Люмпени продакшн, Вова Пєтров та  Міша Парижанин за участю Леся Подерв"янського : «Павлік Морозов» (сучасні хроніки).

(Вірш Леся Подерв"янського мовою оригіналу, НЕ НАШОЮ! Вибачте!!!)

Якось дуже погано пахне – і від реформаторсько-підкилимної метушні у владі, і від щурячої біганини в опозиції. ( ТИСНИ )

ФОТО З САЙТУ XA.YIMG.COM

25 років тому пішов із життя всесвітньо відомий правозахисник і громадський діяч. Сьогодні, о 12.00, у Володимирському соборі відбудеться поминальна служба за Петром Григоренком, на якій будуть присутні і представники кримськотатарського народу.

У добу найгострішого дефіциту моральних авторитетів в українському суспільстві не тільки можна, а й абсолютно необхідно віднаходити еталони громадянської, духовної, просто суто людської позиції в минулому: адже такі високі приклади лише примножують свою цінність через ту сумну обставину, що сьогодні таких людей трагічно обмаль (або, що ймовірніше, ми про них не знаємо).

Генерал Петро Григорович Григоренко (1907 — 1987), 25 років від дня смерті якого ми відзначаємо сьогодні, є саме тією особистістю, чий життєвий шлях, вчинки та діяння неспростовно доводять: справжня Людина завжди здатна на подвиг подолання. Подолання слабкості, конформізму, ба навіть симптомів рабства в самому собі, подолання байдужості до страждань інших — іншої людини, яка страждає за свої переконання, іншого народу, який зазнає гонінь, бо хоче реалізувати споконвічне, природне право — вільно жити на своїй землі, звідки свого часу був у геноцидно-терористичний спосіб депортований сталінським наказом. Той вибір, що його 1961 року зробив «цілком благополучний» генерал Радянської армії, учасник війни, завідувач кафедри Військової академії ім. М. Фрунзе — і то зробив, сягнувши 54 років, — назавжди увічнив його ім’я.

Він (спочатку сам-один) розпочав двобій з колосальною державною машиною СРСР, бо не міг і не бажав терпіти тотального насильства та брехні. Почалося все з гострої критики, що пролунала з вуст Григоренка на адресу вищого парткерівництва Союзу та особисто Хрущова за обмеженість, непослідовність і навіть фарисейство «десталінізації», — це було заявлено цілком легально, на районній партконференції в Москві. Не почули, стали давати жорсткі сигнали: припини «вільнодумні» виступи, а то гірко пошкодуєш. Григоренко не побажав «отямитися», навпаки, його публічні виступи з критикою режиму ставали дедалі голоснішими. Кара не забарилася — в лютому 1964 року Григоренка вперше заарештовують і запроторюють у «спеціальну» психлікарню, де він пробув більше року.

Але генерал не капітулював: вийшовши на волю, йому, немолодій уже людині, довелося працювати і вантажником у магазині, і сторожем, і майстром-будівельником — іншої роботи не міг мати, а, навпаки, продовжив боротьбу.

1967 — 1969-ті роки стали доленосними в житті Петра Григоренка: саме тоді він розпочав потужну публічну правозахисну кампанію проти переслідувань правлячим тоталітарним режимом народів СРСР. Передусім ішлося про захист прав кримськотатарського народу, насильницьки позбавленого злочинною волею Сталіна своєї Вітчизни. Саме ця діяльність принесла Петрові Григоровичу заслужене визнання в усьому світі. Він був на десятках судових процесів, інспірованих владою проти активістів національного кримськотатарського руху; він казав цим людям: «Вам треба твердо засвоїти: того, що належить по праву, не просять а вимагають! Починайте вимагати — і вимагайте не частину, не шматочок, а все, що у вас незаконно віднято — вимагайте відновлення Кримської Автономної Республіки, яку було брутально знищено Сталіним. Своїх вимог не обмежуйте писанням петицій. Підкріплюйте їх усіма тими засобами, які вам надає Конституція: використовуйте свободу слова і друку, мітингів, зборів, вуличних ходів та демонстрацій». Саме генерал Григоренко, як ніхто інший, доклав колосальних зусиль задля того, аби привернути увагу світу до трагедії кримськотатарського народу. Цей народ законно вважає його своїм національним героєм.

У 1969 — 1974 рр. Петро Григорович перебував у закритому психіатричному закладі в Калінінградській області, де зазнав психічних та фізичних знущань. 1977 р. під тиском світової громадськості йому було надано дозвіл на виїзд до США. Там генерал брав активну участь у національних та правозахисних заходах української діаспори, не забуваючи водночас і про трагедію кримськотатарського народу. Помер Петро Григорович рівно 25 років тому, 21 лютого 1987 р., його було поховано на українському кладовищі в Баунд-Бруку (США). Такі люди (а Григоренко завжди пам’ятав, що він — українець!) належать до нашої національної «золотої спадщини».

КОМЕНТАР

Зевджет КУРТУМЕРОВ, учасник національного руху кримських татар:

— Вперше я зустрівся з генералом Петром Григоренком 1968 року, коли він у серпні нелегально приїжджав до Криму під виглядом відпочинку для вивчення ситуації та зустрічей з тими кримськими татарами, яким уже вдалося закріпитися на Батьківщині. Саме в цей приїзд до Криму Петро Григорович написав свою відому статтю «Звернення до кримськотатарського народу», в якій говорив про потребу створення спеціальних органів самоорганізації народу для успішної протидії тому режимові, який порушив і не збирався відновлювати наші національні права. Таким чином, можна сказати, що вже тоді Петро Григоренко вбачав необхідність створення системи меджлісів нашого народу, яка, будучи створеною 1991 року, вже показала свою ефективність і дієвість. Копії цієї статті ми нелегально розповсюджували серед наших співвітчизників як у Криму, так і в Узбекистані.

Уже багато років ветерани кримськотатарського національного руху з вдячністю згадують Петра Григоренка. Щороку в Сімферополі в храмі Рівноапостольних князів Володимира та Ольги УПЦ КП групою ветеранів кримськотатарського національного руху проводяться громадянські панахиди пам’яті Петра Григоренка. У них, як правило, беруть участь ветерани кримськотатарського національного руху Зампіра Асанова, Веджіє Кашка, Айдер Зейтуллаєв, Едіє Джемільова, Фатма Язиджієва, Енвер Муслядінов, Фікрет Халілов, Іззет Хаїров, Зевіт Газієв, Ельдар Шабанов, Ферат Усєїнов, Зевджет Куртумеров. Кримськотатарський народ сумує за одним із наймужніших синів братнього українського народу, який свідомо пожертвував перспективами блискучої кар’єри військового та вченого, благополучним, забезпеченим життям у боротьбі за справедливість, за громадянські та людські права.

Публікується за матеріалами http://www.day.kiev.ua/223964                    http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Велична, щедра і прекрасна мова, Прозора й чиста, як гірська вода, — То України мова барвінкова, — Така багата й вічно молода. Вона, як ніжна пісня колискова, Заходить в серце й душу з ранніх літ, Ця мова, наче пташка світанкова, Що гордо лине в свій стрімкий політ.

________________________________Олесь Лупій

Де вільна і легка вимова, Що тут колись звучала скрізь, Щемка, прониклива до сліз І зрозуміла з напівслова? Тепер вона тут, наче гість. Чи ми і досі боїмось, Щоб нас за нашу рідну мову, За берегиню, за основу, Таку душевну, пречудову, Зухвало присоромить хтось? Не бійтесь вільно розмовляти, Цією мовою живіть, Із нею в завтрашнє ідіть, Як дихаєте, говоріть, Так, як колись навчала мати. Виразна і м’яка вимова, Стрімка, як течія ріки, То ж розмовляйте залюбки, – Хай запанує навіки У кожнім домі рідна мова!

_________________________Олесь Лупій 

Близько 150 членів громадської організації «Студентська Свобода» у Києві на знак протесту проти реформ у освітній галузі провели марш за якісну освіту. Приводом для проведення акції став законопроект №9655 «Про вищу освіту», що має розглядатися парламентом цього тижня. Протестанти вимагали відставки міністра Дмитра Табачника.

Київ --- ПРОУКРАЇНСЬКЕ МІСТО, майже вся СТУДЕНТСЬКА молодь ЗА "СВОБОДУ"!!! Слава Україні!

Як багата Україна своїми національними героями! Серед них – чільне місце займає Роман Дашкевич. Генерал-хорунжий Української Народної Республіки Роман Дашкевич (Корбут) народився 6 грудня 1892 року в містечку Тустань, неподалік Борислава. Належав він до древнього князівського роду Корбутів, які доклали чимало зусиль до становлення козаччини в Україні. Його предок Остап Дашкевич був черкаським старостою в 1514-1535 роках. Є перекази, що Остап Дашкевич запропонував на сеймі у 1563 році утворити Січ на Дніпрі і цю ідею успішно втілив у життя Дмитро Байда Вишневецький. Найближчий родич Романа Даш–кевича Олександр Корбут – скарбник (1769 р.) землі Галицької руського воєводства. Дитинство і юність Романа пройшли у навчанні спочатку у Перемишлянській гімназії, а потім на юридичному факультеті Львівського університету. Весь вільний час допитливий і енергійний юнак присвячував громадській справі. Майже одночасно він працював у “Студентському союзі”, в “Просвіті”, в організації “Січей”. “Січ-ІІ”, яку він очолював, гуртувала, виховувала молодих робітників, студентів, гімназистів як майбутнє воїнство в боротьбі за незалежну Україну. Час випробувань настав у січні 1914 року. Роман Дашкевич за свій і кошт батьків одягнув у блакитні мундири свою сотню, закупив зброю і вирушив на фронт. Так почалася оспівана в піснях історія УССів (Українських Січових Стрільців). Разом зі стрільцями на фронт виїхав жіночий стрілецький відділ медсестер, де за старшою була підхорунжа Олена Степанів, майбутня дружина Романа. Були важкі бої на східному фронті. Спочатку у полон потрапила Олена, а потім, як оповідає фронтова легенда, заради неї пішов у полон Роман. Дашкевич, завезений у Забайкалля після лютневої революції, зумів повернутися до України, у розбурханий Київ. Тоді у Києві було досить активних українських військових, які разом з ним створили найнадійнішу військову частину УНР, галицько-буковинський Кіш. За старшого обрали Євгена Коновальця, а Дашкевич, як артилерист, приймає керівництво артилерією. Були важкі бої з більшовиками, відступ до Житомира і таке ж повернення до Києва у 1918 році. Після роззброєння корпусу УССів Дашкевич через Харків повертається до Білої Церкви, поближче до Києва, де знову формує батарею, яка зіграє основну роль у бою під Мотовилівкою. Там, після смертельного поранення Федора Черника, Роман Дашкевич приймає командування всіма підрозділами на себе і блискуче виграє бій. З того часу за ним закріпилася слава і авторитет мудрого і хороброго воєначальника, але тоді доля відвернулася від України. Роман Дашкевич відзначився не тільки як вправний командир але і як військовий стратег. Його по праву вважають батьком української артилерії Українські частини, оточені звідусіль арміями червоних, білих, росіян, поляків, відступили, і в грудні 1919 року корпус УССів саморозпустився. У липні 1920 року Роман Дашкевич одружується з Оленою Степанів, продовжує і закінчує навчання в університеті, отримує звання доктора права, розпочинає адвокатську кар’єру. Знову формує мережу “Січей”, а після заборони переінакшує її як спортивну організацію “Луч”, бере активну участь у створенні Української військової організації – майбутньої ОУН. Влада у Львові весь час змінювалася, але з жодною “новою владою” він співпрацювати не бажав. У 1943 році Дашкевич виїхав до Австрії, де і прожив решту життя, підтримуючи тісні зв’язки з друзями по боротьбі. Писав і друкував художньо досконалі, по-військовому документально точні спогади про зорю української державності, про Січових Стрільців. Помер у Кифштейні 12 січня 1975 року. Весною 2008 року прах Романа Дашкевича, героя Мотовилівського бою, першого з українських військово-політичних діячів, повернуто до рідної землі і поховано з почестями поряд з рідними на Личаківському цвинтарі міста Львова. Слава герою!

Публікується за матеріалами  http://fastiv.in.ua/node/1116

• Литвин М. Р., Науменко К. Є. Дашкевич Роман-Микола Іванович // Енциклопедія історії України, К.: «Наукова думка», 2004, стор. 295—296
• Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири На Личаківському цвинтарі перепоховали останки генерала УНР Романа Дашкевича // «Україна Молода», номер 112 за 19 червня 2008 року.
• Про Романа Дашкевича на сайті «Українське військо у ХХ-ХХІ ст.ст.»
• Роман Дашкевич і Олена Степанів
• Литвин М. Р., Науменко К. Є. Військова еліта Галичини., Львів, 2004

Культура і наука кожної нації належать людству. Але наш святий обов’язок знати свою історію, своїх світочів науки і культури. 17 грудня 1996 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 21 листопада Всесвітнім днем телебачення на честь дати проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму в Організації Об’єднаних Націй. Державам було запропоновано відзначати цей День, обмінюючись телепередачами, присвяченими таким проблемам, як мир, безпека, економічний і соціальний розвиток і розширення культурного обміну. Ні кожен з нас пам’ятає ім’я винахідника телебачення. Згадаємо його разом…

Грабовський Б.П.

Кожного дня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями усіх континентів Землі. І це чудо називаємо звичайним словом телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам’ятають часи, коли екранчики перших «КВН ів» спалахували в небагатьох квартирах, і дивитися телевізор збиралися усі сусіди. Телебачення – це пересилання на відстань зображень рухомих і нерухомих об’єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв’язку.

Над ідеєю дальнобачення ( так називалося телебачення) працювало багато учених і радіо ентузіастів з усіх країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань рухомого зображення і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою вперше в світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському – сину видатного українського поета – демократа Павла Арсенійовича Грабовського.

експертної комісії, і знову – робота над вдосконаленням телеобладнання. До роботи було залучено молодого дослідника – лаборанта І. Бєлянського із Середньоазіатської станції зв’язку. Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення. І знову доля готувала Борисові нові випробування. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Після іїї пересилки виявилось, що вся вона розтрощена. Новий удар нанесли ідеологи механічної системи телебачення, які назвали «телефот» Б. Грабовського безперспективним. Після таких ударів долі Борис Павлович тяжко захворів, а одужавши, переїхав з родиною до Бішкеку, де мешкала його мати. Працював, закінчив університет, продовжував займатися винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих. Запатентовану ним ідею отримання катодного променя було успішно використано в Інституті електрозварювання. Про це писав йому особисто директор Борис Патон. І все–таки визнання Бориса Грабовського як винахідника електронного телебачення сталося. 23 грудня 1963 р. Борис Грабовський дістав листа з Державного комітету з радіоелектроніки, в якому зазначалося : « Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою « Апарата для електронної телескопії» незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу» . Згодом прийшло і міжнародне визнання. Помер автор одного з найбільших відкриттів XX ст. у 1966 р. Його поховали у столиці Киргизії – Бішкеку. Телебачення стало одним з найбільш масовим засобом інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також з основних засобів зв’язку. Згідно угоди Женева 2006, до 2015 року українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

• Творці фізики з України htt://www.chl.kiev.ua/bibliograf/fizika/04.htm
• Телебачення htt://uk.wikipedia.org/wiki
• http://wiki.ciit.zp.ua/index.php/%D0%97%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%96_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B0._%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Президент Німеччини іде у відставку через корупційний скандал

П'ятниця, Бі-Бі-Сі , 17 лютого, 2012 p., 10:42 GMT 12:42 за Києвом

Президент Німеччини Крістіан Вульф оголосив про свою відставку після того, як прокурори попросили про зняття з нього недоторканності. Союзник німецького канцлера Ангели Меркель, пан Вульф опинився у центрі скандалу щодо позики, яку він взяв на привабливих умовах, перебуваючи на посаді прем'єра Нижньої Саксонії.

Прокурори попросили парламент про зняття недоторканності, щоби провести розслідування звинувачень. "Я ... сьогодні йду з офісу федерального президента, щоби швидше звільнити шлях для наступника", - заявив пан Вульф у телевізійному зверненні, під час якого поряд з ним стояла його дружина Беттіна. Німеччина потребує "президента, який має довіру не лише більшості, але значної більшості громадян", сказав він. "Я робив помилки, але я завжди був чесним", - сказав Крістіан Вульф, оголошуючи про свою відставку. Пані Меркель скасувала свою поїздку до Італії, яка була призначена на 17 лютого, через скандал та, як очікують, незабаром виступить з заявою. Німецькі ЗМІ називають нинішню політичну кризу безпрецедентною для післявоєнної Німеччини.

Народний депутат Григорій Омельченко направив депутатський запит на ім’я Генпрокурора Віктора Пшонки та голови СБУ Ігоря Калініна, в якому закликає порушити кримінальну справу, заарештувати і притягти до відповідальності прем’єр-міністра РФ Владіміра Путіна.

ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ  (ТИСНИ)