Польський шовінізм без маски

У 1943 році продовжилися гоніння поляків на українських священиків, започатковані минулого року. Детальну інформацію про це в своєму «Меморіалі про переслідування польськими бандитами православного духовенства на Холмщині і Підляшші» подав архієпископ Іларіон.

За його інформацією, протягом 1943 року здійснено напади на 150 парафій, 9 священиків і 8 дяків було вбито.

«Дня 6 травня ц. р. польська банда, — писав Іларіон, — напала на дім настоятеля парафії в Наброжі, Замійського повіту, священика Сергія Захарчука й у страшний спосіб його замордувала. Поклавши о. Захарчука на підлозі горілиць, бандити били його ногами й кольбами та люфами крісів.

Солдат армії Крайової посміхається над трупом українського селянина вбитого в полі біля с.Сагрнинь

Це катування тривало довший час. Залишивши непритомного о. Захарчука на підлозі, бандити пішли до домової церкви, що містилася в тому самому домі, спрофанували її.

Виходячи з помешкання, бандити стрілили один раз у голову о. Захарчука, що лежав непритомний на підлозі. Дня 27-го жовтня польська банда, якою керували польські офіцери, доконала нападу на парафію Молодятичі Грубешівського повіту . Дев'ятимісячну дитину місцевого війта польський бандит розбив головою об підлогу, добиваючи нещасне дитя кольбою по голові, двох інших дітей 2 і 5 літ поляки замордували в жорстокий спосіб у їхньому ліжку.


Під час цього нападу жорстоко замордовано й старого дяка місцевої парафії Семена Ярошевича. Дня 28 жовтня польська терористична банда під час нападу на Грабовець Грубешівського повіту у страшний спосіб замордувала настоятеля Грабовецької парафії протоієрея Павла Швайку і його дружину.

Тіла забитих були дуже змасакровані — матушка Іванна Швайка майже вся була поколота ножами, руки та ноги в неї поламані, живіт порізаний. Нещасна жінка вмерла від відпливу крови, а не від смертельної рани. Сам настоятель, крім ран на тілі, мав рани стрілів.
Перед убивством його в жорстокий спосіб бандити мучили й катували».


На думку Іларіона, польське підпілля зосередило свою увагу на вбивствах священиків тому, що на той момент, після втечі чи вбивств багатьох активістів, вони залишилися практично єдиними виразниками українського життя в терені.

Напади поляків на українські села Холмщини полегшувало те, що українці цих теренів були практично безборонні.

За винятком невеликого озброєного загону самооборони, який на середину 1943 року налічував 200 вояків, тут не було сили, здатної їх захистити. Ініціатива створення повстанських відділів, яка в той час реалізовувалася на Волині, не охоплювала Холмщини. Тому напади поляків на українські села тривали.

«Дня 21 жовтня узброєна в скоростріли й кріси банда, — писав архієпископ Іларіон, — зо співом "Єще польска не згінела" напала на парафію Мірче Грубешівського повіту й спалила 196 господарств разом з живим і мертвим інвентарем, а 26 чоловіка забито і 4 ранено.

Знайдено там жертви з вирізаними язиками, викрученими руками, видовбаними очима і т. ін. Не помилувано навіть жінок і дітей. Напад подовжувався 4 години вночі».

Це було далеко не єдине спалене українське село в той час: в українських документах згадуються також напади в жовтні на села Молодятичі, Грабовець та інші.

1943 рік для українців Холмщини пройшов у важких умовах.

«Зараз твориться щось страшного, — писав Холмсько-Підляській консисторії священик села Підгірці, — щоночі гине в страшних муках десятки безвинного населення. Від 19 грудня щоночі напади. Ніхто не роздягається і не спить по хатах»
http://urb-a.livejournal.com/3859070.html