Не розлюбила…

Я за тобою знову так сумую…

Перераховую у небі тьмяні зорі

і їх холодним подихом цілую, мов перед долею схилилась у покорі. Хтось скаже : «Ні, вона ж бо не любила, що легко так відмовилась від нього!» Не сперечатимусь… Навіщо? Та й не сила… Немає більше крил у серця мого… Не розлюбила… просто перестала про це щомиті шепотом кричати, і не тому, що слів мені замало, – тому, що знати це тобі не варто, бо раптом там у тебе чисте небо і ти у нім літаєш вже щасливо, а я… чекаю ревно так на тебе й так сліпо знов надіюся на диво… Не розлюбила… Не питай, не треба, лиш чом німими стали мої очі – не відповім… лише в твоєму небі вмиватиму до блиску зорі-ночі…