Пішов у інший світ Автор "Наливаймо, браття, кришталеві чаші.."

Пощастило мені в 60-х роках зустрітися з прекрасним поетом-піснярем

Вадимом Крищенко. Вже під час першої нашої зустрічі показав йому свої

мелодії. Йому все сподобалося.
Він подарував мені невеликий збірник своїх віршів "ЩІРІСТЬ" – і там я

знайшов вірш, який починався словами:
"Гей, наповнім кухлі, полів'яні чаші, щоб шаблі не брали голівонькі наші".
Мелодія, яку я написав незабаром, вимагала деяких змін у тексті.
Вперше я заспівав її на новосіллі у друзів, які отримали квартиру
в столичному районі Теремки. А потім пісня впевнено "пішла в люди".
З тих пір співається так, як знають пісню сьогодні.

Звучить вона дуже часто, під її мелодію крокує українське військо у фільмі

"Вогнем і Мечем" Єжи Гофмана – він був настільки переконаний, що пісня

є народна, що без дозволу авторів використував її у своєму фільмі!

Найбільш актуально тоді звучали рядки другого куплета:
Щоби Україна в ярмі не стогнала,
Щоби наша слава, козацька слава,
За світу гуляла!
У 1960-ті роки цензура такого б не пропустила – бо це пахло Сибіром.
Тому пішли на хитрість: зі сцени виконували без цих слів – їх пропускали.
Але народ любив всі слова – тому нічого не викинув.
На естраді її співали квартет "Явір", Ніна Матвієнко, Олег Марцинківський.
Єдине, що, коли говорять, що ця пісня НАРОДНА - мені стає трохи сумно...
Але я розумію - і радію, що щось і моє пішло і прижилося в народі.
Я написав більше 70 пісень, переважно ліричних і патріотичних,
але НІЧОГО ПОДІБНОГО більше у мене, на жаль, не народилося...

Хоча ... заслуговує на увагу мій варіант пісні "До українців"
(вірші Віктора Баранова), написаній для бандури.

Я запитую в себе... питаю у вас – у людей,.. 
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці — 
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, 
КОЛИ МИ ПЕРЕСТАЛИ ГОРДИТИСЬ, ЩО МИ – УКРАЇНЦІ!

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, 
І що є у нас дума, яка ще від Байди нам в’ється, 
І що ми на Вкраїні таки український народ, 
А не просто ЮРБА, що у звітах "НАСЕЛЕННЯМ" зветься...

Українці мої! Як гірчать мені власні слова... 
Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці. 
Але мушу казати – бо серце, мов свічка, сплива, 
Коли бачу, ЯК ЛЮТО СЕБЕ ЗНЕВАЖАЮТЬ ВКРАЇНЦІ.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил!
Можна жити й ХОХЛОМ...– і не згіркне від того хлібина. 
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, 
Як не ЗРАДЖЕНА вами, ЗНЕВАЖЕНА вами Вкраїна?!

Відео "До українців" http://www.youtube.com/watch?v=Mp612BSx7-Y