Мистецтво, завдяки якому розбиваються серця (кіно)
- 23.06.10, 15:23
- Кіно вино і доміно
У Акутаґави ця новела називається «Неподілене кохання»… Її оповідь відбувається як переказ одного друга іншому про розповідь давньої обопільної знайомої, у котру колись був закоханий їхній друг.( Ця знайома, звали її О-Току, згодом стала гейшею )...(якийсь абсурд!). Справді, абсурд, як і сама оповідь тієї гейші, зустрівшись з якою після тривалої розлуки оповідач обмовився: «…коли до мене підійшла… О-Току. Я гостро відчув, яке швидкоплинне життя………»…
А розповіла О-Току також абсурдну історію свого кохання без взаємності… Адже вона знайшла свого Щасливого дракона, тобто «щастя, що послано людині всевишнім», зовсім не в світі людей, а в іншому вимірі – у світі ілюзій - в КІНО…
Рудольфо Валентино
Обранцем О-Току став актор… Але не справжній живий актор, зайшовши за лаштунки і торкнувшись якого, можна було відчути на дотик тепло його рук, а актор екранний, який лише з’являвся на полотні щораз щойно в кінотеатрі вмикали кінопроектор.
«…О-Току не знала ні його імені, ні його адреси … вона не знала навіть його національності… І, вже звичайно, не знала, чи одружений він, чи ні. Дивно все це, правда? Неподільне кохання завжди абсурдне».
БАСТЕР КІТОН у фільмі Професор (1932)
Закохавшись у цього чоловіка з іншої реальності, дівчина бігала на сеанси в кінотеатр, мов на побачення, і уважно спостерігала за ним, вона вдивлялась в обличчя свого коханого, вона стежила за його рухами, діями…Почуття О-Току були б цілком зрозумілими, «… якби вона бачила його у плоті і крові, якби він міг з нею розмовляти, поглядом висловлювати свої почуття – а тут просто зображення. Та ще й на екрані. Вона не могла осягнути цього чоловіка, навіть якби і хотіла»…
Таке було це почуття у японської дівчини О-Току, таким виявися Щасливий дракон її неподільного почуття – далеким, відчуженим, непізнаним і недоторканим… Її коханий був надто близько біля неї – на екрані під час демонстрації фільмів, і таким нереальним насправді…
Але вона була закохана в його образ, вона пильно слідкувала за порухом його очей, за рухами тіла, за діями, що він чинив на екрані… і всі ці дії знаходили у її свідомості відгук і чуття…
Ця розповідь Акутагави нагадує епізоди дівчачих самогубств після смерті Рудольфо Валентино, котрі також були закохані у образ актора на екрані…
Мабуть, і в житті так буває, люди часто закохуються в образ, а не реальних людей….
А розповіла О-Току також абсурдну історію свого кохання без взаємності… Адже вона знайшла свого Щасливого дракона, тобто «щастя, що послано людині всевишнім», зовсім не в світі людей, а в іншому вимірі – у світі ілюзій - в КІНО…
Рудольфо Валентино
Обранцем О-Току став актор… Але не справжній живий актор, зайшовши за лаштунки і торкнувшись якого, можна було відчути на дотик тепло його рук, а актор екранний, який лише з’являвся на полотні щораз щойно в кінотеатрі вмикали кінопроектор.
«…О-Току не знала ні його імені, ні його адреси … вона не знала навіть його національності… І, вже звичайно, не знала, чи одружений він, чи ні. Дивно все це, правда? Неподільне кохання завжди абсурдне».
БАСТЕР КІТОН у фільмі Професор (1932)
Закохавшись у цього чоловіка з іншої реальності, дівчина бігала на сеанси в кінотеатр, мов на побачення, і уважно спостерігала за ним, вона вдивлялась в обличчя свого коханого, вона стежила за його рухами, діями…Почуття О-Току були б цілком зрозумілими, «… якби вона бачила його у плоті і крові, якби він міг з нею розмовляти, поглядом висловлювати свої почуття – а тут просто зображення. Та ще й на екрані. Вона не могла осягнути цього чоловіка, навіть якби і хотіла»…
Таке було це почуття у японської дівчини О-Току, таким виявися Щасливий дракон її неподільного почуття – далеким, відчуженим, непізнаним і недоторканим… Її коханий був надто близько біля неї – на екрані під час демонстрації фільмів, і таким нереальним насправді…
Але вона була закохана в його образ, вона пильно слідкувала за порухом його очей, за рухами тіла, за діями, що він чинив на екрані… і всі ці дії знаходили у її свідомості відгук і чуття…
Ця розповідь Акутагави нагадує епізоди дівчачих самогубств після смерті Рудольфо Валентино, котрі також були закохані у образ актора на екрані…
Мабуть, і в житті так буває, люди часто закохуються в образ, а не реальних людей….
5
Коментарі
N 47-ий
123.06.10, 15:36
Образ... Саме його людина сприймає у першу чергу.
TatianaR
223.06.10, 15:39Відповідь на 1 від N 47-ий
так, головне не наповнення, головне подача (!)
Хоча образ - це набагато глибше явище, ніж просто подача, це те головне, що є в герої
IngwaR
323.06.10, 23:23Відповідь на 2 від TatianaR
Ну что тебе сказать про Сахалин?
Гість: я Саник
424.06.10, 06:58
TatianaR
524.06.10, 08:55Відповідь на 3 від IngwaR
на острове хорошая погода
TatianaR
624.06.10, 08:56Відповідь на 4 від Гість: я Саник
IngwaR
724.06.10, 09:01Відповідь на 5 від TatianaR
На миг один короткий, как рога
Оленей молодых, что бродят в поле летом,
На краткий миг - и то
Могу ли позабыть
О чувствах этой милой девы?
Какиномото но Хитомаро
TatianaR
824.06.10, 09:02Відповідь на 7 від IngwaR
...а я бросаю камешки с крутого бережка....ну, і далі по тексту...
IngwaR
924.06.10, 09:32Відповідь на 8 від TatianaR
Камінчики з часом
У міст
Виростають ...
(я)
TatianaR
1024.06.10, 09:36Відповідь на 9 від IngwaR