Від природи людина наділена дивовижною властивістю: її розум критичний. Це означає, що, бачачи якусь річ, ми інстинктивно починаємо аналізувати предмет та його призначення. Чи розбираємо бабусині шафи, комірку заміського будинку, чи отримуємо фото зі свого дрону — ми повсюдно можемо зіткнутися з дивовижними штуками, які не можемо пояснити, але дива XXI століття нам у цьому допомагають: зробило фото — зверніться до інтернет-спільноти за роз’ясненнями.

Світ сповнений загадок та таємниць, знайти відповіді на які вчені не можуть роками, а іноді й десятиліттями. Зникнення, які холодять кров, загадкові предмети та рідкісні природні явища. Світ ніби показує, що людство може скільки завгодно вважати себе його підкорювачем, але насправді є сили більш значущі та незбагненні для нас.

У цій статті ми привідкриємо завісу таємниць над дивними, а іноді й страшними явищами.

Що мені сніг, що мені спека, що мені дощ… із павуків? Так, в Австралії трапляється таке. Вчені вважають, що комахи таким чином освоюють нові території. Сплітаючи з павутини невеликі «парашути», вони злітають, ловлячи потоки повітря, і таким чином розширюють ареал свого проживання. Але видовище, звісно, задля арахнофобів. Дуже рідко, але такі опади бувають і у Сполучених Штатах, і у Великій Британії.

У 1986 році на території Румунії вченим Крістіаном Ласку було виявлено незвичайну печеру. Вона унікальна тим, що її екосистема не просто не схожа на екосистему на поверхні землі, але й фактично була повністю ізольована останні 5,5 млн років. Вміст кисню в повітрі печери набагато нижчий, ніж на поверхні землі, зате вуглекислого газу в ньому набагато більше.

Також вода підземних озер та повітря насичені сірководнем та аміаком. У печері при цьому мешкає 57 видів тварин, що адаптувалися до таких умов, 37 з яких взагалі вважаються ендемічними, тобто живуть виключно в цьому місці. Виходить, що екосистема печери Мовіле – практично інша планета зі своїм складом повітря, флорою та фауною.

У місті Таос, Нью-Мексико, близько 2% населення постійно чують приглушений гул. Місцеві жителі, що вловлюють сторонні звуки, описують їх як дзижчання або гудіння. Вчені намагалися з’ясувати природу їхнього походження, але не знайшли жодних логічних пояснень. У самих жителів, звичайно, є й свої теорії, пов’язані із секретними експериментами, іншопланетянами та витівками привидів.

Попри очікування, після страшної катастрофи 1986 року природа Чорнобиля зовсім не нагадує неживу пустелю, а фотографії із зони відчуження швидше схожі на прекрасні краєвиди, ніж на місцевість, що вмирає від радіації. Без втручання людини природа процвітає, фауна вражає багатством.

Зона відчуження тепер швидше заповідник, де помічені, наприклад, європейська рись та бурий ведмідь, яких не було на цих теренах ціле століття. На територію Чорнобиля завезли навіть коней Пржевальського (кількість особин без втручання людини зросла з 30 до 110) та європейського зубра, який перебуває під загрозою зникнення. Чому радіація не вбиває все живе, вчені не можуть відповісти.

На картах XVI-XX століття біля північного узбережжя півострова Юкатан знаходиться острів Бермеха. Судячи з старих карт, острів зовсім невеликий, але все ж таки не настільки, щоб його не помітити. Проте ні 1997 року, ні 2009-го в рамках дослідження Національного автономного університету Мексики на тому місці, де острів мав бути, його не виявили.

Загадкове зникнення пов’язують і зі збільшенням рівня Світового океану, і зі зміною рельєфу дна (острів міг зануритися під воду і зрушитися). Але є й прибічники теорії, за якою Бермеха було знищено спеціально, оскількиострів був спірною територією. У будь-якому разі острів, мабуть, пропав безповоротно.

У північній частині Австралії з вересня до березня майже щодня формується грозова хмара. Вперше вона була помічена в середині ХХ століття. Тоді пілоти, звернувши увагу на цей феномен, стали використовувати його як орієнтир і дали ім’я Гектор. Грозова хмара Гектор визнана однією з найбільших у світі. Але причини, через які хмара утворюється саме в цьому місці, в цей час і з такою постійністю, не з’ясовані.

Це невелике село в Індії привернуло загальну увагу, коли з’ясувалося, що тут народжується аномальна кількість близнюків. На момент підрахунків, що проводились у 2008 році, було зафіксовано трохи більше 200 пар близнюків. При цьому жінки, які виходять заміж і їдуть із села, також часто народжують саме близнюків. Вчені припускають, що це може бути пов’язане з певним хімічним складом води або дієтою, але достовірні та точні причини так і не встановлені.

3 жовтня 1955 року “Джойіта” покинула Самоа і попрямувала до островів Токелау (Нова Зеландія). Ще перед відправленням виникли технічні складності: з 2 двигунів працював лише 1. На кораблі знаходилося 16 членів екіпажу та 9 пасажирів. 5 жовтня «Джойіта» мала причалити, проте цього не сталося.

Пошуки не дали результатів. Лише 10 листопада за 970 км від маршруту «Джойіту» було знайдено торговим судном. Вона була нахилена та підтоплена, проте не затонула. Слідів екіпажу, як і вантажу, що перевозив корабель, не було.

Також були відсутні рятувальні плоти, що спантеличило слідчих, адже в корпусі корабля було використано багато пробки, а в трюмі була велика кількість порожніх бочок — набагато безпечніше було б залишитися на кораблі, оскільки ймовірність його повного затоплення була мінімальною. Навколо цієї історії будуються незліченні теорії, але що сталося насправді – загадка й досі.

Вранці 30 червня 1908 року біля нинішнього Красноярського краю у тайзі стався потужний вибух, що повалив дерева площею 2 150 кв. км. Такий сильний вибух міг статися при зіткненні значних розмірів метеориту із землею, проте на всій території, яка постраждала від вибуху, не було знайдено кратера, який неодмінно мав залишитися.

Вчені висувають різні теорії, головною з яких залишається та, за якою метеорит вибухнув у небі, не долетівши до землі. Проте знайти хоча б уламки або кратер, які б доводили, що те, що сталося у 1908 році, — це падіння метеориту, поки що не вдалося.

Вперше цей пристрій було виявлено в 1739 році. Потім археологи знайшли понад сотню по всій території Європи, найбільше — у Німеччині та Франції. Виготовлені додекаедри із мідного сплаву, у кожній грані мають отвір. І на цьому закінчуються факти, в яких впевнені вчені.

Гральні кістки, свічники, пристрої для визначення справжності монет, калібрування труб, для ворожіння або просто як елементи декору – такі основні припущення вчених про призначення додекаедрів. Декілька з них було виявлено в скарбах разом із монетами, що говорить про цінність додекаедрів. Проте, напевно, сказати, як використовувалися ці фігурки, досі ніхто не може.

У 1879 році архітектор, який майже закінчив роботу над каплицею Лоретто в Санта-Фе, помер, залишивши наступнику непросте завдання. У плані будівлі з невстановлених причин не передбачалися сходи на хори, а місця в каплиці залишилося так мало, що кілька теслярів відмовилися від роботи. Тоді черниці стали молитися, і на 9-й день з’явився незнайомець, який пообіцяв збудувати сходи.

Він працював на самоті, використовуючи найпростіші інструменти. Для кріплень не використовувалися цвяхи, також у сходах немає центральної осі, яка, як правило, є основою. 6-метрові сходи виявилися настільки майстерними, що навіть майстри сучасності не можуть напевно сказати, як тесляр збудував їх. Завершивши роботу, майстер просто зник, не отримавши оплати. Імовірна особистість автора була визначена лише у 2000-х роках — імовірно, це був француз Франсуа-Жан Роша, якого знали як майстерного тесляра.

Джерело