторони погодили певні заходи щодо контролю торгівлі енергоносіями з Росією. І що стосується України, там мало не в кожному пункті цих заходів, коли йдеться про приклади корупції або тіньових якихось схем, приведені певні українські фігури і певні українські фірми-посередники. – Чи справді, на Вашу думку, Україна втратила вже цей шанс, чи  зараз уже немає можливості змінити ситуацію, щоб отримати якісь, бодай невеличкі, плюси на ті безліч мінусів, які ми вже маємо? Марина Лужикова: Я думаю, що коли українське керівництво змінило спосіб дій перш ніж сісти за стіл перемов, були покладені на цей стіл певні пропозиції. Кому буде цікавий український уряд ( і неважливо, хто його очолює), коли за ним не буде чогось істотного, ну хоча б ГТС? Я давала колись коментар на початку 2009 року, агенції УНІАН, і я там казала, що ані Тимошенко, ані хто інший тоді не будуть цікаві, коли вони здадуть ГТС – це по-перше. По-друге, ми говоримо про українські шанси, але ми забуваємо про вимоги, які зробили європейці. Вони кажуть, що не вступлять у консорціум, коли пакет не буде розподілено паритетно. – Паритетно – це Україна і ЄС матимуть більші частки, ніж «Газпром»? Марина Лужикова: Так, так. І якщо Україна на цьому наполягатиме, тоді зовсім інша справа. І ще такий аспект. Я чула пана Міллера, він казав: «Ціна буде такою, як на внутрішньому російському ринку». А я б радила аналітикам з українського уряду почитати хоча б інтернет-видання, вони побачать, що ціни на внутрішньому російському рівні бувають вищі, ніж зовнішні. – Чи має Україна шанс зараз зробити такий хід на цій газовій геополітичній шахівниці, щоб зберегти за собою бодай важливість існування цієї газотранспортної системи? Михайло Гончар: Шанси завжди є, навіть коли вони мінімальні, інша справа, як вони використовуються. Як показав період, я вже наводив приклад з брюссельською декларацією, що вони ніяк не використовуються. Тому, звичайно, що будь-яке вікно можливостей не може бути безмежно довго відчинене. – Тобто, Ви вважаєте, ще відкрите? Михайло Гончар: Так, ще відкрите. Чому? Не завдяки тому, що робить чи не робить український уряд, а завдяки тому, що є певні об’єктивні реалії, які поки що не дозволяють забути про Україну як транзитний елемент на шляху енергоресурсів зі сходу на захід, зокрема, якщо говоримо про газ. – Давайте назвемо ці моменти: ще не добудовані обхідні газогони, нестабільна ситуація… Михайло Гончар: Так, щодо деяких газогонів. Південний потік – то це ще великий сумнів, хоча про нього говорять, що він нібито будується. Нічого там ще не будується. Північний потік – так, безперечно, він вплине певним чином. Але знову ж таки, непотрібно робити якісь катастрофічні, апокаліптичні висновки з цього. Україна має шанси.   Після газової кризи 2009 року в чому був серйозний інтерес Європейського Союзу і про що говорили з боку Брюсселя, звертаючись до Києва? Давайте організуємо доступ до підземних сховищ газу для європейських компаній. Тому що один з антикризових елементів стратегії, яка була розроблена у Брюсселі, полягає в тому, щоб країни ЄС збільшили запаси газу у своїх підземних сховищах на випадок виникнення кризи. – Ще одна пропозиція, я записую, для уряду. Михайло Гончар: Що зробила, точніше, не зробила українська сторона? Нічого не зробила в цьому плані, хоча постійно на всіх зустрічах прем’єри, міністри говорять про те, що в нас же найбільші у Європі підземні сховища газу на 32,5 мільярдів кубічних метрів активного газу. Але ми так можемо і залишитися з усім цим, тому що країни Центральної Європи, які найбільше потерпають у випадку виникнення газової кризи,  почали реалізовувати свої проекти. Так, вони маленькі проекти, порівняно з можливостями українських газових сховищ, але це своє. Коли ти ні від кого не залежиш. Чехія і Словаччина, і Угорщина, і Австрія роблять це. Себто тут, дійсно, буде не 2015, а, можливо, 2014 рік, коли ці проекти розширення можливостей підземних сховищ газу у Центральній Європі, у країнах Вишеградської групи зокрема, будуть реалізовані. І тоді потреба в українських газових сховищах буде мінімальна. Безперечно, вони потрібні при транзиті російського газу, і росіяни будуть використовувати це. Українська сторона, наприклад, не ставить питання ( і я розумію, чому вона не ставить, тому що традиційно бояться дражнити «Газпром»), не ставить питання про зміну схеми торгівлі газом, про перенесення пунктів здачі-прийому російського газу із західного кордону України (цей анахронізм з радянських часів залишився), на кордон Україна–Росія, тоді б ми потрапляли б у сферу співробітництва безпосередньо з європейськими компаніями, тоді б був відповідний транзитний контракт. Україна б де-факто, як зараз, була б транзитною країною, а де-юре – це вже зовсім інша якість. – А чи не можна це питання розглядати у пакеті чи у комплексі, якщо буде розглядатися питання створення консорціуму між Україною, ЄС і «Газпромом»? Михайло Гончар: Бачте, вирішити це питання комплексно – поки що ні до чого не привело. – А чому? Михайло Гончар: Як ні до чого не привела ця ідея, в принципі абсолютно нормальна, в 2002 році, коли була підписана відома декларація Путіна-Кучми-Шредера. Чому? Тому що насправді в цій тріаді партнерській, при партнерській схемі… – Хтось Лебідь, хтось Рак, а хтось Щука? Михайло Гончар: Так, класичний варіант. І кожний намагається зіграти в двосторонніх форматах, щоб за рахунок третього зробити свій виграш. І цей третій завжди – це слабка ланка. А найслабшою між цими двома гігантами (Росією і Європейським Союзом) є Україна. Тому Україні потрібно просто використати принцип зміцнення своїх позицій шляхом долучення до більш потужного гравця, – це Європейський Cоюз, тому що ЄС через попит формує замовлення на російський газ. Російський газ в Сибіру – це не товар, це фізична субстанція, вона товаром стає, коли поєднується з українською транзитною послугою і потрапляє на європейський ринок. Себто, ці речі потрібно враховувати. Але я погоджуюся з Мариною, що немає комплексного підходу, є такі ситуативні підходи. Поїхати в Австрію, якусь іншу країну, Словаччину чи Польщу, сказати пару слів про українську ГТС, про її можливості і так далі, запросити партнерів взяти участь у модернізації, – але це все рівно, що вийти десь на майдан і те ж саме сказати. – Пані Марино, скажіть, що ЄС? Вони побоюються «Газпрому», чи дуже побоюються, як Ви казали, корупційних схем, які існують в Україні, чи, можливо, тут домішана знову ж таки геополітика і ЄС не хоче псувати стосунки з Росією? Марина Лужикова: Я думаю, що зараз на міжнародній арені, крім Росії, крім ЄС, всю цю ситуацію вирішують і Китай, і Ізраїль, і Америка, вона завжди присутня була у цьому питанні. І дуже велика помилка України, що ставки робляться тільки на Росію чи тільки на Європу. А в Росії на певного лідера. А ми не знаємо, як повернеться ситуація 2012 року. І у мене великі сумніви, що може прийти до влади та людина, на яку ставить український уряд. Це перше. По-друге, я хотіла б додати щодо Південного потоку. Я відсилаю вас до прес-конференції Путіна-Януковича у Стамбулі, коли Путін сказав: «Ну що Південний потік? З ним питання вирішене. У Ізраїлі, основного замовника, відкрили газ, і тому зараз Південний потік стає нецікавим». Цю фразу чомусь українські аналітики пропустили. А вона ключова. І якщо сказати так прямо, то більшу частину російського ринку енергоносіїв контролюють так звані силовики. І як нам мене, в першу чергу потрібно домовлятися саме з ними. А з ними якось хибно виходить у нинішнього українського уряду. – Як ми змістилися – дрейфували у нашій темі. Марина Лужикова: І ще одна ремарка. Колись я була в одній країні. І вони поставили запитання: а якби допомогти, щоб з нами у південний коридор ввійшов Китай, бо коли Китай буде з нами разом, тоді нас ніхто не чіпатиме? – Ми що, можемо долучити Китай до модернізації нашої ГТС і тим самим посилимо цю позицію? Михайло Гончар: Ну, це з розряду фантастичних позицій, звичайно. – Думаєте? Михайло Гончар: Китайці вийшли давно на глобальний рівень гри. Але, скажімо, з тим, як українська влада розпоряджається тими можливостями, які є, складно говорити про те, що вдасться ще когось залучати. Тут проблема полягає в тому, що в українській владі немає чіткого консолідованого уявлення про те, що робити далі. Хоча вона постійно говорить про те, що монолітна, консолідовані і так далі, але на рівні конкретних дій, на рівні закулісся спрацьовують різнонаправлені інтереси і домінує, хоча він і такий багатошаровий, але інтерес зовсім не національний, не державний, а приватний інтерес. І тому звідси і виникають проблеми, що нічого не вирішується, підписуються серйозні документи міжнародні, піар-компанія – і все на цьому. А далі просто аналітики й журналісти обговорюють, чому ж не відбулось. Тому й не відбулось, що основна політика робиться під столом і в інтересах приватних кишень. – Так от, ці приватні кишені керували двадцять років. Результат ми бачимо. І дехто з аналітиків каже, що, можливо, якраз бажання якось вийти з цього глухого кута може зробити так, що приватні інтереси збігатимуться з державними якраз у енергетичному секторі, тому що, по суті, Україна тупцює на місці. Я правильно розумію? Михайло Гончар: А Ви думаєте, що от двадцять років минуло, і той інтерес, який зараз домінує в Україні, є відмінним від того, що було двадцять років тому? Навпаки. Практично, зараз інтерес однієї великої кишені регіонального походження став всеукраїнським. Тому коли частина домінує над цілим, це ні до чого хорошого не призводить.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/2317757.html

В Україні, найбіднішій країні Європи, ціни на продукти харчування порівнялися з цінами провідних економік світу, таких як Великобританія, Німеччина і США.

Журнал "Корреспондент" попросив жителів Західної Європи, США і Канади зайти у себе в країні до недорогого супермаркету і виписати ціни на 11 основних продуктів харчування. Ефект виявився приголомшуючим. Їжа в Україні, одній з найбідніших економік світу, дорожче, ніж в ситій Португалії, в одній ціні з продуктами в США і Великобританії і ненабагато дешевше, ніж в заможних Німеччині, Франції і Канаді.

Країна з дешевою робочою силою, відносно невисокими комунальними тарифами і низькою купівельною спроможністю за ціною мінімального продуктового кошику нічим не поступається найрозвиненішим державам світу.

Ключових причин для такого економічного перекосу три: тотальна корупція, монополізація ринків, відсталість фінансового і сільськогосподарського секторів України. У одному лише аграрному секторі повсюдні хабарі роблять товар на 30% дорожчими - такі підрахунки члена парламентського комітету з питань аграрної політики і земельних стосунків Анатолія Матвієнка.

Огірки в Лондоні, вершкове масло в Парижі, яловичина у Берліні, рис в Лісабоні - ці і багато інших продуктів набагато вигідніше купити у високорозвинених столицях Західної Європи, ніж у Києві. При цьому в Україні ціни на продукти харчування не знають зупинки.

http://korrespondent.net/business/economics/1187717-korrespondent-ceny-na-produkty-pitaniya-v-ukraine-sravnyalis-s-mirovymi

Продуктовий кошик в Україні: ціни зростають щотижня

В Україні піднялися ціни на хліб, крупи і плодоовочеву продукцію, констатувала прес-служба Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Зокрема, протягом минулого місяця гречка подорожчала на 11,1 %, пшоно – на 8,9%, овочі – на 6,6%.

«Політика в аграрному секторі, в торгівлі, в побудові ринків приводить до того, що ціни тільки зростають і заробляють посередники, спекулянти. Селянам не надходять гроші за вироблену продукцію і громадяни в містах живуть усе гірше. Це і є такою об’єктивною тенденцією щодо цієї влади за цих підходів до побудови власності, структури власності в країні, коли трейдери володіють продукцією селян, а не ті, хто мають право власності на землю. Це об’єктивно для цієї дуже поганої суб’єктивної економічної моделі», – сказав Володимир Лановий. Натомість киянка Неля стверджує, що ціни на основні продукти в Україні зросли вже настільки, що деякі з них стали дорожчими, ніж за кордоном. Неля була кілька тижнів тому разом із друзями на відпочинку в Угорщині. Їжу готувала сама, закуповуючи продукти у тамтешніх супермаркетах. І мала змогу порівняти вартість основних продуктів в Угорщині і вдома. «Мені найбільше запам’яталося, що набагато нижчі ціни на сири. Наприклад, твердий сир пармезан, 200 грамів якого у нас коштує близько 80 гривень, в Угорщині ми купували за 30 гривень у тому ж самому пакуванні. Також я помітила, що дешевші яйця й ковбаси. Це дуже вразило. Оскільки ми могли купити продуктів на 100 гривень і вдвох повечеряти. На тому ж рівні в Україні ми б заплатили набагато більше», – розповіла дівчина. Полтавчанин Віктор торгує молочною продукцією і підтверджує – ціни невпинно йдуть угору. При цьому він переконує, що не прагне заробити на накрутках. Цінники доводиться міняти вимушено. «Ми возимо сир у дитячий садок. Ще вчора я його купував за 5,74 гривень, а сьогодні –7,05. Нам фірми самі привозять свою продукцію. Щотижня піднімають ціни на 15-30 копійок на кожен вид продукції. Напевне, через те, що у них пішли вгору затрати на світло та на газ. Держава піднімає –  і ми піднімаємо. Закупочні ціни дуже виросли. На молокопродукти, на крупи. Пшоно уже коштує, як рис. Якщо влітку його можна було купити максимум за 4 гривні, то зараз кілограм пшона коштує уже 8 гривень», – каже Віктор. Впливати на ситуацію з цінами в Україні державі варто не адміністративним регулюванням, а ринковими методами, зазначають експерти. Серед таких методів директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський називає боротьбу з монополізацією продуктових ринків, створення сприятливих умов для інвесторів (щоб вони були зацікавлені вкладати кошти не лише в сільське господарство, а й у ті галузі, які його обслуговують), плюс розвиток банківського кредитування виробників, а також стимулювання конкуренції між ними. І не варто боятися імпорту. «Все окупували посередники. Посередники з допомогою влади, міліції організовують поставку товарів і завищують ціни, як їм заманеться. Між собою домовляються, домовляються між власниками супермаркетів і інших роздрібних мереж. Всі дії направлені на те, щоб збагачуватись тим, хто контролює ринки або наближений до влади», – зазначив Володимир Лановий. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2317355.html?utm_source=twitterfeed&utm_medium=twitter&utm_campaign=RFE%2FRL

«Сегодня власть вкладывает сумасшедшие средства в аморфные инфраструктурные проекты, где возможно осуществлять многомиллионные хищения государственных средств, однако не оказывает поддержки отраслям, которые обеспечивают страну продуктами массового потребления», - депутат НУ В.Матчук. Кроме того, народный депутат считает, что росту цен также способствовали и репрессивные нормы нового Налогового кодекса. В условиях, когда предприниматели ожидают усиления давления контролирующих органов, и, соответственно, рост коррупционных расходов, повышение цен – это самый простой механизм сохранить хоть какую-то рентабельность своего бизнеса, объяснил он. http://www.unian.net/rus/news/news-422429.html?utm_source=twitterfeed&utm_medium=twitter

=============

Як на мене, корупція у владі і є тим головним чинником, який стимулює зріст цін на харчі. У влади є такий ефективний засіб як Держкомрезерв. Парадоксально, але зростають ціни саме на ті продукти, які виробляються в Україні. Питається, у чому ж проблема? Зробіть держзакупки у вітчизняного виробника і робіть товарні інтервенції, коли ціна або попит стрімко зростають. Але справа в тім, что в сфері держзакупівель панують приватні інтереси тих, хто його контролює. Якби не продали ту ж гречку восени до Росії, у нас зараз з нею не було б ніяких проблем. Теж стосується борошна. Не встиг Азаров пообіцяти Лукашенку продати зерно, як ціни на борошно почали зростати. Звичайно ж, є і певні особливості щодо олії, цукру, м"яса та т.ін., але спосіб, у який уряд керує є визначальним для цієї проблеми. 

Во второй тур президентских выборов в 2015 году выйдут действующий глава государства Виктор Янукович и лидер ВО "Свобода" Олег Тягныбок. Такое мнение в ходе сегодняшней пресс-конференции выразил президент аналитического центра "Открытая политика" Игорь Жданов.

"Не исключено, что сейчас разыгрывается такая большая карта, когда на следующих президентских выборах во второй тур выйдут Янукович и Тягнибок", - отметил он. Однако, по его словам, для достижения этой цели необходимо увеличивать градус разделенности украинского общества, в частности, путем акцентирования внимания на неоднозначных исторических личностях, вопросах языка и прочее.

В свою очередь, научный директор Школы политической аналитики Национального университета "Киево-Могилянская академия", профессор политологии Алексей Гарань считает, что, на сегодняшний день, Олег Тягнибок создает себе положительный имидж уравновешенного политика. "Если не знать глубинной ситуации в партии, и если не следить за тем, что говорят Фарион или Михальчишин", - добавил эксперт. http://ubr.ua/ukraine-and-world/power/s-prezidentskogo-kresla-ianukovicha-podvinet-tiagnybok-78846 ------

Від себе:

У партії "Свобода" є багато щирих совістливих людей, той же Богдан Бенюк, Ігор Мирошничаенко та ін. Але ідеологія цієї партії ( насамперед, заповіді Міхновського: 2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас. 3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів) не відповідають сучасним європейським демократичним стандартам і не можуть бути прийнятними для більшої частини східної та південної України. Саме тому свободівці ніколи не зможуть бути повноцінними представниками всієї України. З огляду на це, Тягнибок з його партією є найбільш бажаним політичним супротивником для Януковича. Тому майже у кожному випуску "Великої політики" на інтері, який існує на гроші Хорошковського, ми бачимо представників партії "Свобода".  Закликаю прихильників "Свободи" віддавати собі звіт у тому, що їх намагаються використати. До того ж питання з фінансуванням "Свободи" є абсолютно незрозумілим - у цієї партії немає великих офіційних спосорів. Єдиною метою, яку я переслідував, коли це писав, було дати людям уяву про те, що їх намагаються використати як пішаків в інтересах провладної партії. І єдина гідна відповідь цьому є спротив Януковичу єдиним громадським фронтом. Ціль є єдина - припинення повноважень Януковича. Добитися цього можна лише загальними зусиллями.

Окрім всього вище згаданного хочу навести деякі посилання з інтернету, які задають питання, що не дають однозначної відповіді.

1) "Свобода" не заперечує, що її фінансують "Регіони" http://gazeta.ua/articles/politics/346073 2) Фінансування ВО "Свобода" - таємниця навіть для комітету виборців України: http://vn.20minut.ua/news/148814 3) "Чому КОЛОМОЙСЬКИЙ фінансує СВОБОДУ???" http://una-unsoatila.blogspot.com/2009/10/blog-post_07.html 4) Партія регіонів заявляє про використання членів ВО "Свобода" у дільничних комісіях від кандидата в Президенти Віктора Януковича у Львівській області: http://infoporn.org.ua/2010/02/04/yak__mozhna_bulo_zdogadatysya_svoboda_pracyuye_na_yanukovycha_/ 5) Михальчишин: Останавливаюсь у менеджера Ахметова - http://www.obozrevatel.com/interview/mihalchishin-u-menya-devushka-s-russkoj-familiej.htm 6) Дмитро Видрін (радник Януковича): Свободу свідомо фінансували донецькі олігархи: http://inozmi.glavred.info/articles/5101.html

До брата На мові нашій дня печать. Вона - як сяйво серед ночі... Її не можна забувать, Вона душі твоєї очі. Єднає з піснею в гаю Вона з життям тебе любов'ю... Коли ж забудеш рідну мову, Загубиш душу ти свою. Коли йдучи з труда дороги, Слова не ті вкладеш в уста, Немов піджак з плеча чужого Для тебе мова буде та. Немов чужого саду віти, Тієї мови пишний цвіт. Не зможеш нею ти творити, Знання засвоювать як слід. Нічним зів'янеш синьогубцем... На мові нашій дня печать. Національним самогубцем Невже ти, брате, хочеш стать? Яке прекрасне рідне слово! Воно - не світ, а всі світи... Шевченка мову і Франкову Невже під ноги кинеш ти? Невже забудеш слово "мати", Ту, що дала тобі життя, І підеш, наче тінь крилата, Блукати в тьмі без вороття. У забуття підеш, в нікуди, Сліпим до сонячних висот. Невже народ мій мову губить!? Не вірю я! Це не народ! Окремі люди. Їм не знати Сяйливих творчості висот. І хай людей таких багато, Але нас більше! Ми - народ! Я вірю в тебе, моя мати. Мій Бог, що дивиться з висот. В народів інших старцювати Повік не буде мій народ! Ні, наша мова не загине, Її не знищать сили злі! Ти власним світом, Україно, сіяти будеш на землі. (Володимир Сосюра)

ВКРАЇНІ ... О Україно! Жить тобі, Як і твоїй співучій мові, Аж доки сяють голубі Небесні шати, і шовкові Шумують трави, і горить У небі чиста дощовиця, А нам до віку пить і пить З твоїх джерел - і не напиться! ****** Хочеш мови пізнати скарбницю, Приїзди у Прилуки мої, Тут вона - як вода-срібляниця, Як прозорі дзвінкі ручаї. І виходить Наталка із хати, І виносить вам кухоль води, І така в неї мова багата, Хоч в словник її, чисту, введи. І такі в неї вислови славні, Хоч записуй їх сразу в роман, А які в неї думи державні, А який почуттів океан! Не засиджуйся довго в столиці, Приїзди у Прилуки мої, Мова тут - як вода-срібляниця, Як прозорі дзвінкі ручаї. (Любов Забашта)