Аристократичній моралі, позначеній печаткою честі, властива одна головна і постійна риса: здатність діяти всупереч своїм інтересам.
Це цілковита протилежність ліберальній теорії, згідно з якою людина, визначається, передовсім, як економічний агент, який постійно прагне задоволення своїх особистих інтересів.
Але не будемо впадати в аскетизм і відволікатися від навколишньої дійсності: нормальне суспільство не може складатися виключно з героїв, та й чи потрібно, щоб прикладом служили саме герої, а не… хтось там ще.
Герой це чоловік, що перебуває в постійному пошуку того, чим він міг би доповнити і збагатити життя, на відміну від «буржуа», який постійно намагається дістати щось від життя задля власного збагачення.
Дослідження героїчного чину і подій показує, що людину змушують жити або вмирати одні й ті ж причини, і в цьому сенсі нормальним видається те, що в добу, в якій нема за що вмирати, неможливо знайти і сенсу життя.
Поглянемо на це за більш загальному рівні: припустимо, що кожному праву повинен відповідати певний обов’язок.
У всіх людей є права, значить, у них є і обов’язки.
А якщо у них повинні бути рівні права, то і обов’язки повинні бути рівними.
Тут виникає питання: яких обов’язків ми маємо право вимагати від будь-якої людини і на які права будь-яка людина може розраховувати.
Даний принцип «працює » у двох напрямках: дійсно, той, хто виконує багато обов’язків, може мати більше прав, але ми не можемо нав’язати більше обов’язків тому, у кого прав менше.
Право без обов’язку швидко знаходить статус привілеї (в сучасному розумінні слова), а це вже вважається несправедливим і запускає (причому законно) всім відомий «революційний» процес.
