Тартак feat. Нічлава | Не кажучи нікому

Коли війна вривається у двері, Не захистять слова й печатки на папері. Потрібно йти, потрібно брати зброю І право на життя відстояти в горнилі бою... Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу. І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу. Знову за спинами визволителів Прийшли нові карателі та мучителі... То що ж робити - сидіти склавши руки, Спокійно дивитися на вбивства та муки? Чи, взявши благословення в рідної мами, Почати боротьбу - з новими ворогами? Приспів: Поплач за мною мамо, коли я загину. За свою землю, за Україну Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, Що я вже ніколи не вернусь додому. Тече сльоза, прогорнуючи зморшки. І мама молиться - "Хай поживе ще трошки" Вже так давно не бачить сина свого І ще б хоч раз побачити його живого... Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь! Караюсь, мучусь, але не каюсь! Якщо не я - то хто? Зайве питання... Для нас це не проста війна - це визвольні змагання. Людей женуть на схід, немов худобу, Принижують, щоб знищити людську подобу... І захиститися у цих людей нема ніяких шансів, У них одна надія - на повстанців... Приспів Пройдуть роки, земля загоїть рани, Залишаться в живих поодинокі ветерани... А скільки тих, що не прийшли додому, Лежать в своїй землі в могилах невідомих... Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо, Що в цій війні з чужими поки що програємо... Хай перемоги наші порівняно малі, Та головне, що наш народ лишився на своїй землі. Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я... Тіла загинуть - житиме ідея... А наші душі тут - в рідних просторах - Волинських лісах, Карпатських горах... Приспів

Примітки: