Солярис

Минулими вихідними я подивилась фільм А,Тарковського «Солярис». Чесно кажучи, вдруге в житті. (Таке теж буває у кінокритиків, вони надто рідко дивляться культові фільми, буває раз в 25 років).

Найбільше здивувало мене те, що я пам’ятала кожен кадр, майже кожну репліку героїв і послідовність дій. Цей факт наштовхнув мене на думку (хоча інтуїтивно я знала про це давно), що геніальні кінематографісти будують свої фільми як  систему яскравих образів, які впаюються в свідомість глядача і таким чином передають світу потік свідомості митця.

Станіслав Лем, побачивши фільм Тарковського, здивувався свого часу, що він не підозрював, що зміг написати такий глибокий твір.

Насправді, Тарковський взяв його роман лише за тим, щоб зробити кіно про свій світ, про свої відчуття, своє світобачення, свої філософські міркування і свій Солярис. Той незвіданий океан невідомого, і  такий бажаний і лячний контакт з невіданим і глибинним, підсвідомим.

Думаю, суть фільму криється у декількох репліках Снаута: що людині не потрібні чужі світи, людині потрібно лише розширити землю, людині потрібна людина, дзеркало………

Згодом А.Тарковський зніме фільм «Дзеркало», який  скине з пристойних рамок саму природу кіно, повернее його в русло снів і підсвідомості. Ця теза також не буде надто новою в історії кіно, проте вона буде коштувати режисерові батьківщини… І він поїде до Італії знімати «Ностальгію» і там залишиться, щоб зняти «Жертвопринесення».

Взагалі, у доробку А.Тарковського небагато фільмів – їх 8 з половиною, якщо враховувати дипломну роботу «Каток і скрипка» (3 частини), але Тарковський – геній!!! І це ніхто не заперечить…………