Не думать, не жалеть,
Не рвать себе душу.
Не портить свой скелет.
И вместо яблонь, груши
В саду своём растить
С мангустами на воле.
И все быть, может - «быть»
В сегодняшнем приоре.
Хотя бы для себя,
Я жизнь иной открою.
Вы любите меня?
А, я люблю – не скрою…
В душевной наготе,
Пред вами я престану.
Ведь похоть не по мне.
И я, грешить не стану.
Все бывает и случается,
Кто идет, кто спотыкается.
Кто дает, а кто берет,
Вот такой вам, оборот.
Мысли каждому свои,
Неподдельные они.
В общем, что сейчас скажу,
Так без пафоса – смогу.
Дело было недалече.
«Де нераді нам до речі.»
Порешил один вельможа,
Что ему все в Мире гоже.
Решенье есть и вот вперед,
Спецназ зелененький идет.
Народ в восторге, что весна,
России, Крым преподнесла.
Спасибо Родина моя,
За президента Кравчука!
Но, это так, я отошел,
Вернулся, снова я пришел.
Ах да, вода, канал, труба,
Газ, свет и прочая «фигня».
Остались там, то есть у нас.
К тому же есть ПО «Топаз».
Патронный опытный объект,
И несговорчивый субъект.
И снова мысль пришла ему,
Ну, понимаете кому!
Пошел на Родину мою.
Не на прогулку, на войну.
И все, что мыслил, то творил!
А сколько РУССКИХ, он убил?
Как слепы люди и глухи!
И позабыли кто они.
Никто не хочет даже знать,
Куда пошла «Рассеи» рать.
А впрочем, я конечно лгу.
И с этим встретил я весну.
В Крыму зелёные войска,
А это значит всё – ВОЙНА!
Народ мой, тупо наблюдает.
Хотя он понял, и он знает,
Что значит этот маскарад,
И кто заказывал «парад»…
«Товарищ» ..утин,
Труба зовет!
«Товарищ» ..утин,
Идет в поход!
Вот полуостров,
А дальше, что?
Быть может - это,
А может – то!?
Шма Израэль,
Шалом, друзья!
«Рашу» не ждали?
- И это зря!
А дальше Брайтон,
И «все таке»…
Пошло По-фарту
..утин, тебе)))
Героям Слава, котрих вбили!
Вони стояли до кінця
За Україну, проти сили,
Яка пішла за «подлеца»
Та сила , своєму народу,
Присягу вірності дала.
І кров пустила, наче воду,
Вона майданами текла.
Міліція, прокуратура,
Суди продажні, «тихари».
І все це зліплена скульптура,
Котру ліпили не митці.
Тому не вийшло в них нічого,
Для всього має бути хист.
Відповідальність - «дама» строга,
За кожен постріл – кулі свист!!!
vitalartНакрутили, закрутили,
Війну почали.
Проти люду України,
Зброю підняли.
Кров тече, людей вбивають.
Плачуть з горя матері.
Українці тепер знають,
Хто в державі – є кати!
Наш народ не залякати!
«Пуля дура» не завжди.
На поразку в ціль стріляти,
Можуть тільки «бандюки»!
vitalartУкраїнці українців,
Стали катувати.
Люто бити, принижати,
Кайдани вдягати.
Щож то далі воно буде?
Хіба то є знають?
Українець з українцем,
Націю вбивають.
Кращі з кращих
Стали бити,
Люттю божевілля,
Козаків, народ ганьбити
Прояви свавілля…
Схаменіться, ПРАВОСЛАВНІ!
До чого ви йдете?
Україну, рідну Неню,
Кому продаєте?
vitalart
Нехай сміються ще над нами,
Але прийде той час- коли,
Народ, який звуть “хохлами”
Розквітне, як цвітуть сади.
Життя без зброї ми будуємо,
Хоча Чорнобильський набат
І досі в душах, наших чуємо,
Весняних днів, чужий парад.
Ми бідні, але ми й багаті,
Бо не знайти такой душі,
Яка живе у світлій хаті
Де завжди гомін і пісні.
Жива душа, жива ще мова,
А значить і народ живий.
Від нас не відвернулася доля,
Старий край – вічно молодий.
Віталій Толстушко
1994
У владі нашій не боги,
Не москалі, не бульбаші,
Не ляхи навіть, не жиди,
А звичайнісінькі клопи.
Людина, хто вона така?
В державі нашій – це «еда».
Для кого саме? Для комах,
У котрих є панічний страх.
Народ якому вже свербить,
А навіть до крові болить…
Підніметься і скаже – «Ні»!
Ми українці, чи раби?
Заради праведних людей,
Заради Господа дітей,
За Україну та свободу,
Та не загубленого Роду,
Вже час давити цих клопів,
Кайдани зняти у рабів.
Є козаки у нашім краї?
Вас МАТИ-НЕНЬКА викликає!
Слава Україні!
