Етногенетика. Антропний принцип.Народ як соборна особистість.Ч.1

Народ, нація, людство в цілому ізоморфні, тобто схожі на окрему людину структурно і функціонально. Ідея такої схожості обстоювалася багатьма відомими вченими. Своє яскраве відображення вона знайшла в платонівській концепції взаємозв'язку Людини великої (соціального Логоса) і Людини маленької (особистості), а також в теорії суспільства як великої «соборної особистості» О. Конта (Conte О. Cours de philosophie positive. Paris, 1908.). Ця ідея пронизує також древні вчення Сходу і Античності про єдність макро- імікрокосму.

Керуючись антропним принципом, такі характеристики окремого індивіда як свідомість, розум, інтелект, дух, пам'ять, почуття, воля, душа, характер, менталітет можна перенести на соціум або етнос, до того ж не метафорично, а цілком реально говорити про свідомість, розум, дух, інтелект, волю, пам'ять, характер, душу, енергію суспільства чи народу.

Матеріалістична ідеологія, яка тривалий.час була панівною у нас, не дозволяла суспільним наукам належним чином вивчати етногенетичні процеси: виникнення, розвиток, старіння тих чи інших народів, їх зв'язки з іншими етносами і расами. Адже саме це і є історією, крізь призму якої проглядається становлення і розвиток, вдосконалення людини, її тернистий «шлях до Храму».

Як відомо, в основі біблійної генеалогії народів лежить єврейська традиція. Тому вибудувана вона по чоловічій (батьківській) лінії. За таким же принципом побудовані генеалогії європейських народів.

На зразок того, як окремий індивід намагається знайти відповідь на питання, якого він роду-племені, хто його батьки, із якої він сім'ї, так і цілі етноси, нації прагнуть розібратися у своїй історії. Зауважу, це досить важливий (принциповий) момент для кожної людини, кожного народу. Лише з'ясувавши своє походження, своє минуле, свій родовід, ми зможемо розібратися у тому, звідки ми, хто ми є насправді, для чого живемо сьогодні на цьому світі.

Серед основних понять етногенетики провідне місце займає термін «чоловіче і жіноче начало в етногенезі». Він відіграє важливу роль у дослідженні рас і суперетносів. Насамперед таких як германський конгломерат народів, Велика Скіфія, Русь-Україна. Цією проблемою опікувалися переважно етнологи расистської орієнтації. Взяти хоча б дослідження французького вченого Ж. Гобіно або вже згадуваного англійця X. Чемберлена.

Незважаючи на свої симпатії до расизму, згадані дослідники зробили вагомий внесок у розвиток етнології. (Принципи чоловічого і жіночого начала в етногенезі детально досліджуються у пpaцi Chemberlend H. Grundlagen des neunzehnten Jahrhunderes. Цій же проблематиці присвячена книга Гобіно Ж. А. Нерівність людських рас.)

До основних категорій етногенетики належать і такі поняття, як «асиміляція», «дисиміляція», «метисація». Офіційні історики досить часто вживають ці терміни, бездумно, не враховуючи їх глибинного змісту.

Асиміляція (з латини перекладається як уподібнення) – це злиття одного народу (або його частини) з іншим шляхом засвоєння його мови, культури, звичаїв, елементів побуту тощо. Вона буває насильною або природною.

Дисиміляція – процес, протилежний асиміляції. Обидва ці процеси не дають нової якості, не народжують принципово нового етносу, і все через те, що здійснюються «одностатевими» народами. Тому у них і не може бути потомків – «синів» і «дочок».

Звичайно, потрібно відрізняти асиміляцію від насильницького поглинання сильним (і агресивним) народом слабшого, яке, зазвичай, вироджується в справжній геноцид. У даному контексті можна було б вживати навіть такий термін, як «кастрація», коли сам народ начебто і не винищується, на перший погляд, не утискується, але руйнуються його елітні структури – носії інтелекту, високої духовності. Іншими словами, «вибивають» кращих людей нації, нищать духовні підвалини, «стирають» історичну пам'ять народу, організовуючи відповідним чином пропаганду, навчальний процес, роботу наукових установ. І все це може творитися під галасливими лозунгами про розквіт справжньої національної культури.

Метисація – це злиття (злягання) різностатевих народів, у результаті якого народжуються принципово нові етноси – «сини», «дочки», «внуки» і «правнуки». Як правило, це міжрасові «шлюби». Розрізняти народи чоловічої і жіночої орієнтації досить складно. Цe питання можна вирішити лише на рівні релігії, архетипу, «колективної підсвідомості».

Варто звернути увагу і на таке поняття етногенетики як «етнодомінанта» (за аналогією з домінантою в біології і психології). Важливість цього терміну для розуміння людської історії в образній формі продекларував апостол Павло: «Мала закваска заквашує все тісто» (Гал V.9). Міра впливу одного народу на інший зовсім не залежить від співвідношення їх «величин». У даному випадку домінантну роль скоріше відіграє культурний, особливо, духовний «перепад», а точніше відмінності культурно-духовно-етнічних потенціалів. Батьківський або материнський домінуючий вплив на той чи інший етнос більшою мірою стохастичний.

Домінанта досить часто виявляє себе несподівано, проте саме вона завжди формує (визначає) основний трек в історичному поступі і повсякденному житті того чи іншого народу. В біблійній Таблиці народів все вибудовано за батьківською домінантою. В символах Гомера, Магога, Мадая, Явана, Тувала, Мешеха, Тираса закладена глибинна суть менталітету і духовності кельтів, сарматів, греків, русів-українців доби Київської Русі, московітян, слов'янського етносу в цілому.

Слід відзначити, що і в біогенезі, і етногенезі природа потурбувалася про механізми, які не уможливлюють багатобатьківство. Про мономатеринство не йдеться. Тут все очевидно. В суто генетичному плані народ, як і окрема людина, може мати лише одного батька, тобто одну домінанту, яка визначає його ментальність і головний трек його поведінки на історичній арені.

В процесі аналізу етносу (нації) нам не обійтися без такого поняття як сім'я. Вона є клітиною народу, його первинною структурою. Та й сам народ нагадує собою велику сім'ю. Він є не стільки єдиним генетично пов'язаним організмом, скільки соціальним утворенням, колективом, в якому можуть бути зведені і всиновлені діти, різні батьки, різні покоління. Крім того, у сім'ї, як кажуть, не без виродка, і таке трапляється. Однак, всіх у такій сім'ї об'єднує соціальна домінанта: одна держава, один закон, одна батьківщина. Тобто, нація має не тільки генетичний, а й політичний зріз. Останній аспект набуває особливої актуальності, коли до неї входять генетично різнорідні представники (національні меншини) з різними батьками.

Якщо у котрогось з народів і проглядається кілька предків (на емпіричному рівні так часто буває), то їх потрібно не відкидати беззастережно, а вибудовувати в систему: жіноча, чоловіча лінії, безпосередні предки (батьки) і опосередковані (діди, прадіди, предки рідні і названі тощо).

Такий підхід вкрай важливий для вивчення генезису української нації. Чого численні спроби ідентифікації українців не дають результату? Справа в тому, що вчені не відмежовують сам народ як об'єкт дослідження від його предків.

Скажімо, мають відношення до українців анти, роксолани, тиверці? Так, звичайно. Але ж це не українці як такі, це їх «батьки» і «матері». А скіфи-сколоти (кельти)? Цe також лише діди українців. А трипільці? І їх кров тече в жилах українця, але ж це всього-навсього наші прадіди.

Ми виходимо з того, що приблизно 13 тис. років тому назад відбувся всесвітній потоп, який поглинув більшу частину людства, зокрема процвітаючу цивілізацію Атлантида. Безперервний розвиток людства було перервано і багато в чому людям довелося розпочинати спочатку.