Роман ДАШКЕВИЧ – відданий син України

Як багата Україна своїми національними героями! Серед них – чільне місце займає Роман Дашкевич. Генерал-хорунжий Української Народної Республіки Роман Дашкевич (Корбут) народився 6 грудня 1892 року в містечку Тустань, неподалік Борислава. Належав він до древнього князівського роду Корбутів, які доклали чимало зусиль до становлення козаччини в Україні. Його предок Остап Дашкевич був черкаським старостою в 1514-1535 роках. Є перекази, що Остап Дашкевич запропонував на сеймі у 1563 році утворити Січ на Дніпрі і цю ідею успішно втілив у життя Дмитро Байда Вишневецький. Найближчий родич Романа Даш–кевича Олександр Корбут – скарбник (1769 р.) землі Галицької руського воєводства. Дитинство і юність Романа пройшли у навчанні спочатку у Перемишлянській гімназії, а потім на юридичному факультеті Львівського університету. Весь вільний час допитливий і енергійний юнак присвячував громадській справі. Майже одночасно він працював у “Студентському союзі”, в “Просвіті”, в організації “Січей”. “Січ-ІІ”, яку він очолював, гуртувала, виховувала молодих робітників, студентів, гімназистів як майбутнє воїнство в боротьбі за незалежну Україну. Час випробувань настав у січні 1914 року. Роман Дашкевич за свій і кошт батьків одягнув у блакитні мундири свою сотню, закупив зброю і вирушив на фронт. Так почалася оспівана в піснях історія УССів (Українських Січових Стрільців). Разом зі стрільцями на фронт виїхав жіночий стрілецький відділ медсестер, де за старшою була підхорунжа Олена Степанів, майбутня дружина Романа. Були важкі бої на східному фронті. Спочатку у полон потрапила Олена, а потім, як оповідає фронтова легенда, заради неї пішов у полон Роман. Дашкевич, завезений у Забайкалля після лютневої революції, зумів повернутися до України, у розбурханий Київ. Тоді у Києві було досить активних українських військових, які разом з ним створили найнадійнішу військову частину УНР, галицько-буковинський Кіш. За старшого обрали Євгена Коновальця, а Дашкевич, як артилерист, приймає керівництво артилерією. Були важкі бої з більшовиками, відступ до Житомира і таке ж повернення до Києва у 1918 році. Після роззброєння корпусу УССів Дашкевич через Харків повертається до Білої Церкви, поближче до Києва, де знову формує батарею, яка зіграє основну роль у бою під Мотовилівкою. Там, після смертельного поранення Федора Черника, Роман Дашкевич приймає командування всіма підрозділами на себе і блискуче виграє бій. З того часу за ним закріпилася слава і авторитет мудрого і хороброго воєначальника, але тоді доля відвернулася від України. Роман Дашкевич відзначився не тільки як вправний командир але і як військовий стратег. Його по праву вважають батьком української артилерії Українські частини, оточені звідусіль арміями червоних, білих, росіян, поляків, відступили, і в грудні 1919 року корпус УССів саморозпустився. У липні 1920 року Роман Дашкевич одружується з Оленою Степанів, продовжує і закінчує навчання в університеті, отримує звання доктора права, розпочинає адвокатську кар’єру. Знову формує мережу “Січей”, а після заборони переінакшує її як спортивну організацію “Луч”, бере активну участь у створенні Української військової організації – майбутньої ОУН. Влада у Львові весь час змінювалася, але з жодною “новою владою” він співпрацювати не бажав. У 1943 році Дашкевич виїхав до Австрії, де і прожив решту життя, підтримуючи тісні зв’язки з друзями по боротьбі. Писав і друкував художньо досконалі, по-військовому документально точні спогади про зорю української державності, про Січових Стрільців. Помер у Кифштейні 12 січня 1975 року. Весною 2008 року прах Романа Дашкевича, героя Мотовилівського бою, першого з українських військово-політичних діячів, повернуто до рідної землі і поховано з почестями поряд з рідними на Личаківському цвинтарі міста Львова. Слава герою!