...хотів все зануритись, cпину і ноги з руками подряпавши

"…Сонце вечірнє, мов рана на небі, Світло криваве ллє в моря смарагди. Хвилі, мов коні, гонитвою спінені, Спини блищать їх вологими кахлями. Чайки чаклують - у вітрі потужному Час зупиняють, не рухають крилами. День помирає. І серцю щось тужно, І, мов щеня воно, згублене, квилить. Місяць зірки забиває у дошку Чорного всесвіту, пилом укритого. Може він – кат? Щоби жертві дошкулити Тіло її обертає на сито? Чорними пальцями гори в молитві Витягли тіні, бажаючи милості. Дзвони, із тиші вечірньої вилиті, Мовчки виконують арію з «Тоски»…" azubr

Темної фарби... не забагато?! Автора... я хотів запитати. В мОря смарагди хотів все зануритись... Спину і ноги з руками подряпавши. В небо дививсь і щось підраховував... Звів ось баланс із зірок... що розгублені, Та... навіть тих, що кудись розлетілися. "Дуже цікаво",- в душі щось проклацало. Як кастан'єти, а може і пальцями. Вітер пронісся, керуючи дзвонами, Тіні з кутків... на світ виганяючи, Хвилями дивними... щось проголошував.